Одіссея капітана Блада - Sabatini Rafael (книги хорошего качества .txt) 📗

Різкий тон, рішучий погляд і блиск пістолета примусив Бішопа покірно виконати наказ. Куди і поділась його набридлива балакучість. Він боявся навіть рота розкрити. Тимчасом капітан Блад лівою рукою взяв губернатора під руку, а праву із зброєю засунув за вилогу камзола.

— Хоч пістолета й не видно, але спрямований він вам у груди, і, слово честі, при найменшій провокації, від кого б вона не йшла, я вб'ю вас на місці. Майте це на увазі, лорде Джуліан. А ти, підлий лиходію, іди бадьоро й весело, наскільки це тобі вдасться, тримайся природно і невимушено, бо інакше побачиш чорні води Коціту. [64]

Так, рука в руку, вони пройшли через будинок і спустилися в сад, де Арабелла чекала повернення Пітера Блада.

Його останні слова спочатку збентежили її, а потім вона ясно уявила собі, що могло бути справжньою причиною смерті Левасера. Дівчина усвідомила, що зроблений нею висновок з однаковим успіхом можна застосувати й до історії врятування Бладом Мері Трейл. Коли чоловік заради якоїсь жінки рискує власним життям, то не так уже й важко зрозуміти мотиви, якими він при цьому керується. Але людей, які б наражали своє життя на небезпеку, не сподіваючись мати щось за це, небагато. Блад був одним з тих небагатьох, і він довів це, врятувавши Мері Трейл.

Так зникла всяка необхідність переконувати дівчину, що її ставлення до Блада було несправедливим. Їй пригадалися всі почуті нею від Блада слова, і ті, що вона випадково підслухала на борту корабля, названого її ім'ям, і ті, які він говорив, коли вона схвально зустріла його рішення прийняти королівський патент, і, нарешті, слова, сказані ним цього ранку, слова, що викликали у неї тільки обурення. Все це набрало нового значення в її свідомості, яка звільнилася нарешті від безпідставних підозр.

Ось чому вона вирішила дочекатися в саду повернення Блада, вибачитись і покласти край усім непорозумінням між ними. З яким нетерпінням дівчина виглядала його! Та виявилось, що муки її не скінчилися. Коли Блад, нарешті, вийшов, він був не сам, а з дядьком, і, що її особливо здивувало, вони мило між собою розмовляли. Як це не прикро, але розмову доводилося відкласти. Та коли б Арабелла тільки знала, на який довгий час ця розмова відкладається, її досада перейшла б у відчай.

Разом із своїм супутником Блад вийшов із саду, що аж п'янив своїми пахощами, і пройшов у внутрішній дворик форту. Комендант, маючи суворий наказ бути напоготові і тримати при собі кілька солдатів на випадок арешту Блада, був дуже здивований, коли побачив, що губернатор любенько собі прогулюється під руку з піратом, якого мали заарештувати. До того ж, коли вони проходили повз коменданта, Блад невимушено й весело про щось розповідав і сміявся.

Без будь-яких перешкод вони вийшли за ворота і підійшли до молу, де на них чекала шлюпка з «Арабелли». Все так само дружньо розмовляючи, вони сіли поряд на кормі і попливли до великого червоного корабля, де Джеремі Піт з нетерпінням чекав новин.

Уявіть собі, як здивувався шкіпер, побачивши губернатора, що, ледве переставляючи ноги, підіймався у супроводі Блада по мотузяному трапу.

— Твої побоювання справдились. Джеремі, я таки вскочив у пастку! — привітав його Блад. — Але й на цей раз я вибрався звідти, та ще й прихопив оцього негідника, що заманив мене туди. Ця свиня, як тобі відомо, любить життя.

Полковник Бішоп стояв на шкафуті аж сірий від злості. Його брезкле обличчя сіпалося, а одвисла губа тремтіла. Він боявся навіть глянути на кремезних головорізів, що з'юрмилися коло ящика з ядрами біля головного люка.

Звертаючись до боцмана, який стояв тут, спершись на перегородку бака, Блад голосно наказав:

— Перекинь мотузок із зашморгом через нок-рею!.. Не тремтіть, любий полковнику. Це тільки застережні заходи на той випадок, якщо ви будете поводитись нерозсудливо, чого, я певен, не станеться. Ми обміркуємо питання за обідом. Думаю, ви не позбавите мене честі пообідати разом.

І Блад одвів безвільного, до смерті наляканого хвалька в свою велику каюту. Слуга Блада, негр Бенджамен, одягнений у білі штани і полотняну сорочку, побіг виконувати розпорядження капітана щодо обіду.

А полковник Бішоп, упавши на скриню під ілюмінатором, що виходив на корму, ледве зміг пробурмотіти, затинаючись:

— Можна в-вас за-а-питати, як-кі в-аші наміри?

— Звичайно, можна, полковнику. Нічого страшного. Хоч ви й заробили мотузок на нок-реї, але, запевняю вас, його використають тільки в крайньому разі. Ви сказали, що його світлість допустився помилки, вручивши мені патент, виданий міністром закордонних справ лордом Сендерлендом. Мабуть, ви мали рацію. Я знову виходжу в море. Gras ingens iterabimus aequor. [65] Ви будете прекрасним знавцем латині до того, як я закінчу свої справи з вами. Я повертаюся на Тортугу до своїх піратів, чесних і славних хлопців. Вас же я прихопив, як заложника.

— Боже праведний! — простогнав губернатор.:— Ви… ви хочете взяти мене з собою на Тортугу?

Блад щиро розсміявся.

— О ні! Я ніколи не підкладу вам такої свині. Ні, ні! Я хочу тільки забезпечити собі вільний вихід з Порт-Ройяла. І якщо ви будете зговірливим, то я на цей раз навіть не примушу вас прийняти холодний купіль у морі. Ви, як мені відомо, віддали якісь там накази капітанові порту і комендантові цього проклятого форту. А зараз вам доведеться викликати їх на корабель і при мені сказати їм, що сьогодні після обіду «Арабелла» виходить у море для виконання службового завдання, і ніхто не повинен її затримувати. А для того, щоб бути певним, що вони послухають вас, ми заберемо їх на маленьку прогулянку разом з нами. Оце і все, що мені від вас потрібно. А тепер сідайте й пишіть, якщо ви, звичайно, не віддаєте переваги нок-реї.

Полковник Бішоп важко дихав від безсилої люті.

— Ви силуєте мене… — почав було він. Капітан Блад люб'язно обірвав його:

— Дозвольте, я вас зовсім не силую. Ви вільні вибирати між пером і мотузком. Вирішення цього питання цілком у ваших руках.

Кинувши на корсара гнівний погляд, Бішоп знизав плечима, взяв перо і сів за стіл. Тремтячою рукою він написав офіцерам листа, негайно викликаючи їх до себе на корабель. Блад одразу ж послав цього листа на берег, а потім попросив свого підневільного гостя до столу.

— Сподіваюсь, полковнику, ви не втратили свого чудового апетиту.

Жалюгідний вояка сів на вказаний стілець, але про їжу з переляку навіть і думати не смів, та Блад і не силував його. Він з апетитом заходився обідати. Але ще й на половину не впорався з обідом, як до каюти зайшов Хейтон і доповів, що на борт прибув лорд Джуліан і просить негайно прийняти його.

— Я так і передбачав, — сказав Блад. — Веди його сюди.

З суворим і сповненим гідності виглядом у каюту ввійшов лорд Джуліан. Тільки глянувши на присутніх, він враз зрозумів ситуацію. Капітан Блад підвівся, щоб привітати гостя.

— Як справжній друг, мілорде, ви вирішили приєднатися до нас?

— Капітане Блад, — різко сказав Уейд. — Ваш гумор недоречний! Не знаю ваших намірів, але мене цікавить, чи усвідомлюєте ви весь риск, на який ідете?..

— А мене, мілорде, цікавить, чи усвідомлюєте ви той риск, на який пішли самі, приїхавши, як я й сподівався, на мій корабель?

— Що це означає, сер?

Блад подав знак Бенджамену, який стояв позаду Бішопа:

— Стілець для його світлості. Хейтон, відішли шлюпку його світлості на берег. Скажи, що лорд тут затримається.

— Що таке? — вигукнув лорд Джуліан. — Чорт забирай! Ви хочете затримати мене? Ви з глузду з'їхали, чи що?

— Краще зачекай, Хейтон, може його світлість почне бешкетувати. Бенджамен, ти чув наказ?

— Може, ви скажете мені, сер, які ваші наміри? — спитав його світлість, скипівши від гніву.