Сніговик - Несбьо Ю (лучшие книги .txt) 📗
Вона схилила голову йому на плече.
— Гадаєш, правду кажуть про лебедів? — запитала вона. — Що вони вірні одне одному, поки смерть не розлучить їх?
— Я вважаю, що вони вірні своїм обіцянкам, — відповів Харрі.
— Які ж обіцянки можуть дати лебеді?
— Ніяких, як на мене.
— Так ти про себе? Чесно кажучи, ти мені більше подобався, коли сипав обіцянками та не дотримував слова.
— Хочеш, щоб я пообіцяв тобі щось?
Ракель похитала головою. Вони пішли далі, і вона взяла його під руку.
— Я б хотіла, щоб ми могли все почати спочатку, — зітхнула вона. — Удати, що нічого не було.
— Я знаю.
— А ще ти знаєш, що нічого з цього не вийде.
Вона спробувала промовити це ствердно, але в її голосі та словах все одно заховався маленький знак питання.
— Я хочу поїхати, — сказав він.
— Он як? Куди?
— Не знаю. Не шукай мене. Особливо у Північній Африці.
— У Північній Африці?
— Це репліка Марті Фельдмана з фільму «Красень Жест». Він хоче заховатися, але так, щоб його знайшли.
— Розумію.
Над ними в бік жовто-зеленого розмитого узлісся пропливла тінь. Вони поглянули нагору: це був один із лебедів.
— Ну і як там, у цьому фільмі, — запитала Ракель, — знайшли вони одне одного?
— Звісно.
— Ти повернешся?
— Ні, — відповів Харрі. — Я ніколи не повернуся.
У холодному підвалі одного з будинків району Тьойєн стояли два схвильованих представники місцевого самоуправління та дивилися на чоловіка в комбінезоні з товстезними окулярами на носі. Чоловік говорив, а з його рота виривалася пара, як хмарка крейдяного пороху.
— З домовим грибком завжди так: його не видно, але він є.
Чоловік зробив паузу, відкинув середнім пальцем косе пасмо, що впало на чоло, і повторив:
— Але він є!