Тигролови - Багряный Иван Павлович (читать книги полностью без сокращений txt) 📗
Потім вони пішли виконувати головне завдання, - пішли шукати Державну інспекцію в справах мисливства, а в ній: самого головного - старшого охотінспектора на цілий край - Васю Потаюка, доброго приятеля Сіркового.
Цей Вася Потаюк часто гостив у Сірків - приїздив на пантовку та на різні “досліди”; а коли вони бували і місті, - то гостили в нього. Він завжди лагодив їм всі формальності в таких делікатних справах, як дозволи на пантовку, на ловлю єнотів, на різну зброю тощо. Зараз їм ходило про дозвіл на зброю, а саме на трилінійну гвинтівку…
Інспекція містилася в центрі міста, в будинку “ДеВеБанку”, як їх поінформовано. Перейшла із старого місця, де її марно шукав Гриць, в нове. То мав бути “хмародряп”, найвищий і найліпший будинок на головній, із спеціальним написом на фасаді. За цією прикметою хлопці його швидко й відшукали.
В центрі міста, поруч з модерним будинком крайвиконкому, що стояв на одному розі бічної вулиці, на другім розі стояв цей “хмародряп”, гордість Хабаровська, - шестиповерховий, сірий будинок американського стилю, на лобовій стіні - великі бетонові рельєфні літери “ДеВеБанк”.
Тут і містилася інспекція.
Потаюк - низенький енергійний хлопець, дуже гостроносий і дуже закоханий в шапочку-кубаночку, в якій так і сидів за бюрком під величезною мапою, обтиканою фігурками різних звірят і птахів, - щиро привітав хлопців. Але щось був дуже чимсь зіритований і насуплений.
Розпитував про старого, про пантовку, про бідкування, про всякі тайгові справи, що завжди так цікавили цього енергійного охотінспектора і біолога, а тим часом думав про щось інше. В середині розмови враз нахилився і, ні сіло ні впало, не в силі тримати те, що його гнітило, тихим, розгубленим голосом поінформував:
– Все начальство виарештували… - і назвав імена уповноваженого Наркомату зовнішньої торгівлі, якому підлягала і ця інспекція разом з цілою мисливською галуззю, імена дирекції “Дальзаготхутра” і навіть голівки крайвиконкому та крайкому ВКП(б). - Та й взагалі… - і Вася Потаюк махнув рукою якось безнадійно.
Хлопці не знали, що на цім світі зайшла епідемія арештів. І то не тільки тут - в цім краї, - а й по цілій “шостій частині світу”. Та те їх зрештою і не цікавило. Лише було шкода цього, видно, славного, хлопця.
Поспівчувавши красномовною мовчанкою, вони йому виклали свою справу. Квапились полагодити та й іти геть.
– Гаразд, - згодився Потаюк, вислухавши. - Тільки ж… Бач, яка справа. Тепер нові порядки, все треба через НКВД. Хвилинку…
Зняв рурку з настільного апарата і, викликавши “комутатор НКВД”, назвав номер. З кимсь привітався… З кимсь говорив, викладаючи суть справи:
– …Знаменитий мисливець такий-то (“Знаєш? От і добре!”), має зобов'язання на експортну сировину таке-то, мусить мати конче зброю таку-то, а згідно з зарядженням таким-то і таким, мусить мати дозвіл на купівлю зброї і на користання, а через це просить…
В рурці клекотіло і клацало. Потаюк слухав і дедалі все більше супився.
– Гаразд! - нарешті повісив рурку злісно і, збігвши кубанку на очі, став біля вікна, дивлячись на фантастичні візерунки, розписані морозом на шибках. - Ось… Велять з'явитися самим… Ідіть, Грицю… Я вам напишу заяву, а ви подасте і чекатимете відповіді. Тільки не кажіть, що ви зброю маєте, а що збираєтесь придбати, ясно? Скажете, під договір обіцяє ДК ОКДВА, вепрів стріляти… Здається, старий має такий договір. Так? Я знаю. Отже - потрібен дозвіл на купівлю та на користання. Як питатимуть, чим полюєте, називайте лише ту зброю, що на неї є дозволи. Ясно? Дивись же, Грицю!
Так повчаючи, Потаюк, написав заяву.
– Ось це віддасте там. Кімната 133, другий поверх. Йти отак і отак. Та дивись там… (пауза). Потім зайдете до мене. А ні - перекажеш батькові привіт і… хай пильнується. Ех… - потер брови міцно, - дурний час! Чорт знає, що твориться. Ви там позвикали, як царі-господарі… Привіт Наталії-каналії. Скажеш, приїду свататись…
Пожартував. Потис руки, подивившись пильно Григорієві у вічі. Григорій витримав погляд і посміхнувся. Потаюк теж посміхнувся.
“Прекрасний хлопець! - майнула Григорієві думка. - Боже! Теж мечеться людина…” - але не пустив і пари з уст. А Потаюк потер чоло, щось хотів спитати, та й махнув рукою:
– Ну то й паняйте…
Хлопці пішли. Пішли до НКВД.
Григорій: ступав поруч з Грицем, рішений на зухвалий вибрик - на дерзку візиту. Так. А що ж! Якийсь чортик підштрикував: “Ану ж! Та що там! Подумаєш… Чхать!!.”
НКВД містилося у величезному новозбудованому будинку на розі вулиці Калініна. Він огинав той ріг півколом і височів шістьма поверхами, ще не облицьований, червоний, але вже урядуючий.
Біля входу, підпертого могутніми колонами, стояли вартові, як ідоли, - в довгих шинелях, а назверх кожухи, тримаючи гвинтівки з примкнутими багнетами навскоси, - зовсім так, як на малюнках, що мали ілюструвати могутність першої в світі країни диктатури пролетаріату.
Григорій піднявся з Грицем сходами до вестибюлю. Ішов урочисто і воднораз зневажливо, замітаючи слід дохою, як катерининська дама шлейфом.
Так пройшли повз вартових, що стояли закам'янілі, як втілення могутності, таємничості і караючої невблаганности т. зв. “революційної законності”.
У вестибюлі Гриць зупинився, взяв Григорія за петельки і притяг до себе. Цей тайожник, цей примітивний і простолінійний хлопчина був чуткий, як вовк, як дикий, гордий, свободолюбивий горал. Подивився мерехтливими очима у саму душу і - відштовхнув: “Іди геть! Чекай на вулиці”.
“Чортів Гриць!…” - Григорій не був ані слабовольний, ані забобонний, - він не вірив ні в чорта, ні в диявола. Але, вирісши серед природи, він вірив у інтуїцію, у незбагненне відчуття, у вовчий інстинкт.
Постояв хвилинку. Подивився, як Гриць підіймався сходами вгору, і перемагаючи хворобливо-упертий потяг піти іслідом, піти побавитись, підкорився отому товариському, лагідному, але категоричному: “Іди геть!”
Помалу повернув і вийшов. Пройшов сходами, замітаючи дохою слід, минув вартових і вийшов на вулицю.
Минуло з півгодини… Минула година… Опанував неспокій. Він крутився на розі і зрозумів, як то недоречно, і що це може скінчитись дуже зле, - крутитись на розі насупроти НКВД. Ну, знаєте! Ліпше було йти нагору. Він повертається іде до східців і починає підійматися…
