Москва Ординська. Книга друга - Білінський Володимир Броніславович (читать книги онлайн TXT) 📗
— зводив нові муровані стіни Кремля;
— до Москви з Європи стали запрошувати: архітекторів, розмислів (інженерів), художників, «мастеров пушечных, и серебреников итальянских» тощо.
Саме в ці часи на вимогу Софії у Москві з’являються: Фіоровенті — Арістотель, Антон Фрязін, італієць Марко, Петро–Антоній Фрязін, Павло Дебосіс, Петро Медіоланський та багато інших. Будуються знамениті московські храми в Кремлі:
Успенський (1472–1479 роки),
Благовіщенський (1484–1489 роки),
Архангельський(1505–1508 роки).
Поговоримо про деякі приховані таємниці цих московських храмів.
1. Успенський храм. Прибувши до Москви та привізши з собою ідею московського візантійства, коли Москва мала стати спадкоємницею старої Візантійської імперії, Софія Палеолог звернула увагу, що в Москві 1472 року не було жодного храму, який би відповідав цій ідеї. Навіть палкий патріот «Московської величі» М. М. Карамзін змушений був цей факт визнавати:
«Тут совершилось обручение, после чего слушали обедню в деревянной Соборной церкви Успения (ибо старая каменная была разрушена)…» [18, т. VI, с. 250–251].
Ось чому за наполяганням Софії будується у Кремлі перший справжній храм, який став усипальницею Московських митрополитів.
Оскільки храм будував православний нащадок роду Чингісхана, то за давніми звичаями володар споруди звелів нанести на стінах родовий знак — тамгу, своєрідний герб.
Треба розуміти, що в ті далекі часи так чинили не тільки московські князі, а володарі майже усіх країн — великих і малих. Так увіковічнювалась пам’ять про них. Та згодом, коли в Москві до влади, прийшла династія Романових, стало зрозуміло, особливо іноземцям, що попередня династія московських князів належала до роду Чингісидів. Тому довідник «Московський Кремль. Успенський собор» дає таке пояснення діям московської влади: «Немногое сохранилось до наших дней от первоначального убранства собора (хоча сам Успенський собор зберігся. — В. Б.): обветшалые иконы заменяли новыми… Древние фрески в середине XVII века были сбиты» [90, с. 8,].
Давня штукатурка на стінах храмів може зберігатися тисячоліттями. І в стародавніх храмах Європи і Азії що давніші фрески, тим більше їх охороняють і тим більш вони цінні.
Авторові довелося бачити давню мозаїку Самаркандських храмів, тоїж говорить він не голослівно. Так московити хотіли заперечити і приховати московську гілку династії Чингісидів, що володіла Московією з 1238 року до «Смутного времени», тобто до Лжедмитрія І.
Та не все Романовим удалося приховати в Успенському соборі. Вони не збили штукатурку на колонах собору, бо міг завалитись храм. Там стара штукатурка з нанесеною тамгою ілів Московського улусу (князівства) збереглася. Якщо вивчати це питання, то на колонах Успенського собору знайдемо тамгу родів: аргинів, каракиреїв, дулатів, кониратів тощо. Головною тамгою (домінуючою) є тамга двох родів — аргинів і чорних киреїв (кипчаків), що співпадає із панівними родами Касимовського ханства. Згадаймо панівні роди того ханства, представники яких сиділи по ліву руку Касимовського хана Ураз–Мухаммеда: аргини і кіпчаки. Інакше бути не могло, бо Якуб (Іван III) і Касим були рідними братами, народжені однією матір’ю, як їхній старший брат — Махмутек. Що свідчить: і в Казані у ті часи панівними родами були — аргини і кіпчаки. Про такі несподівані речі розповіли залишки збитої штукатурки Успенського собору Московського Кремля.
2. Благовіщенський храм. Другою церквою, побудованою на території Московського Кремля за наказом Софії Палеолог, була — Благовіщенська. Ця церква, побудована у 1484–1489 роках, стала звичайною, повсякденною церквою московських князів.
Цікаво те, що штукатурку цієї церкви не збивали, а замалювали зверху новими картинами.
«…Заложен 1484… в Восточном вкусе по образцу церквей в Афонской горе и Ерусалиме… Храм очень не велик; в построении его заметно, во внутреннем и наружном убранстве, большое тщание и затейливость; с трех его сторон устроена крытая широкая паперть, или галерея, из которой только две части — северная и западная — доступны для приходящих; а южная, с особенным входом от Москвы–реки, служила в старину Царям…» [19, с. 312].
Звертаємо ще раз увагу, що церква будувалась як домашня для Софії Полеолог «в Восточном вкусе… с большим тщанием и затейливостью».
Та головне в іншому:
«На сводах паперти, между притчами Священного Писания, представлена в лицах вся книга родства Иисуса Христа (у тому числі. — В. Б.) во весь рост несколько Великих Князей Российских, с венцами вокруг головы…» [19, с. 313].
Отож московських князів із 1484 року за ідеологією Софії Палеолог та прибулих з нею людей, і, звичайно, за згодою московського духовенства (Митрополита та єпископів) і особисто Івана III, зарахували до династії («родства») Ісуса Христа.
Далеко сягала фантазія Візантійської княжни Софії та її чоловіка Якуба, у хрещенні — Тимофія, на князівському престолі — Івана III.
Отака історична метаморфоза трапилась із сином хана Улу–Мухаммеда — нащадком Чингісидів із роду аргинів.
Щоб зберегти пам’ять про давніх предків Іван III наказав стіни галереї, у якій він з дружиною та рідними відпочивав після «зустрічі з Господом», замалювати родовою тамгою. Що й вчинили, немовби компенсацію за відмову від свого роду та приєднання до «родства Иисуса Христа».
Цікаво: Романови навіть не стали чіпати в царських галереях «ханську тамгу» — ні зрубувати, ні замальовувати. Певно думали, щодо «царських галерей» ніхто ніколи не потрапить. Та помилились, і правда вкотре стала відомою.
Але найцікавіше останнє, що вигадала московська правляча верхівка у ті роки. Вони ввели на теренах Московської православної держави своє літочислення. За аналогією католицької релігії, яка мала свого Божого намісника (Папу Римського), а, відтак, і своє літочислення; магометанської релігії зі своїм родоначальником Магометом та своїм літочисленням. Оскільки у Москві з’явився чоловік із роду Ісуса Христа — Московський князь Іван III, а Московія, на думку Софії Палеолог та її оточення, стала спадкоємницею Візантійського православія як окремої гілки релігії, — то, очевидно, і Москва мала мати своє, незалежне від католиків і мусульман, літочислення.
І таке літочислення у Московії було введено з 1492 року. Тобто, за московським календарем, 1492 рік став 1 (першим) роком московського літочислення. Цей московський календар у православній Московії проіснував до 1700 року, за московським літочисленням до 198 року. Тільки Петро І у 1700 році відмінив московське літочислення і запровадив Григоріанський календар. Головною причиною рішення Петра І стала неможливість привласнення київського спадку. Держава, яка існувала 198 років, не могла привласнити собі спадок тисячолітньої Русі. А про той спадок уже мріяли.
Якщо хтось бажає переконатися в існуванні московського літочислення, пропонуємо звернутись до писемних московських джерел, виданих до 1700 року. Найкращим прикладом московського незалежного від світових джерел літочислення є «Родословная книга князей и дворян российских и выезжих», написана у 1682–1687 роках.
Читайте і не дивуйтеся.
3. Архангельський храм. Цей храм у Московському Кремлі, за вказівкою Софії теж був закладений за життя Івана III у 1505 році. Із самого початку храм будувався як усипальниця Московських князів та їхніх прямих родичів (братів і дітей) чоловічої статі.
«Собор сей, при самом начале существования своего, предназначен был усыпальницею Князей Московских… за Калитою легли здесь кости и всех последующих Властителей земли…. (Московської. — В. Б.), кроме Годунова, с их детьми, братьями и родственниками мужского пола. Ряды могил их замыкает гробница Императора Петра II (був на престолі у 1727–1730 роках. — В. Б.)… В. К. Иоанн III, в последние годы своей жизни, велел Миланскому Архитектору Алевизу, находившемуся тогда в Москве (розібрати старий храм. — В. Б.), вновь его перестроить. — Он разобран в 1505, и в Мае того же года заложен обширнейший против прежняго; совершен 1507, т. е. после смерти уже Иоанна, и освящен 8 Ноября 1509…» [19, с. 303].
