Одіссея капітана Блада - Sabatini Rafael (книги хорошего качества .txt) 📗
Негри-гребці відштовхнулись від червоного корпусу «Арабелли», підняли вітрила і зігнулися над довгими веслами, сподіваючись дістатися в Порт-Ройял ще до смерку. А гладкий Бішоп, похнюплений, мовчки сидів на кормі, закусивши свої товсті губи. Злість і жадоба помсти охопили його з такою силою, що він забув і про свій страх, і про те, що тільки чудом урятувався від шибениці.
На молу в Порт-Ройялі, біля низької зубчастої стіни форту, його чекали майор Меллерд і лорд Джуліан. З почуттям великої полегкості вони допомогли йому вийти з шлюпа.
Майор Меллерд одразу ж почав виправдовуватись.
— Радий бачити вас у доброму здоров'ї, сер, — сказав він. — Мені слід було б потопити корабель Блада, незважаючи на вашу присутність там. Але цьому перешкодив ваш власний наказ, переданий мені лордом Джуліаном. Його світлість запевнив мене, що Блад дав йому слово, що не заподіє вам ніякої шкоди, коли йому дозволять вільно вийти з гавані. Не приховую, я подумав, що його світлість вчинив необдумано, поклавшись на слово проклятого пірата…
— Я вже переконався, що він дотримує свого слова не гірше, ніж інші,— одрізав його світлість, перериваючи красномовність майора.
Він сказав ці слова з невимовною холодною гідністю, яку так уміло напускав на себе. Його світлість був явно не в настрої. Сповістивши міністра закордонних справ про блискучий успіх своєї місії, лорд Джуліан раптом став перед необхідністю визнати, що успіх цей виявився скороминущим. Оскільки з уст майора Меллерда ще й досі не сходила глузлива посмішка над вірою лорда в слово пірата, його світлість додав значно різкіше:
— Мої дії виправдані хоча б уже тим, що полковник Бішоп благополучно повернувся додому. Супроти цього ваші думки, сер, не варті й фартинга! Вам слід це добре зрозуміти!
— О, це ще як сказати, ваша світлість! — У словах майора Меллерда вчувалася іронія. — Звичайно, полковник повернувся живий і здоровий. Але он там, у морі, живий і здоровий капітан Блад, і він знову почне свої піратські розбої.
— Зараз я не збираюся дискутувати з вами з цього приводу, майоре Меллерд.
— Нічого! Це довго не протягнеться! — вигукнув полковник, до якого нарешті повернулася здатність говорити. — О ні, клянусь. — Непристойна лайка, якою він закінчив клятву, мала зміцнити його впевненість у своїх словах. — Я витрачу все своє багатство до останнього шилінга, не пошкодую всіх кораблів Ямайської ескадри, але не заспокоюся доти, поки не повішу цьому негідникові на шию галстук з мотузка! І я не збираюся з цим зволікати. — Від злості Бішоп аж побагровів, на лобі в нього здулися вени. Перевівши подих, він звернувся до майора:
— Ви добре зробили, виконавши розпорядження лорда Джуліана.
З цими словами він узяв лорда за руку.
— Ходімо, мілорде. Нам необхідно разом усе обміркувати.
Вони проминули редут і пішли через сад до будинку, де їх чекала занепокоєна Арабелла. Побачивши дядька, вона відчула велику полегкість не тільки за нього, а й за капітана Блада.
— Ви дуже рискували, сер, — серйозно зауважила вона лордові Джуліану, після того, як вони обмінялися звичайними привітаннями.
Але лорд Джуліан відповів їй так, як уже відповідав майорові Меллерду:
— Не було ніякого риску, леді.
Вона кинула на нього здивований погляд. Благородне, випещене обличчя лорда було меланхолійно задумливе. Відчувши в погляді дівчини запитання, Уейд додав.
— Бладу дозволили вільно вийти з гавані при умові, що полковникові Бішопу не буде заподіяно ніякої шкоди. Блад пообіцяв і дотримав слова.
На устах дівчини промайнула ледве помітна посмішка, а на засмученому обличчі заграв легкий рум'янець. Вона охоче підтримала б цю розмову, але губернатор був у поганому настрої. Він сопів, обурювався, не хотів і слухати, коли говорили, що слово Блада чогось варте. Він забув, що саме цьому слову завдячує життям.
За вечерею і до глибокої ночі з язика у нього не сходив Блад, полковник тільки й знав, що вихвалявся, яких пекельних мук зазнає в нього злощасний пірат. Того вечора полковник пив без міри і так сп'янів, що мова його стала брутальною, а погрози страхітливими. Нарешті Арабелла не витримала і, ледве володіючи собою, вийшла з кімнати. Не так часто Бішоп відкривав перед племінницею своє справжнє нутро, бо, як не дивно, цей грубий, владний плантатор відчував якийсь побожний страх перед тендітною дівчиною, так, наче вона успадкувала від свого батька право на повагу до себе.
Лорд Джуліан, не витримавши обурливої поведінки Бішопа, теж вибачився і пішов розшукувати Арабеллу. Він мав передати їй прохання Блада, і, як йому здавалося, сьогоднішній вечір був найбільш сприятливий для такої розмови. Але міс Бішоп уже лягла спати, і лордові Джуліану довелося приборкати своє нетерпіння і відкласти розмову до ранку.
Другого дня, ще до Того, як спека стала нестерпною, він з вікна своєї кімнати помітив Арабеллу серед квітучих азалій. Вони служили прекрасним фоном для тієї, що своєю дівочою чарівністю виділялася серед усіх жінок так само, як азалія в царстві квітів. Лорд підійшов до неї, і коли, прокинувшись від своєї задуми, Арабелла з щирою посмішкою побажала йому доброго ранку, лорд Джуліан сказав, що має для неї доручення від капітана Блада.
Він помітив, як дівчина здригнулася і як затремтіли її губи. Тільки тепер лорд звернув увагу на її блідість і на синці під очима, на незвичайно смутний вираз обличчя. Всього цього він не помічав учора ввечері.
Вони перейшли з відкритої частини саду на одну з терас, де в тінистій алеї серед запашних апельсинових дерев одразу ж відчули прохолоду. Лорд Джуліан, милуючись дівчиною, дивувався, чому він так довго не помічав її тонкої своєрідної грації, не розумів, — а зараз він це добре розуміє,— наскільки бажаною була вона для нього. Саме вона і є тією безмежно принадною жінкою, яка здатна своєю чарівністю осяяти його банальне життя, перетворити це життя на казку.
Він помітив, якими ніжними барвами переливається її каштанове волосся і як красиво спадають шовковисті кучері на її молочно-білу шию. На Арабеллі була сукня з лискучого сірого шовку, а на грудях, мов крапля крові, пломеніла щойно зірвана багряно-червона троянда. І вже потім, згадуючи Арабеллу, лорд завжди уявляв її саме такою, якою вона була в той чудовий ранок і якою він раніше ніколи її не бачив.
Мовчки заглибилися вони в затінок алеї. Там Арабелла зупинилася й поглянула на нього.
— Ви щось сказали про доручення, сер, — нагадала вона, виявляючи своє нетерпіння.
Його світлість почав розгублено перебирати кучері свого парика. Він трохи хвилювався і роздумував, з чого почати.
— Блад просив мене, — нарешті наважився лорд, — переказати вам, що він все ж зберіг дещо від того джентльмена… яким… яким ви знали його колись…
— Тепер це ні до чого, — сумно промовила дівчина. Лорд Джуліан не зрозумів її, бо не знав, що з учорашнього дня вона раптом прозріла.
— Я думаю… ви були несправедливі до нього. Арабелла не зводила з лорда Джуліана свої карих очей.
— Якщо ви скажете мені все те, що він вас просив переказати, можливо, тоді я зумію краще розібратися…
Слова Арабелли збентежили лорда Джуліана, і він замислився. Доручення було делікатним, а він не зовсім підготувався, і тому діяти треба було обережно. Проте його турбувало не стільки те, як виконати доручення, скільки те, як використати його у своїх власних інтересах. Його світлість, досить досвідчений у поводженні з жінками, завжди почував себе невимушено з дамами аристократичного світу, а от зараз він якось дивно зніяковів перед цією одвертою, безпосередньою дівчиною — племінницею колоніального плантатора.
Наче змовившись, вони мовчки йшли до освітленого яскравим сонцем перехрестя, де алею перетинала стежка до будинку. Тут, купаючись, у сонячному промінні, пурхав барвистий з долоню завбільшки метелик з темно-пурпуровими оксамитними крильцями.
Замисленим поглядом його світлість стежив за метеликом, аж поки той не зник з поля зору, і тільки після цього відповів:
