Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги без регистрации txt) 📗
А що згадуючи шановних мужів нашого руського народу, що полишили пам’ятки любові своєї до Бога і віри його в нашій церкві руській відповідно до сил своїх на відсіч різним сектарям, назвав єси Герасима попа і називаєш його батьком Смотрицького — ей, лицемірний русине, думаєш, що тим засоромиш і образиш Смотрицького, назвавши його поповим сином, та й супружеству пресвітерському тим докориш? Але тільки за добро, між іншими свого чесного походження прикметами вважав би то собі отець Смотрицький, якби родився від мужа, на службу божу поставленого! Але коли ти сказав це на зневагу йому, то не вадить тобі вказати, що ти в тім розминувся з правдою! Хто сидить у льоху, може так само слушно сказати, що сонце не світить, бо він його не бачить. Так і шляхетській повазі того чоловіка високих чеснот не пошкодить, що він невідомий тобі, покутному чоловікові! Знало ж Герасима Даниловича Смотрицького Поділля, що його родило, і виховало, і писарем гродським Кам’янецьким за трьох старост кам’янецьких мало. Знала Волинь, де він мешкав, наділений, попри свій подільський земянський ґрунтець, неабиякою маєтністю від покійного князя Острозького, воєводи київського, в окрузі Константинівській. Той великий свого часу в руськім народі муж, бачачи, як хилиться до упадку наша руська церква через простоту і грубіянство тих, котрим належало б бути мудрими й ученими, полишив по собі монумент, вартий вічної пам’яті, присвятивши його властиво всій старшині руської церкви, хоч поіменно тільки одному з неї, а потім і другий, і третій. І нічого, за ласкою божою, не було в тім єретичного, а тільки побожне, православне, католицьке. Ото про Смотрицького нашого — з нагоди, поданої обвинувачем.
А що обвинуватець слушно одержаної назви апостата відпирається, як шкурат на огню? Науки св. отців східних слухаєте (мовляв), але переробили їх на своє копито через expurgatorios indices! Так вірите, як вони вчили, але з їх чистої й одностайної віри наробивши нечуваних дивовищ, інакше визнаєте і учите публічно, а інакше приватно! Бо публічно визнаєте при кождій літургії, що св. дух походить од отця, а приватно — і від сина. Публічно самі вживаєте в тайні св. причастя квашеного хліба, а приватно вживаєте опріснока. Публічно вживаєте тайни тіла і крові господньої під двома видами, а приватно під одним. Публічно душам поморщим просите потіхи, коли прийде Господь судити живих і мертвих, а приватно чистите їх огнем негайно. Публічно, таким чином, визнаєте, що кождому дасться по ділам його вповні, тоді як прийде син чоловічий у славі отця свого з ангелами святими, а приватно (вважаєте), що царство небесне побожним, а грішним пекло дається зараз. Публічно хрестите потрійним погруженням, а приватно — одним. Публічно св. миропомазання відправляєте зараз по охрещенні, а приватно його на дорослі літа відкладаєте. Публічно ви, ченці, м’яса не їсте, а приватно — го-го! Публічно тримаєтеся старого календаря, а приватно нового. Публічно "Веселися, Сіоне, свята мати церков" співаєте, а приватно Рим матір’ю церков визнаєте.
Так-то ви слухаєте науки св. отців східних, наробивши таких і тому подібних дивовищ у своїй церкві! Коли подивитись на них, то не наші — як каже обвинувач — наробили собі стільки вір, скільки голов, а ваші! Багато є таких, що в римлян сповідаються, а їх тайною євхаристії погорджують, вважаючи її за неповну. Декотрі хвалять усе римське, а походження св. духа від сина не приймають. Декотрі в римлян всею душею, а в унії тільки тіло — для форми. Єсть і такі, що все римське ганять, а хвалять тільки послух (папі). Коли запитаєте нас, котрі — покажемо вам пальцями" (с. 429-30).
Обмежуюсь цим, хоч можна було б навести ще немало живо й цікаво написаних місць. Книга з літературного погляду взагалі стоїть значно вище від "Верифікації". І стиль її прозоріший, простіший і кращий.
Тим часом, мабуть, ще до її появи з’явився як відповідь на друге видання "Верифікації", присвячене тим колишнім руським магнатам, "Лист до монахів Віленського монастиря святодухівського", написаний у відповідь на їх передмову, положену в їх нібито справдження невинності, в другім виданні 1.
1 Передрукував Голубєв в Архиві ЮЗР, І, VIII, с. 732.
Підписали його ті ж пани, котрим було присвячене те друге видання "Верифікації": Януш Скумин-Тишкевич, писар в. кн. литовських, Адам Хрептович, Микола Тризна, підкоморій слонимський, і Юрій Мелешко, хорунжий слонимський, з датою 7 серпня 1621 р. Чи писав його хтось з підписаних, чи написаний він був іншою рукою — може, навіть польською, лишається незвісним. Хоч нема підстав заперечувати, що всі ті панове разом чи дехто зокрема міг мати дуже високу книжну освіту, треба все-таки признати, що богословська і класична премудрість б’є таким фонтаном з цеї книги, що це викликає підозріння про участь у написанні фахових пер. Але в усякому разі мусимо сказати про неї тут хоч кілька слів, хоч би через те, що вона — незалежно від авторства — врізується в цю полеміку і додає до неї деякі цікаві риси.
Сама по собі, незалежно від питання авторства, ця невеличка брошура (38 сторін) дуже цікава. Хоч автори її місцями занадто занурюються в глибини книжності, всетаки вони досить добре маркують це, що їх як "політиків в Річи Посполитій" (с. 742) менш займає чисто церковний бік питання, аніж його політичні сторони. Вони в’їдливо і досить влучно виставляють літературні дефекти книжки, кладучи їх на карб Смотрицького, котрого без церемоній називають її автором ("Від вас — або краще сказати: від тебе, Смотрицький, бо ти себе ясно видаєш у ній афектацією стилю, дитячо глупою фразою і замотаним сенсом переплутаних слів, котрими у простіших людей за мудреця удаєш — як sorix proprio indicio" 1.
1 Передрук с. 733; нижче (с. 511), з приводу вжитих Смотрицьким слів автора завважують: "Що то за вишукані глупомудрі слова? "
Закидають брудні і невідповідні монахам вислови — як порівняння уніатів з гермафродитами. Висловлюють жаль з приводу різких виразів, ужитих на адресу уніатських духовних, живих і мертвих (як Потія) — і в кожному разі в дуже рішучому тоні випрошують то собі, щоб їх, світських, родовитих людей, якісь "легкі люди" плутали до цієї справи, особливо так поіменно, як це зроблено в передмові до нового видання "Верифікації". Вони протестують против того, щоб якийсь Смотрицький і Борецький свою справу проголошували за справу цілого руського народу.
"Нарід шановний руський чим винний за злі справи тих ваших охотників до церковних урядів? Ми через предків наших походимо з руського народу, але ні нас, ні потомства тих (родів), котрих ви вичислили в тім "Ляменті", виданім нібито Логвином (!), не обходить (справа ваша). Що то була б за дурниця думати, нібито за злочин одного чи кількох весь руський нарід має бути винний або обвинувачений. Тертуліан, славний автор, пише, що юстиція судить не рід, а особи. Тим більше й зрадливі вчинки декотрих з вас не можуть бути причитані руському народові, коли навіть непричетним родичам вони не можуть шкодити. А що ж Смотрицький і Борецький в руськім народі? Послідки народу, виродки з черні — яка ж тінь від них на руський нарід?"
І далі такий великопанський жест у бік "плебеїв" з приводу допущеного Смотрицьким відклику до спільної руської крові в нього з цими магнатами:
"Називаєте нас порожденими з одної крові з вами і родичами своїми і додаєте велику і непристойну уйму славі й уродженню нашого старинного шляхетства, котре нам далі самі не без підхлібства признаєте. Яка ж то "єдна кров" — наша шляхетська з плебеями? Яке споріднення з хлопством? Ви єднаєтеся в крові і рівняєтеся походженням з старинними руськими фаміліями, що ви теж Русь, з простого вашого походження, — це дурна і не згідна з чернечою скромністю претензія (praesumptia)" (c. 737 — 8).
В цілому інциденті найбільш їх інтересує причетність козаків, підчеркнена протестацією Борецького 1 і засвідчена подорожжю Сагайдачного до короля, що саме тоді відбулась 2.
