Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович (читать книги полностью без сокращений .txt) 📗
тає твори Горація і Тібула, Арістофана і Плутарха,
Геродота і Ксенофонта, Тіта Лівія і Гомера, Платона
і Конфуція, Данте і Аріоста, Шекспіра і Ларошфуко,
Бальзака і Дюма, Флобера і Золя, Стендаля і Мішле
і свого великого земляка, улюбленого Гоголя. Філо-
софські книги вражають її. Вона має уявлення про все,
але найглибше всього вивчила історію, літературу і
фізику, щоб бути спроможною читати все, що цікаво.
І все цікаве збуджує у неї справжню лихоманку: «Коли
мене охоплює лихоманка читання, я скаженію, і мені
здається, що ніколи не прочитаю я всього, що потрібно;
я б хотіла все знати, голова моя готова луснути...» У неї
справжня пристрасть до книг, яких в її бібліотеці в Па-
рижі близько семисот томів. І чим більше вона читає,
тим більше відчуває потребу читати, тим більше від-
кривається перед нею ряд речей, які хотілося б їй вив-
чити. Вона захоплюється і політичними питаннями, із-
за політики вона могла втратити сон.
У дванадцять років, закохавшися у герцога Г. (ма-
309
буть Гамільтона), Маруся на сторінках «Щоденника»
міркує про свою любов (1873) і можливе одруження.
Аналізуючи почуття (1876), які виникли між нею та
племінником кардинала П'єтро Антонеллі, вона при-
ходить до висновку, що рівень її розвитку і інтересів
значно перевищує рівень її потенційних женихів і ото-
чення. Усвідомлення цього прирікає Марусю на ду-
шевну самотність.
Природа щедро обдарувала Марусю багатьма та-
лантами, вона любила життя у всіх його проявах і дуже
хотіла «відразу жити сімома життями». Але слабке
здоров'я через силу протистояло позамежним наван-
таженням, які взяла на себе Маруся. Щоб зняти втом-
леність і поправити здоров'я, вона мандрує, лікується
на курортах. У 1876 році подорожує по Італії (Рим, Ва-
тикан, Неаполь, Помпея, Везувій). У Ватикані побува-
ла на аудієнції у папи Пія ІХ (1846-1878). Обожнюючи
живопис, вона відвідує музеї; тривалий час просто-
ювала біля картин великих італійських художників.
У травні 1876 року її здоров'я різко погіршало, виник-
ла біль у грудях і сильний кашель, а у червні почало-
ся кровохаркання, туберкульоз уразив праву легеню.
У серпні Маруся поїхала до батька і брата в Україну.
По дорозі була в Петербурзі і Москві. Петербурґ їй не
сподобався. У маєтку батька зустрічалася з численни-
ми родичами, закохувала в себе місцеву молодь, коке-
тувала. Разом з батьком їздила в Полтаву, Харків, від-
відала Диканьку й інші гоголівські місця. Після майже
чотиримісячного перебування в Гавронцях вона з
батьком повернулася до Парижа. Бажаючи примири-
ти своїх батьків, які, незважаючи на тривалу розлуку,
310
любили один одного, Маруся добилася з'єднання ро-
дини.
Володіючи чудовим голосом (меццо-сопрано), граю-
чи на багатьох інструментах (рояль, гітара, арфа, ман-
доліна), Маруся мріяла стати знаменитою співачкою.
Але почавшийся туберкульоз легенів, а потім катар і
хронічне запалення гортані призвели до втрати голо-
су. Гордовита, зарозуміла і шанолюбива, вона у 1877
році вирішила присвятити себе живопису, давши са-
мій собі клятву стати у двадцять два роки знаменитою
або умерти: «Якщо живопис не принесе мені швидко
слави, я вб'ю себе, і все тут. Це вирішено...»
Переїхавши з Ніцци до Парижа, вона у вересні 1877
року вступає до приватної академії живопису Рудоль-
фа Жульєна і в короткий термін досягає вражаючих
успіхів, підкоряючи своїх викладачів Рудольфа Жу-
льєна і Тоні Робера-Флері своїми незвичайними здіб-
ностями. Навчання в академії принесло їй радість.
Працюючи по 8-10 годин на день, Маруся за два роки
опанувала семирічним курсом навчання і стала улю-
бленою ученицею своїх учителів. Такого напружен-
ня її організм не витримав, вона почала втрачати слух
(1880), сильно кашляти, їй стало важко дихати.
У 1880 році відбувся її дебют як художниці, вона взяла
участь у Салоні, який виставив її картину «Молода жін-
ка за читанням роману Дюма «Розлучення». Під карти-
ною стояв підпис «Marie Constantin Russ», у подальшому
вона підписувала свої твори «M. Bachkirtseff». Картина
була помічена і схвалена критикою. У 1881 році Башкир-
цева виставляє в Салоні велике полотно «Студія Жульє-
на», якому журі надало друге місце.
311
У квітні 1881 року до Парижа приїздить батько, і у
кінці травня Маруся з батьками відправляється в Гав-
ронці, де пише портрети українських селян, працює
на природі. Здоров'я її погіршується, приходять дум-
ки про смерть: «Невже я умру? Трапляються хвили-
ни, коли я холодію від цієї думки. Але я вірю в Бога,
мені не так страшно, хоча... я дуже хочу жити». У кін-
ці липня вона, повертаючись до Парижа, зупиняється
в Києві і відвідує Лавру. Батько і мати гаряче моляться
за її здоров'я. У Парижі вона дізнається, що почався
туберкульозний процес і в лівій легені. Катастрофічно
погіршується слух.
У жовтні 1881 року Маруся подорожує по Іспанії, від-
відує Толедо, Кордову, Севілью, Ґранаду, Мадрид. Ман-
друючи, вона постійно працює. У Мадриді копіює карти-
ни Веласкеса. Маруся усвідомлює, як мало їй відпущено
часу, і в жовтні 1882 року знову, вже в останній раз, їде в
Гавронці, щоб побачитись із мамою, батьком і братом.
У 1883 році вона багато працює і створює свої основ-
ні картини «Під парасолькою», «Осінь», триптих «Три
усмішки» («Дитина», «Дівчинка», «Жінка»), «Жан і
Жак», «Портрет парижанки», «За книгою». У Салоні
1883 року Башкирцева виставляє картину «Портрет па-
рижанки» і жанрове полотно «Жан і Жак», які мали ве-
личезний успіх, отримує медаль і похвальні відзиви у
пресі. Російський ілюстрований журнал «Всесвітня ілю-
страція» вмістив на першій сторінці репродукцію кар-
тини «Жан і Жак» і надрукував статтю про художницю.
У червні 1883 року помер батько, йому не було і п'я-
тидесяти років. Маруся картає себе за те, що не змогла
поїхати до нього і доглядати за ним до самого кінця.
312
У неї багато нових задумів, але все частіше вона зму-
шена переривати працю. Маруся усвідомлює, що ско-
ро помре, але сподівається, що живопис, якщо і не про-
довжить її життя, то не дозволить зникнути безслідно.
Про це вона пише в «Щоденнику»: «Так багато справ
у житті, а життя таке недовге! Я не знаю, чи встигну
здійснити навіть те, що задумала... «Святі жінки», «Ве-
ликий
барельєф», «Весна», «Юлій
Цезарь»,
«Аріад-
на»... Я відчуваю в собі таке духовне піднесення, такі
поривання до великого, що ноги мої вже не торкають-
ся землі. Що мене постійно переслідує, так це острах,
що я не встигну виконати всього задуманого... Адже я
не проживу довго... Я живу тільки чвертю життя і тому
мені здається, що свічка розбита на чотири частини і
горить з усіх кінців... »
У Салоні 1884 року пейзаж «Осінь» і жанрова кар-
тина «Мітинг» мали великий успіх. Не було жодного
журналу, який би не писав про її картини. Вони при-
несли Башкирцевій довгоочікувану славу. Вона щас-
лива, тому що відбулася як художниця. Але вона ще
мріє відбутися як письменниця. Маруся хоче, щоб
який-небудь письменник оцінив її «Щоденник» як лі-
тературний твір. Із цією метою вона, зберігаючи ано-
німність, почала листування з Ґі де Мопассаном, який
глибоко розумів жінок. Але листування з письменни-
ком розчарувало її, вона прийшла до висновку, що він
не та людина, яку вона шукає. Про їх відносини напи-
сав біограф Мопассана Арман Лану.
