Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги без регистрации txt) 📗
1 Про неї нижче.
2 Перша аудієнція Сагайдачного в короля була 20 липня н. ст., відправлено посольство 31 серпня — "Історія України", VII, с. 465. "Лист" писався, видко, по вістях про першу аудієнцію.
Вони докоряють новопоставленцям, що вони примилюються і підлещуються до козаків у своїх друках і казаннях, підбунтовують їх і на них власне спираються:
"Їх силою забезпечений заложив Борецький в Києві свій престол непристойної влади: інші по інших місцях, опираючись на ту ж силу, відправляють справи своїх духовних урядів.
Той люд рицарський, вами приведений до бунту, додумався до договорів з пп. гетьманами (польськими) про тих владиків і митрополита і до делегації до короля. Недавнє посольство Сагайдачного до короля й. м. видає вас! Бо приїхав з якимсь своїм ченцем, на котресь владицтво лакомим, і легація, подана ним на письмі, виявляє всі ваші побажання і весь її зміст: про гречина і його справи в Москві і про вас, ним посвячених, — так, якби ви писали ту легацію, і так воно, певно, й було. Бо вся справа і сенс тої вашої "Верифікації", навіть стиль і слова.
Жалуються в тій легації козаки на неславу всього руського народу — а то ваша штука. Просять заспокоєння віри, скасування універсалів на обвинувачених в непристойному поводженні супроти короля; просять упривілеювання вашої амбіції на тих достоїнствах 1; просять у короля й. милості маєтків і гонорів для вас. Наших же достойників (уніатських) не добром поминають, і те, що ви в своїй "Верифікації" правите, там дуже стисло і коротенечко, але докладно висловлено. Обіцяють свою службу, коли доступлять з королівської ласки того, що просять. Все то ваша фабрика! Приведені до такої легації під такий тяжкий і трудний для Річи Посполитої час, вони хочуть виторгувати у короля й. м. те, що ви їм доручили і в них вмовили — того міцно тримаються і домагаються від пана. І так рицарський нарід, котрого заняття і професія — оборона Річи Посполитої, вашим повстанням, бунтом і намовою обманений, нібито весь руський нарід до тої зради причетний, піднявся в тім переконанні, нібито віру грецьку порушено, привілеї її зламано і пильно береться до тої справи і в його королівської милості інтерпелює. Роблять то вашою інтригою, радою, бунтом підняті і під’юджені; ви автори того розруху і турбатори публічної дисципліни, в котрій той рицарський люд був вправлений і здавна і недавньою постановою з ним п. гетьмана Жолкєвського. Ви це під претекстом релігії хочете осягнути владицтва, то привід у вас до того бунту — через вас порушується згода і публічний спокій. А за це в порядних державах великі і тяжкі кари і римське право за це тяжко карає, приводців таких розрухів на шибениці підіймають, звірям кидають, на острови висилають. Це не наші слова, вибачте нам, слова закону, так той закон каже" (с. 742 — 3).
1 Іронічний вираз, замість: просять привілеїв на уряди, до котрих мають амбіцію. В іншому місці (с. 740 — 1), з приводу іронізування "Верифікації", що уніатським владикам не вдалось дістати місць у сенаті, автори суворо закидають новопоставленцям, що, видко, то в них нема іншої мети в релігійних справах, як тільки гонори та амбіції.
Коло того ж часу якийсь ближче не звісний уніатський монах Тимофій Симонович випустив полемічну брошуру п. заг. "Проба (розбір) "Верифікації", в котрій брався розкривати стратегію православних: плани й інструкції, дані від патр. Феофана православним України й Білоруси на знесення унії і відповідної тактики супроти поляків-католиків 1.
Далі по виході "Оборони Верифікації" поспішила уніатська сторона з спеціальною відповіддю проти неї, під заголовком "Екзамен (розбір) оборони" 2.
1 Про це в "Еленху", с. 642 передруку.
2 Повна назва (в перекладі) "Розбір оборони, себто відповідь на скрипт, названий "Обороною Верифікації", в котрій (в "Обороні") віленська громада св. духа виправдується, що вона не попала в "Подвійну вину", задану їй. Виданий монахами Віленського монастиря св. трійці. Друковано в Вільні в друкарні Льва Мамонича р. б. 1621". Вийшов в світ, мабуть, восени або з початком зими 1621 р. (рахуючи, що "Оборона" вийшла в серпні-вересні 1621 р., а відповідь на "Екзамен" — "Еленх", підписана днем 4 лютого 1622). Передрукував "Екзамен" Голубєв в Архіві ЮЗР, І, VIII (1914).
Автором її вважають Рутського, і це вповні правдоподібно, але ближчого літературного розбору цього твору ніхто не переводив. Це невелика брошура (51 стор.), без принципіального значення. Вона не входить ближче в порушені полемікою принципіальні питання і не вертається вже до політичних обвинувачень (чи то тому, що цю справу трактували ті дві, щойно названі публікації, чи тому, що всі балачки про зраду, бунти козацькі і т. д. були вбиті тою діяльною участю козацтва в Хотинській війні, що саме проходила чи пройшла вже, коли писалась ця брошура, і козаччина — знаряд і опора новопоставленців — стояла якраз на вершині слави своєї лояльності до короля і Річи Посполитої). Крохоборствує, підбирає різні подробиці в викладі "Оборони" і дає на них свої репліки, в доповнення і скріплення сказаного в "Подвійній вині". Тому не визначається ані суцільністю, ані іншими літературними прикметами, але дає різні небезінтересні подробиці і окремі літературно написані епізоди, в котрих варто дещо й тут навести.
Доказуючи, що православні церковні маєтки не конче призначалися православній церкві, бо, мовляв, давніш не було такої різкої межі між православним і католицьким, автор розповідає таку інтересну з літературного й ідеологічного погляду, але, історично беручи, більш ніж сумнівну ідилію.
"Наміри давніх фундаторів викладати не ваша річ, бо вам вони не можуть бути відомі. Бо й перед Флорентинським собором і по нім єдність (церкви східної і західної) часто була виразна, а невиразна — майже завсіди. Знаємо то з книг своїх руських, знаємо і від людей старих, віри гідних, що й тепер іще живуть, своїми очима то бачили, робили і чули від старих своїх, що то робили, а саме — що стара Русь за одно мала і церкви, і костели. В Вільні, вислухавши ранню службу божу у св. пречистої, на казання ходив весь люд до бернардинів. А до св. Казиміра 1 на замок ходила вся русь, обіцяючи офіри в потребах своїх, і за причиною того святого мали поміч: декотрі з вашого братства самі то признають. А про панство й шляхту навіть не згадують: сама, бувши грецької віри, вона будувала костели й робила надання латинникам. Свідчать це фундуші й костели, що й досі стоять! Сенатор один руський, мавши слугу римської віри, побачивши, що той за його столом їсть м’ясо в суботу, велів йому стати від столу і сказав, щоб він або перестав йому служити, або на будуче, бувши ляхом, не їв м’яса в суботу 2. Живі ще сини того сенатора, люди великі і в вітчині нашій передні. Отже, коли костели і сама віра римська була в такім пошануванню у старої русі, то, надаючи на церкви, як могли вони мати хоч не висловлений виразно, але virtuatem замір, щоб ті, що служитимуть у тих церквах, не були в одності з римською церквою" 3 (передр., с. 569-70).
1 Католицька віленська кафедра.
2 Католикам приписаний у суботу піст.
3 Який цікавий софізм.
До попередніх обвинувачень у насильствах над католиками додається така свіжа історія з місяця серпня того року:
"Не згадую попереднього розповідженого в інших книжках, але й цього року пролито невинну кров чоловіка доброго, священика дуже побожного, протопопа шаргородського. Мало що пробувши в нас (чим нас і себе дуже потішив) і віддавши послушенство й. м. о.митрополитові, пастиреві нашому, вернувся він до Шаргорода і багато навернув до святої унії, але схопили його своєвільні люди (як то один побожний чоловік великий любитель і розмножитель слави божої писав з України до й. м. о. митрополита) і припровадили до козаків. Смертельно його поранено, а що був іще живий, то ті безбожні мордерці, жадні крові священичої, заволокли його до ріки і з каменем пустили на дно. Уніати боялися діставати тіло мученика; люди римської віри, відложивши набік страх перед козаками, дістали його і з великою честю, належною мученикові, поховали його. Діялось це нинішнього року в серпні, і з цього прибуває серця, за ласкою божою русі католикам, що від них приймає Господь Бог такі жертви, що йому приємніші над усякі інші приноси. Отже, насильством ви нічого не осягнете, тільки собі ж завдасте шкоду. Але, мабуть, хочете зловити нас на фавори, — обіцянки, — надіями на щось велике в майбутності та іншими людськими намовами, вмовляючи в нас, що от "ви тепер у погорді", всіми покинені, віра грецька через незгоду вашу упадає, а як ви (уніати) до нас прийдете, будете в кращім пошанівку в самих римлян, справи віри руської піднесуться, розвинуться і уфундуються навічно, краще ніж коли-небудь за попередників наших. Ви (уніати) маєте таких, що можуть учити в школах — ми маємо молодіж, здатну до наук. Маємо достатки, потрібні для науки; маємо сякі-такі надання, відти і відси; маємо від одних обіцянки, від других надії нових фундацій. Зберім то разом, і скоро зацвітуть школи, семінарії, вся Русь в короткім часі буде повна учених людей, здатних на службу божу і на послуги вітчині. Такі бувають ваші слова до наших. Ми ж на те відповідаємо, що так колись в раю спокушав змій прародителя нашого, рік: будете як боги..." і т. д. (передр., с. 584 — 5).
