Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Разное » Дім на горі - Шевчук Валерий Александрович (читать книги онлайн бесплатно полностью TXT) 📗

Дім на горі - Шевчук Валерий Александрович (читать книги онлайн бесплатно полностью TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Дім на горі - Шевчук Валерий Александрович (читать книги онлайн бесплатно полностью TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Чи вдома пани господарі? — спитав тонким голосом. Його починало трусити. Було тихо, так тихо, що чув власне дихання.

— Гей! — гукнув тим-таки тонким голосом. — Чи вдома пани господарі?

Боявся ступити до світлиці — лише наблизився до дверей, безсилий спинити трем у колінах. Зазирнув досередини й заплющився, бо хвиля нудоти прокотилася по тілу.

— Ну, звісно! — пробурмотів, уже повертаючись до виходу. Йому бракувало повітря.

Цирульник вийшов надвір. Чудне заціпеніння охопило його. Сів на ґанкові й утопив обличчя в долонях. Пальці йому все ще тремтіли, а перед очима пропливали якісь незнайомі обличчя.

І він відчув жах. Хлюпнуло межи очі чорним димом, чорною водою, слизькі вужі поповзли йому в душу, і він зрозумів, що не витримає всього цього. Скочив на рівні й кинувся на вулицю.

Тут було так само порожньо. Знову не міг отямитися: вчора він прийшов сюди — село було спокійне й мирне.

— Гей! — загукав раптом цирульник на все горло. — Чи є тут хто живий?

Прокричав це ще раз і ще. Але відповіддю було безгоміння, і він став задкувати, відчуваючи, як хльоскає його, мов батогом, той-таки жах.

Стояв серед порожньої вулиці у полотняних штанях та сорочці, і йому здавалося, що він ще й досі спить, що це тільки страшний сон, який зникне, варто тільки прокинутися.

Цирульник сів біля якогось тину й заплющився. «Треба заснути, — подумав він, — перебити цей сон іншим». Однак навколо стигла та ж таки моторошна тиша, а цирульник був людина твереза. Він бачив, що тин, на який спирався, був справді тин, покритий дорожньою курявою, — з потрісканого паліччя лущилася кора. Перед ним стояла хата, і він уздрів її посинене вікно й шибку, складену з двох шматків скла; білу стіну, обляпану брудними цятками від дощу; солому, що вкрилася зеленим мохом, а з неї вибилася бліда й хирлява травинка. Це все було надто зриме, як і його закіптюжені босі ноги, як слід од воза, вчавлений у сірій землі. Побачив ще свіжі кінські кізяки й застромлену кимось у тин жовту квітку. «Треба тікати, — стукотіло йому в скроні, — а то ще не вийду звідси».

Згадав про струмент, розкладений на майдані, — могли б украсти, доки він ходить. «І то було б добре», — пробурмотів, з острахом позираючи на хату з обляпаною стіною.

Звівся й обтрусив порох зі штанів. Хотілося, щоб ця тиша хоч якось сколихнулася, хай би й напали на нього собаки. Але йшов порожньою вулицею, і навколо не чути було ані звуку. «От би зустрітися з кимось, — уже з відчаєм подумав він, — і попросити хоч би тютюнцю до люльки». Цирульник знову вийшов на порожній майдан — тут і досі гуляв вітер, звіюючи куряву. Під липою лежав струмент, якого ніхто не зачепив, — вітер устиг завіяти його сірим попелом. Він згорнув шматину, струсив куряву і вклав струмент у торбу. Тоді ще раз обдивився довгим поглядом хати, порожній майдан, вулицю, що тяглася вглибину, — здалося, йому зовсім небагато треба, щоб почутися щасливим: хай би загавкали собаки чи заревіла худоба. Але навколо було пустельно, аж холодно, і він розбито й утомлено рушив із села, відчуваючи на плечах осоружний тягар, а на душі скімливий жаль.

Мандрівний цирульник був немолодий. Хтозна-скільки блукав він дорогами, обличчя його обвітрилося й покрилося густим закальцем, лоб був помережаний зморшками, очі — наче зашнуровані в мішечки, великі губи потріскані й сухі, а над ними — сірі кущики вусів. Одежа завжди абияка — полотняні штани й сорочка, на голові — брилик. У торбі — пара чобіт та струмент, зілля та ліки. Він ходив дорогами, зігнутий і замислений, — його вже знали по селах давно. Коли з’являвся, до нього валом ішли люди, — на сільському майдані ставало весело, бо він, працюючи, завше пританцьовував і наспівував. Заможніші хазяї кликали його до хати, частували обідом і чаркою, а тоді вже — всілякі замовлення, ради й чепуріння. «Хто хоче чепуритися, — гукав він веселим голосом. — Дідів роблю хлопцями, а бабів дівками!»

День був сухий, з різким теплим вітром. Цирульник ішов дорогою, важко переставляючи ноги. Довкола німіли лани, ощетинившись високими стернями, бовваніли самотні дерева й кущі, розтикані тут і там, — він плентався від одного дерева до другого; вітер кидав в обличчя курявою, хрумтіло на зубах, а йому нестерпно боліли плечі — тягар зі спини не спадав. З кожним кроком начебто наростав і притискав дужче: горб був високий та гострий — він це бачив на власній тіні. Але треба було йти — не мав у роті сьогодні ні крихти. Село, яке так тяжко вразило його, вже сховалося з очей, і він плентався полем, вислаблий і знічений.

«Чи не смерть то моя?» — подумав, зупиняючись біля невеликої обскубаної грушні. Під нею було густо грушок, і він став їх жадібно їсти, не помічаючи ні терпкоти, ні смаку.

Ліг на траву, вітер обвіяв обличчя, і він подумав: отак би лягти й заснути навіки або ж заснути і, прокинувшись, переконатися, що все це тільки запаморока. Він лежав, і йому важко нила спина, боліли плечі й віддавало в шию. Голова каламутніла, він дивився щілинками напіврозплющених очей туди, де громадилися хмари й подекуди зблискували сині латки неба. В цій хвилі не було в нього ні болю, ні урази — тільки глухе здивування, з яким дививсь у небо, і глуха туга, що гойдала його й пригашувала мозок, який заволікався м’якою вовною. Здавалося, що нею заросло все небо й земля, млоїлося в очах, судома стискала горло, і він тільки тепер відчув, які терпкі були грушки, що їх наївся.

Але не міг лежати — до вечора хотів утрапити в село, де сподівався на вечерю й звільнення від цього наслання. Звівся, спираючись на руки, й розбито почвалав дорогою. Як і того разу, побачив на узбіччях велетенські, більші за людину, ромашки, бджіл, як лелек, що гули над тими квітами, врешті, й самого лелеку, котрий стояв, як журавель, біля криниці. Цирульник згадав, що його давно палить спрага, схопив лелечий дзьоб і спустив його в темну прірву криниці. Лелека пив воду, а він зазирав до того джерела, безсило черкаючи долонями прохолодну вільгість.

— Ну, годі! — пробурмотів він, втираючи сухі вуста.

Десь близько уже мало бути село, воно й справді з’явилося попереду — мерехке, як марево, з липами, в’язами й білими, наче мальованими, хатами. Путівцем гнали худобу — знялася сива курява, пастухи й череда пливли в ній, наче по воді йшли. Цирульник повеселів, відчув на губах смак свіжого молока, аж слина потекла, побачив його теплу густину й бульбашки поверх на краях кухля. Наддав ходи, височезна трава зашелестіла услід, наче очерет, і він пішов між того очерету, змагаючись із вітром, який дув в обличчя, і відчуваючи, що геть вислаб і йому стає все важче долати цю дорогу.

Цирульник любив входити в село, коли спускається блакитний сутінок, затихає вітер, змовкає худоба, чоловіки виходять із хат і сідають на призьбах, жінки стелють у садках обруси на столи — пахне вечерею, теплим молоком, спілими яблуками. Чується рип журавля біля криниці, неголосна жіноча розмова, покашлювання дядьків, які смалять на присьбах люльки з вишневого кореня, погуки матерів, дитячий гамір, поквоктування курей, що всідаються на сідалі. Хати відпочивають, розхиливши двері, — всередині гуляє темна сутінь. Люди в цю пору м’якшають і добрішають, завертають подорожнього й запрошують на вечерю, особливо коли йде цирульник. Він постриже й виголить, причепурить вуса й бороду, дасть жінці трави на неміч. Питиме молоко й оповідатиме дітям казки. А молоко, яке він вип’є, буде свіже й тепле, за це молоко він ладен вивернути всю свою торбу, він щедрий, як щедрі до нього й господарі.

Цирульник бачить все це, приплющивши очі, — до села вже зовсім близько, він хоче насправді до нього дістатися. Не любить турбувати господарів, коли ті облягаються. Запах сіна, на якому він спатиме в повітці, вже й зараз лоскоче ніздрі, як і запах молока. Сонце б’є йому в спину, він бачить перед собою довгу горбату тінь й напружує силу, бо попереду село, його вечірній молочний дух, його теплі сутінки, що пахнуть сіном та яблуками. В таку хвилю цирульник і сам добрішає, дивиться лагідним зором, хоча тягар так само чавить на спину. Пригадує знайомі обличчя: він знає це село так само давно, як знає його воно. Дерева ближчають, біжить біла дорога, стелються смужки від коліс, вони теж біжать, начебто їде він возом. Цирульник зустрічає першого чоловіка й вітається. Той вітається також, і цирульник задоволений — за кілька хвиль увійде в село, де його зустріне добрий дух сіна й молока, добрий дух людської праці й гостинності.

Перейти на страницу:

Шевчук Валерий Александрович читать все книги автора по порядку

Шевчук Валерий Александрович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Дім на горі отзывы

Отзывы читателей о книге Дім на горі, автор: Шевчук Валерий Александрович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*