Чуття і чутливість - Остин Джейн (читать книги бесплатно полностью без регистрации .txt) 📗
— Так, безперечно, ми можемо дивитися на це, як на вдалий жарт, — сказав він нарешті, обірвавши вдоволений сміх, коли той перестав його душити, — але, слово шляхетної людини, справа ця є вельми серйозною. Бідний Едвард! Він загинув безповоротно. Я надзвичайно про це жалкую… Адже кому, як не мені, знати, який він добрий чолов’яга. Небагато знайдеться людей, які могли б зрівнятися з ним порядністю. Ви не повинні, міс Дешвуд, судити його дуже строго після такого недовгого з ним знайомства. Бідний Едвард! Манерами він, безперечно, не вирізняється. Але ж ми, як вам відомо, не всі від народження обдаровані однаковими талантами, однаковим умінням триматися в товаристві. Бідолаха! Побачити його в такому низькому оточенні! Так, це гідно жалю. Та все ж, слово шляхетної людини, іншого такого доброго серця у всій країні не знайдеться. І запевняю вас, я справді ніколи в житті не був такий пригнічений, як тієї хвилини, коли все виявилося. Просто повірити не міг! Першою мене повідомила про це матуся, і я, відчувши, що маю проявити рішучість, негайно сказав їй: «Добродійко, не знаю, як вчините ви з цього приводу, але щодо мене, так я, коли Едвард одружиться на цій молодій особі, більше не захочу його бачити!» Так відразу і сказав. Я ніколи не був такий пригнічений. Бідний Едвард! Він безповоротно загубив себе. Зачинив перед собою всі двері в порядне товариство! Але, як я відразу ж сказав матусі, мене це аніскільки не здивувало, якщо пригадати, яке виховання він отримав. Нічого іншого і чекати було не можна. Моя бідна мати була в нестямі!
— Ви коли-небудь бачили цю молоду особу?
— Так, один раз, коли вона гостювала тут. Я якось заглянув сюди на десять хвилин, і цього було більш ніж достатньо. Жалюгідна незграбна провінціалка — ні світськості, ні манер, ні навіть особливої вроди. О, я чудово її пам’ятаю! Саме така дівчина і здатна була полонити бідолаху Едварда. Як тільки матуся розповіла мені все, я запропонував поїхати до нього і відрадити його від цього шлюбу. Але, шкода, було вже пізно що-небудь зробити: на лихо, все відбулося в мою відсутність, а після розриву, ви розумієте, я вже не міг втрутитися. Але якби мене інформували на кілька годин раніше, мабуть, ще можна було б що-небудь вдіяти. Звісно, я використав би найвагоміші доводи: «Мій любий хлопче, — сказав би я, — подумай, що ти намірився зробити! Обзавестися такими низькими родичами? Зважитися на подібний мезальянс, коли вся твоя сім’я проти цього!» Коротше кажучи, я переконаний, що іще можна було б вжити заходів. Але тепер уже пізно. Він голодуватиме! Так-так — голодуватиме!
Як тільки він спокійнісінько дійшов такого висновку, поява місіс Джон Дешвуд поклала край розмові на цю тему. Проте, хоча Фанні торкалася її лише в найтіснішому сімейному колі, Елінор не забарилася помітити, який вплив справило на неї все те, що відбулося: до звичної холодної пихатості тепер додалося деяке збентеження, і із зовицею вона була набагато привітніша, ніж звичайно, а почувши, що Елінор з Маріанною мають намір незабаром покинути столицю, навіть висловила жаль: вона так сподівалася бачитися з ними якомога частіше! Чоловік, що увійшов до вітальні слідом за нею і захоплено ловив кожне її слово, угледів у зусиллі, яке вона над собою зробила, доказ незрівнянної ніжності серця і граціозності.
РОЗДІЛ 42
Ще один короткий візит на Харлі-стріт, під час якого Елінор вислухала поздоровлення брата з приводу того, що вони доїдуть майже до самого Бартона, зовсім не витрачаючись на дорогу, а також з приводу того, що полковник Брендон зібрався приїхати до Клівленда через день-два після них, завершив спілкування брата і сестер у Лондоні, а мляве запрошення Фанні неодмінно заїхати до Норленда, якщо вони опиняться де-небудь поблизу (що було вельми малоймовірним), як і більш емоційна, хоча і дана віч-на-віч, обіцянка Джона негайно відвідати Елінор в Делафорді, залишилися єдиною підставою їхніх майбутніх зустрічей на селі.
Елінор бавила завзятість, з якою всі прагнули відправити її в Делафорд, хоча саме там вона зовсім не хотіла б гостювати, а тим більше — оселитися. Не тільки її брат і місіс Дженнінгс уже бачили в ньому її майбутній будинок, але і Люсі, коли вони прощалися, настійно просила, щоб вона неодмінно туди приїхала.
На самому початку квітня і майже рано-вранці від будинку на Ганновер-сквер і від будинку на Берклі-стріт вирушили дорожні екіпажі, яким належало зустрітися в обумовленому місці на дорозі. Щоб Шарлотта і немовля не дуже стомлювалися подорожувати, вони мали намір неквапно і лише на третю добу прибути до Клівленда, де незабаром до них мали приєднатися містер Палмер з полковником Брендоном, які мали намір їхати набагато швидше.
Маріанна, хоч як мало приємних годин провела вона в Лондоні і хоч як поспішала його покинути, все ж відчувала гіркоту, коли настав час прощатися з будинком, з останнім місцем, де вона ще плекала ті надії, ту віру у Віллоубі, які тепер згасли назавжди. Не могла вона і не пролити сліз, покидаючи місто, де залишався Віллоубі, чиї нові заняття і плани їй не судилося розділити.
Елінор же виїжджала з радістю. Ніякими подібними думками вона до Лондона не була прикута: з тими, хто залишався там, вона з легкістю могла не бачитися взагалі; вона звільнялася від дружби, яку нав’язувала їй Люсі, була задоволена, що відвозить сестру і що Віллоубі після весілля так з нею і не зустрівся, і з надією думала про те, як кілька місяців тихого життя в Бартоні повернуть душевний спокій Маріанні і зміцнять її власний.
У дорозі з ними нічого не трапилося, наступного дня вони дісталися благословенного — чи фатального — графства Сомерсет, бо в уяві Маріанни він малювався або таким, або таким, а на третій день ще задовго до полудня прибули до Клівленда.
Клівлендський будинок, просторий, нової забудови, стояв на пагорбі, і перед ним тягнулися вниз луки. Парку при ньому не було, але сади компенсували це своїми досить великими розмірами. Як і у всіх подібних багатих маєтках, там були і обсаджені кущами доріжки, і тіниста, посипана піском алея, яка огинала лісові посадки, закінчуючись біля парадного фасаду, і мальовничі купи дерев на лужку. Сам будинок оточували ялини, горобина і акації, густою стіною разом з чорними італійськими тополями затуляючи від нього служби.
Маріанна переступила його поріг з бурхливим хвилюванням, народженим думкою, що від Бартона її відділяють усього вісімдесят миль і менше тридцяти миль — від Комбе-Магни.
Не пробувши в його стінах і п’яти хвилин, вона, поки інші клопоталися навкруги Шарлотти, допомагаючи їй показувати дитя економці, знову переступила поріг і поспішила доріжкою поміж по-весняному чепурними кущами до віддаленого пагорба, увінчаного православним храмом, і там її сумовитому погляду за широкою рівниною на південному сході відкрилося пасмо пагорбів на горизонті, з яких, як їй здавалося, можна було побачити Комбе-Магну.
У ці хвилини витонченого, безцінного страждання вона крізь гіркі сльози раділа, що приїхала до Клівленда і, повертаючись до будинку іншою дорогою, насолоджуючись приємним правом сільської свободи вільно вештатися околицями в блаженній самотності, вирішила усі вільні години кожного дня їхнього перебування в гостях у Палмерів присвячувати таким блуканням віч-на-віч із собою.
Маріанна повернулася саме вчасно, щоб разом з іншими оглянути найближчі околиці будинку, і ранок минув непомітно, поки вони, гуляючи місциною, милувалися цвітом на стінах, слухали нарікання садівника на чорну гнилизну та іржу, відвідували оранжереї, де Шарлотта довго сміялася, почувши, що її улюблені рослини через недогляд були висаджені в землю дуже рано і їх побили вранішні заморозки; а потім рушили на пташиний двір, і там вона знайшла ще безліч причин для веселощів: скотарка скаржилася, що корови дають набагато менше молока, ніж очікувалося, кури не бажали висиджувати курчат, їх унадилася тягати лисиця, а багатообіцяючий молодий виводок увесь скосила хвороба.
Ранок був ясний, і Маріанна, будуючи свої плани, навіть і не подумала, що погода може змінитися, перш ніж вони покинуть Клівленд. А тому після обіду вона з великим подивом виявила, що її прогулянці зашкодив обложний дощ. Вона мріяла знову відвідати в сутінках місцевий храм, а може, й поблукати по садах, і, коли б вечір був просто холодним і сирим, вона ні за що не відмовилася б від свого наміру. Але навіть вона не була здатна переконати себе, що затяжний і сильний дощ — це найприємніша погода для прогулянок.
