Хрест: постбіблійний детектив - Базів Василь (читаем книги онлайн бесплатно полностью без сокращений .TXT) 📗
– Хотели, Павел Михалыч, Украинскую Советскую Социалистическую Республику фашистам отдать? – махав генералу КГБ перед носом голова Комітету держбезпеки УРСР. – Чем же вы отличаетесь тогда от Коновальца, которого вы замочили для прикрытия собственных зловещих замыслов?
– Ты что несешь, щенок. Да ты у меня на спецподготовке в «Аквариуме» элементарного донесения слепить не мог, а теперь ты смеешь нести мне такую ересь.
– Не я, не я, обвиняемый в государственной измене гражданин пока Самоплатов. А Никита Сергеевич Хрущев так и сказал на политбюро: «Уничтожьте этого ублюдка гитлеровского».
– Как ты смеешь сравнивать меня с Коновальцем? Да я за его ликвидацию получил свой первый орден Красного Знамени. Из рук самого товарища Сталина.
– Вот-вот, что вы можете показать по этому вопросу? Знал ли товарищ Сталин, что вы вступили в контакт с окружением Гитлера?
– Ты что себе позволяешь? Кто ты такой, чтобы так говорить об Иосифе Виссарионовиче! С его великим именем на устах миллионы солдат шли на смерть ради великой победы.
– Это мы знаем. Но именем ли Сталина вы хотели отдать Украину фашистской Германии, или так, по сговору с предателем нашей социалистической родины, осужденным и расстрелянным за предательство Берией?
«Щенок» таки загнав його в кут. Коли після безсонних ночей допитів його приволокли до камери, дід, який так хотів умерти своєю смертю, і то не скоро – не те, що його жертви, уві сні побачив відблиск пенсне його улюбленого начальника. Лаврентій сидів у пекельному казані й махав йому рукою – кликав до себе. Ці кляті скельця на демонських очищах просвердлювали його наскрізь. А на ранок знову за допит бралися колеги по роботі. Мочили кумира із небаченим садизмом. Ох, як ця контора любить перемелювати власні кості!
– Вставай, дед, пошли к генералу, – перебив зловісний сон ад’ютант київського начальника, що прагнув бути ще більшим хамлом, ніж його шеф.
– Никуда я не пойду. Я все сказал.
– Да нет, не все, сволочь ты такая. Гитлер с болгарским королем – это только цветочки в твоих чертовых деяниях. Сколько же вышек надобно навешать на твою сволочную голову, чтобы наказать тебя по полной программе, – полковник Єдлов спеціально викрикував, щоб чули конвоїри. Надто сильно йому хотілося, щоб бодай ще хтось знав, що йому випало таке велике професійне щастя – власноручно мордувати головного кілера СРСР.
«І який він після того головний, коли я його ліквідував? То хто тепер «намбе ван»?» – Від самої такої думки слідчий КГБ з особливо важливих питань переживав блаженні хвилини, які приходять у момент осягнення піку остаточної фахової самореалізації.
– Павел Михалыч, вот к вам такой вопрос непраздный. Вы за свою жизнь в качестве главного советского ликвидатора или, как теперь принято говорить, политического киллера сколько народу замочили, начиная от Коновальца, включая Троцкого и так далее? До выхода на пенсию, имеется в виду? – почав якось здалеку Кушнірук.
– Не знаю. Я не считал. И что за глупый вопрос, вообще. И потом, ликвидация общественных и политических деятелей за рубежом – это государственная тайна.
– Вот-вот, я и спрашиваю. Неужели вам, нашему знаменитому политическому террористу, мало было жертв там? За рубежом? Спецмероприятие по ликвидации партийно-политического руководства СССР тоже на Берию валить будете или признаете, что сами всё разработали?
Нічне запрошення Берії невблаганно переміщалося зі сну в реальну радянську дійсність. Самоплатов міг ще плекати бодай найменшу надію, що за той болгарський слід йому могли ще залишити якийсь час на життя. Не те, що членам політбюро, а й козлу зрозуміло, що вступити в переговори з Гітлером у серпні 41-го ніяка сука не посміла б без санкції Сталіна. Та й потім усім нам, керівникам усіх інтернаціоналів, глибоко по цимбалах інтереси світової революції, коли ризикуємо власною шкурою. Тією найдорожчою шкурою, яку якщо продірявити, то буде не тільки боляче, а взагалі після того вже нічого не буде. Гаплик вождю, бо він такий же беззахисний перед летючими сімома грамами свинцю, як і кожен смертний. Чи ще ліпше міряти в міліграмах – ціанистого калію чи ще якогось мастила для коліс історії з лабораторії Лавриновича.
– Лавринович уже во всем сознался, – перебив фізіологічно-політичні роздуми старого душогуба Кушнірук. – Сразу на второй день после смерти Сталина вы поручили ему изготовить в кратчайшие строки несколько десятков порций ядов, имитирующих природную смерть.
– Я всегда делал ему заказ на материал. Ведь наша борьба с врагами никогда не прекращалась, – пробурмотів дідок, забившись з переляку в кут кімнати допитів.
– И кого же вы собирались отправить натуральным образом на тот свет? Вслед за Иосифом Виссарионовичем?
– Мало ли кого. У нас проблем с клиентурой никогда не было.
– А, вот так – пачками? Не поодиночке, а сразу целая братская могила. Ведь лаборанты Лавриновича вынуждены были за считанные дни дать, как минимум, годовой план.
– Мы предполагали, что после смерти Сталина международная обстановка обострится и нам, ликвидаторам, резко прибавится работы.
Самоплатову навіть сподобалося, як він вивернув тему. Акурат у руслі тодішнього поточного моменту: справді, коли Сталіна не стало, світовий імперіалізм на чолі з США та агресивний блок НАТО пішли б в атаку. А як їх зупинити в умовах не гарячої, а холодної, без застосування живої сили та техніки, війни? Тільки застосуванням спецменю до їхніх вождів і воєначальників. В умовах тієї самої холодної війни та ядерного стримування ніяких заборон на «Лабораторію Х» не накладалося.
Навпаки, вона мусила «пахати» замість усіх Збройних сил СРСР! Поки ці туполобі генерали-танкісти накопичували більше танків в СРСР, ніж в решті світу, поки вони банячили на нескінченних маневрах і ганялися за «вероятными противниками», він, Самоплатов, єдиний із генералів, мусив – силою отрутохімікатів – забезпечувати баланс сил на міжнародній арені, коли цей баланс хитався не на нашу користь. Для нього війна ніколи не припинялася. Бо третя світова, холодна, – це він. Один у полі воїн. Політичний кілер. Кремль був єдиною на планеті державою, у якій фізичне знищення політиків зарубіжних країн було визнано головним методом ведення світової війни.
От хто такий Самоплатов. А ви тепер на нього руку піднімаєте! Та його в Мавзолей треба покласти ще живим поруч із незакопаним товаришем Леніним, а ви питаєте, нащо замовляв аж дві дюжини порцій отрутохімікатів.
– Международная обстановка в условиях холодной войны постоянно обостряется. Поэтому мы были вынуждены держать в постоянной готовности необходимый запас ядохимикатов для уничтожения идеологических сорняков, – уже вголос подав висновок зі своїх стратегічних роздумів старий сокирник.
– Хватит, гражданин Самоплатов, ваньку валять, – стрепенувся молодший колега, підловивши себе на думці, що мало не повірив цьому верзінню найвизначнішого героя третьої світової.
– Борьбу с сорняками-то вы собирались производить не на территории стран агрессивного блока НАТО, а в Подмосковье? – Кушнірук замислився над сказаним і негайно звелів секретарю: – Этого заносить в протокол не надо.
Він бовкнув дурницю услід за цим старим чортом. Виходить, що поселенці Підмосков’я – сорняки. Можна й так потрактувати. За бажання.
– Я спрашиваю, а ты записывай в протокол. Сознаетесь ли вы, гражданин Самоплатов, что в сговоре с осужденным и расстрелянным гражданином Берией вы собирались проводить спецмероприятия по отравлению всех членов Политбюро ЦК КПСС средствами «Лаборатории Х» КГБ СССР и руками спецперсонала дачных поселений руководства партии и правительства во время пребывания руководителей государства в этих поселениях. И, таким образом, намеревались осуществить государственный переворот и захватить власть в СССР?
«Хороший вопрос», – тепер уже був задоволений самим собою генерал-полковник Кушнірук. Красиво сформульовано. Точно. Глибоко сказано. В десятку.
Дід мовчав. Він теж розумівся на техніці формулювання запитань на допитах КГБ. Його тішило те миле серцю словосполучення – «собирались проводить мероприятия». «Собирались, а не проводили и не провели, к сожалению. А собирались – это только намерения. А наказывают за деяния, а не за намерения».
