Сніговик - Несбьо Ю (лучшие книги .txt) 📗

— Клініка «Марієнлюст».

— «Марієнлюст»? Ви впевнені?

— А чому ні?

Вона знизала плечима:

— У запитах із встановлення батьківства замовниками здебільшого бувають судові інстанції або адвокати. Або про­сто приватні особи.

— Це не з приводу встановлення батьківства. Там йдеться про вивчення спадковості через причину наявності в батьків важких генетичних захворювань.

— Он як, — сказала Герда. — Тоді подивимося у базі даних.

— Ви можете перевірити це просто зараз? — здивувався Харрі.

— Ну, якщо у вас є час... — Вона подивилася на годинник. — Секунд за тридцять...

Харрі кивнув.

Герда ввела в комп’ютер, диктуючи сама собі:

— Клініка «Ма-рі-єн-люст», — відкинулася на спинку стіль­ця й зачекала, поки машина запрацює. — Кепська погода цієї осені, правда? — запитала вона.

— Атож, — відповів Харрі з чемності, прислухаючись до поклацування жорсткого диска, наче у ньому міг розчути відповідь, на яку так сподівався.

— Від браку світла розвивається депресія, — продовжила вона. — Сподіваюся, хоча б сніг невдовзі випаде. Буде світліше.

— Гм, — невизначено кивнув Харрі.

Поклацування припинилося.

— Подивимося, — сказала вона, дивлячись на екран.

Харрі набрав у груди повітря.

— Клініка «Марієнлюст» дійсно була нашим клієнтом, але востаннє — сім років тому. — Герда насупилася. — Проте раніше вони багато замовляли, як я бачу.

Тут вона замовкла. Харрі чекав, що вона скаже те, про що він думав. І вона продовжила:

— Я б сказала, незвично багато для звичайного медичного центру.

Харрі відчував: він на правильному шляху, який веде до виходу з лабіринту. Або, краще сказати, всередину лабіринту. До його темного нутра.

— У вас є дані про тих, кого тестували на їхнє замовлення?

Герда похитала головою:

— Зазвичай така інформація у нас є, але клініка побажала зберегти анонімність клієнтів. На жаль.

Чорт! Харрі заплющив очі і замислився.

— Але результати аналізів у вас збереглися? З кінцевою відповіддю: батько чи ні.

— Це так, — відповіла Герда.

— І що там?

— Зараз я не можу вам відповісти, адже треба заходити у кожний файл, а це забере якийсь час.

— А аналізи такі ж детальні, як і при роботі з кримінальними справами?

— Навіть більше. Бо у разі визначення батьківства треба вивчити більше факторів, оскільки половина генетичного матеріалу успадковується від матері.

— Отже, якщо я вам надішлю клітинний матеріал — пробу, взяту в конкретної людини, — ви зможете визначити, чи надсилали вам її проби з клініки «Марієнлюст»?

— Зможу, — підтвердила Герда, і з її тону було зрозуміло, що вона чудово уявляє собі, чим пояснюється така складна схема.

— Добре, — сказав Харрі. — Мої співробітники надішлють вам проби чоловіків та дітей жінок, які зникли за останні роки. Перевірте, чи надсилали вам аналогічний матеріал з клініки «Марієнлюст». Мені шкода вас завантажувати, але запевняю вас, ця робота — першочергової важливості.

І тут очі Герди засяяли:

— Згадала! Згадала, де я вас бачила: в «Боссе» вчора увечері! Отже, те, про що ми з вами зараз розмовляли, стосується... — І хоча, окрім них, тут нікого не було, вона стишила голос, ніби прізвисько, дане маніяку, стало табу, забороненим словом, яке не можна вимовляти вголос: — Сніговика?

Харрі зателефонував Катрині і попрохав зустрітися з ним у кафе-барі «Ява» на Сент-Хансхьоуген. Він припаркувався перед старовинними воротами собору, ризикуючи потрапити на евакуатор. Вулицею Уллеволсвейєн снували люди — поспішали закупити продукти на вихідні. Крижаний вітер підіймався з боку собору та летів до цвинтаря Христа Спасителя зривати чорні капелюхи з голів тих, хто йшов за труною.

Харрі взяв кортадо та подвійний еспресо у паперових стаканчиках і всівся надворі. Напроти в парку, через дорогу, у ставку кружляв самотній, білий як сніг лебідь з шиєю, ви­гнутою знаком запитання. Харрі дивився на нього і все намагався згадати, як називається капкан для лисиць. Від вітру вода вкривалася брижами.

— Кортадо ще гарячий?

Перед ним, простягнувши руку, стояла Катрина.

Харрі сунув їй паперовий стаканчик, і вони попростували до його машини.

— Добре, що ти змогла вибратися на роботу суботнього вечора, — сказав він.

— Добре, що ти зміг вибратися на роботу суботнього вечора, — як луна повторила вона.

— Я — холостяк. Суботній вечір для таких, як я, справжні тортури. А в тебе, навпаки, життя має бути в самому розпалі.

Поруч із машиною стояв чоловік похилого віку й роздратовано дивився на машину Харрі:

— Я викликав евакуатор.

— Атож, я чув, що це нині популярно, — відповів Харрі, відчиняючи дверцята. — Ось тільки паркувати їх незручно.

Харрі та Катрина сіли в машину, але тут зморшкуватий кулачок постукав у скло.

— Кран зараз приїде. Ви маєте залишитися й зачекати, — попередив старий.

— Ви так вважаєте? — Харрі показав йому своє посвідчення.

Старий побачив посвідчення і кисло покосився на го­динник.

— У вас завузькі ворота. Як не став машину, все одно перекриєш вихід, — сказав Харрі. — А знак «Паркування заборонено» ви повісили незаконно. Я пришлю людину з відділу транспортного контролю, щоб його зняли. Гадаю, вам доведеться сплатити штраф.

— Що?

— Ми з поліції, — з натиском сказав Харрі.

Старий здивовано втупився у посвідчення, потім на Харрі, потім знов у посвідчення, знов на Харрі.

— Добре, можете їхати, — сказав він із жалем.

— Нічого доброго, — відповів Харрі. — Я телефоную до відділу транспортного контролю.

Старий розлючено подивився на нього.

Харрі довго шукав ключі від запалення, потім завів двигун і трохи опустив скло:

— А ви поки що нікуди не йдіть, чекайте тут.

Вони від’їхали, у дзеркало заднього виду все ще було вид­но розгублене обличчя старого.

— Ну ти й зараза! — голосно розсміялася Катрина. — Так поводитися із старою людиною...

Харрі подивився на неї в дзеркало. У Катрини був дивний вираз обличчя, наче їй боляче сміятися. Парадоксально, але це на­гадало йому інцидент у барі «Фенрис», коли вона відкрилася йому більше, ніж зазвичай. Мабуть, у всіх красунь одна слабкість: варто не відповісти на їхній поклик, як вони починають западати на тебе все більше й більше.

Харрі посміхнувся. Цікаво, що б вона подумала, якби дізналася, що сьогодні він прокинувся від збудження, а рештки сну були присвячені їй: він узяв її прямо в туалетній кабінці бару «Фенрис», та так завзято, що стіни кабінки аж двигтіли. Дзеркало за її спиною трусилося, обличчя Харрі в ньому розпливалося, вони зачіпали раковину, сушку, контейнер з рідким милом. І тільки зупинившись, він роздивився, що в дзеркалі було зовсім не його, а чиєсь обличчя.

— Про що ти думаєш? — запитала вона.

— Про розмноження, — відповів Харрі.

— Що?

Харрі простягнув їй пакет, вона розкрила й побачила згори аркуш паперу з написом: «Інструкція із забору матеріалу слизової порожнини рота для проведення аналізу ДНК».

— І що ми маємо з цим робити? — Катрина помахала пакетом.

— Поїдемо до Солліхьогда, візьмемо аналізи в близнючок.

На землі по периметру двору сніг не розтанув. Мокрий, сірий, він все ще лежав там, демонструючи, що це його територія.

Ролф Оттерсен зустрів їх на ґанку й запропонував каву. Знімаючи пальто, Харрі пояснив, чого вони хочуть. Ролф нічого не запитав і просто кивнув.

Дівчата сиділи у вітальні та плели, подзенькуючи спицями.

— Ну і що це буде? — запитала Катрина.

— Шарф, — хором відповіли близнючки. — Нас тітка навчає. — Вони кивнули на Ане Педерсен. Та сиділа поруч, плела і благодушно усміхалася Катрині.

— Мені треба трохи вашої слини, — попросила Катрина, дістаючи пробірки. — Відкрийте ротики.

Дівчатка відклали плетіння.

Харрі пройшов слідом за Ролфом Оттерсеном до кухні, де розливалися пахощі щойно звареної кави.

— Отже, ви помилилися з тим лікарем, — сказав Оттерсен.