Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович (читать книги полностью без сокращений .txt) 📗
Образ художниці в останні місяці її життя описав
в передмові до каталогу першої посмертної виставки
її картин відомий французький письменник і критик
313
Франсуа Коппе. Він спілкувався з нею всього один раз
протягом однієї години, але запам'ятав назавжди. Коп-
пе побачив дівчину невисокого зросту, худу, дуже кра-
сиву, з темними очима, що світилися розумом, з важ-
ким вузлом золотавого волосся. Вона випромінювала
чарівність, але за ніжністю і грацією відчувалася воля
і енергія: «Все виявляло в цій чарівній дівчині великий
розум. Під жіночою привабливістю відчувалася метале-
ва, справді чоловіча сила, і мимоволі пригадувався по-
дарунок Улісса юному Ахіллу: меч, прихований серед
жіночих убрань». Коппе піднявся з нею в майстерню:
«У кутку, на стелажах до стелі, розміщалися книги —
численні томи на численних полицях, тут були всі виз-
начні творіння людського духу. Вони були всі на своїх
мовах: французи, німці, росіяни, англійці, італійці, ста-
родавні римляни і греки. І це зовсім не були книги «бі-
бліотечні», виставлені напоказ, це були пошарпані, чи-
тані-перечитані і простудійовані книги. Платон лежав
на столі, розкритий на якійсь сторінці». Поруч стояв
розчинений рояль, за ним величезним віялом блакит-
ніла арфа. Увесь інший простір заповнювали картини,
пюпітри з початими картинами, папки з малюнками і
ескізами статуй.
Маруся дуже любила життя в усіх його проявах і,
будучи надзвичайно обдарованою від природи особою,
бажала слави і величі. В останній рік свого життя вона
написала в «Щоденнику»: «Мені здається, що ніхто не
любить всього так, як я люблю: мистецтво, живопис,
музику, книги, світло, одяг, розкіш, шум, тишу, сміх,
журбу, тугу, любов, холод, сонце, пори року, усяку по-
году, спокійні рівнини Росії і гори навколо Неаполя,
314
сніг зимою, дощ восени, весну з її тривогою, спокійні
літні дні і чудові ночі з блискаючими зірками... я все лю-
блю до обожнювання. Все уявляється мені зі своїх ці-
кавих і чудових боків: я хотіла б усе бачити, усе мати,
усе обійняти, злитися з усім і померти, якщо треба, че-
рез два роки або у 30 років, померти з екстазом, щоб
зазнати цю останню таємницю, цей кінець всього або
божественний початок».
Із середини жовтня 1884 року Маруся вже не ви-
ходила з дому. Її весь час знобило. Вона передчувала
близькість смерті. 19 жовтня до неї прийшли попро-
щатися її вчителі Жульєн і Робер-Флері. Її відвідував
смертельно хворий Жуль Бастьєн-Лепаж, французь-
кий художник, з яким Марусю єднала романтична
дружба. 20 жовтня вона останній раз зробила запис у
«Щоденнику». 31 жовтня 1884 року Марія Башкирце-
ва померла, не доживши до 24 років 23 дні. Її поховали
в Парижі на кладовищі Пассі.
Мрія художниці «залишитися на землі» здійснила-
ся. Вона встигла написати близько 150 картин, 200 ри-
сунків і акварелей, створити скульптурні етюди, стати
автором знаменитого «Щоденника». Її коротке яскраве
життя стало прикладом героїчного служіння мистецт-
ву і досягнення високої мети.
Через рік після смерті художниці французьке То-
вариство жінок-художниць і скульпторів влаштува-
ло першу виставку творів Марії Башкирцевої. Про
виставку писали всі газети, її відвідували тисячі пари-
жан, їм'я художниці стало знаменитим. Її твори купу-
вали прямо на виставці. Полотна «Мітинг» і «Портрет
натурниці» придбав французький уряд для Люксем-
315
бурзького музею. Згодом у Люксембурзький музей
купують картину «Жан і Жак» і вона з «Мітингом»
передається в Лувр. Башкирцева стала першою ху-
дожницею з України, якій випала така честь.
Узимку 1887 року голландські художники орга-
нізували виставку в Амстердамі. На виставці кар-
тини української художниці купували відомі гале-
реї світу. Того ж року журналіст Андре Терьє видав
в Парижі два томи «Щоденника». Його переклали з
французької майже на всі європейські мови. Книга
стала популярною, її прирівнювали навіть до «Спо-
віді» Жана Жака Руссо, називали найвидатнішою
книгою 19-го століття, особливо цінною як яскравий
людський документ. Про неї писали французький
письменник Анатоль Франс, італійська поетеса Ада
Негрі і багато інших діячів європейської культури.
В Росії уривки «Щоденника» були надруковані у 1887
році, а повністю в перекладі Любові Гуревич — у 1892
році.
Творчість Башкирцевої цінували російські дія-
чі культури — В. Брюсов, В. Хлєбников, М. Цвєтаєва,
І. Рєпін та інші. Велимир Хлєбников вважав «Щоден-
ник» унікальним явищем світової культури як «точний
щоденник свого духу», а Марина Цвєтаєва присвятила
«блискучий пам'яті » художниці свою поетичну книгу
«Вечірній альбом» (1910), де є такі рядки:
Ей даровал Бог слишком много!
И слишком мало — отпустил.
О, звездная ее дорога!
Лишь на холсты хватило сил.
316
Художник Ілля Рєпін вважав, що Башкирцеву че-
кало велике майбутнє, бо вона «була виняткова нату-
ра, певна річ, незвичайна».
Більшість полотен художниці, перевезених її ма-
тір'ю в родовий маєток під Полтавою, загинуло під час
Другої світової війни. Її картини знаходяться в музе-
ях Афін, Амстердама, Відня, Ніцци, Парижа, Чікаґо,
Москви, Петербурґа, Саратова, Красноярська, Дніп-
ропетровська, приватних колекціях. На одній із ву-
лиць Ніцци, названої її їменем, є музей з постійно дію-
чею виставкою художниці. Там стоїть гіпсова статуя
Марусі, яка сидить на лавці з книгою в руках. Автор
скульптури Мішель де Тарновський.
Через 120 років після смерті Башкирцева повер-
тається на батьківщину, в рідну Україну, де в Дикань-
ці створюється музей. В музеї будуть зібрані копії усіх
її картин, які виконають українські художники, а та-
кож фотокопії сторінок «Щоденника» та інші експона-
ти, пов'язані з життям художниці.
317
ДМИТРО МЕРЕЖКОВСЬКИЙ
(1865 — 1941)
письменник, критик, перекладач
Один із лідерів нового на-
прямку
в
російській
літера-
турі
кінця
19-го
—
початку
20-го
століття
—
символіз-
му,
руйнівник
традиційних
моральних
і
естетичних
ка-
нонів,
критик
імперських
і
церковних
устоїв
Дмитро
Сергійович
Мережковський
народився
14
серпня
1865
року
в
Петербурзі
в
