Сповідь відьом. Тінь ночі - Гаркнесс Дебора (читать книги бесплатно полностью без регистрации txt) 📗
В освітленій свічками темряві різдвяного ранку я відчула спокійну силу, породжену нашим взаємним коханням. Переставши бути самотнім метеором, що рухається у просторі та часі, я перетворилася тепер на частину складної планетарної системи. Мені належало навчитися зберігати власний центр тяжіння, коли мене тягнутимуть у той чи інший бік тіла більші й потужніші за мене. Інакше Метью, де Клермони, наша дитина та Конгрегація можуть зіштовхнути мене з курсу.
Я недовго прожила зі своєю матір’ю, але навіть у сім років вона встигла навчити мене багато чому. Мені пригадалася її безмежна любов, обійми, що, здавалося, тривали цілими днями, згадалося, що вона завжди мала рацію, коли мені це було потрібно. Правильно зауважив Метью: діти потребують любові, надійного джерела комфорту та дорослого, охочого взяти за них відповідальність.
Настала пора кинути ставитися до нашого спільного перебування тут як до семінару фахівців з шекспірівської Англії і натомість трактувати це перебування як мій останній і найліпший шанс дізнатися — хто я така, щоб моїй дитині також було легше визначити й збагнути власне місце у світі.
Та спершу мені слід було знайти яку-небудь відьму.
16
Вихідні ми провели відносно спокійно, упиваючись нашою таємницею і втішаючись прогнозами всіх майбутніх батьків. Чи матиме найновіший член родини де Клермонів чорне, як у батька, волосся та блакитні, як у мене, очі? Чому він віддаватиме перевагу — точним наукам чи історії? Буде він вправним майстром, як Метью, чи стане такою ж незграбою, як і я? Стосовно ж статі дитини наші думки розійшлися. Я не сумнівалася, що у мене хлопчик, а Метью був так само впевнений, що то дівчинка.
Виснажені й піднесено-щасливі, ми відірвалися від наших думок про майбутнє і почали роздивлятися Лондон шістнадцятого сторіччя з теплої затишності наших апартаментів. Ми розпочали з вікон, що виходили на Вотер-Лейн, крізь які я видивилася далекі вежі Вестмінстерського абатства, а закінчили огляд у кріслах, підсунутих до вікон у спальні, звідки виднілася Темза. Ані холод, ані сам факт різдвяних вихідних були не в змозі утримати човнярів від свого бізнесу: постачати товари та перевозити пасажирів. Наприкінці нашої вулиці на східцях, що вели до води, зібралися наймані веслярі-перевізники, а неподалік підстрибували на хвилях їхні порожні човни.
У міру того як приплив змінювався відпливом, Метью увесь вечір ділився зі мною спогадами про місто Лондон. Він розповів про ті часи в п’ятнадцятому сторіччі, коли Темза замерзала більш ніж на три місяці — так надовго, що заради заробітку на пішоходах на кризі будували тимчасові крамниці. Він пригадав також свої роки, змарновані в «Тевіз Інн», де він учетверте й востаннє зображав бажання студіювати право.
— Я радий, що ти зможеш побачити це перед нашим від’їздом, — сказав він, стискаючи мою руку. Люди почали одні за одними запалювати свої ліхтарі, чіпляючи їх на носах човнів та виставляючи у вікнах жилих будинків та постоялих дворів. — Ми навіть спробуємо побувати на Королівській біржі.
— Ти хочеш сказати, що ми повертаємося до Вудстока? — розгублено спитала я.
— Скоріш за все, ненадовго. А потім повернемося до нашого сьогодення.
Я ошелешено витріщилася на Метью, утративши дар мови.
— Ми не знаємо, що слід чекати в період вагітності, і заради твоєї безпеки і безпеки дитини нам треба регулярно контролювати стан плоду. Треба буде зробити певні тести, і непогано було б також пройти загальне ультразвукове обстеження. До того ж, ти вже скучила за Сарою та Емілі.
— Але ж Метью, — заперечила я, — ми наразі не можемо повернутися додому, бо я не знаю, як це зробити.
Він різко повернувся у мій бік.
— Ем чітко все пояснила перед нашим відбуттям. Щоб подорожувати у часі в минуле, треба мати три предмети, які доправлять тебе туди, куди ти хочеш. А для подорожі в майбутнє потрібне відьмацьке чаклунство, але я не вмію чаклувати. Саме через це ми й прибули сюди — щоб я чаклувати навчилася.
— Хіба ж можна виношувати дитину всі дев’ять місяців отут?! — вигукнув Метью, зриваючись із крісла.
— Жінки якось примудрялися народжувати дітей навіть у шістнадцятому сторіччі, — спокійно зауважила я. — До того ж, моє самопочуття не змінилося. Я вагітна лише кілька тижнів, не більше.
— А чи вистачить у тебе сил донести і її, і мене назад, до майбутнього? Ні, нам треба забиратися звідси якомога швидше, задовго до народження доньки. А що, коли подорож у часі якимось чином шкодить зародку? Магія — то одне, а це — зовсім інше… — відказав Метью, і різко зупинившись, так само різко сів.
— Та ніщо не змінилося, — заспокійливо запевнила я його. — Наразі дитина завбільшки з зернятко рису. І поки ми в Лондоні, було б неважко знайти кого-небудь, щоб допомогти мені з магією, вже не кажучи про тих, хто розумітиметься на подорожуванні у часі краще за Сару та Емілі.
— Наразі дитина завбільшки з горошину, — сказав Метью і замовк. Кілька секунд подумавши, він зробив висновок. — За шість тижнів зародок встигне пройти всі критично важливі стадії свого розвитку. Ти матимеш великий запас часу. — Він заговорив як лікар, а не як батько. Мені почало здаватися, що його середньовічна несамовитість подобається мені більше за його сучасну об’єктивність.
— У моєму розпорядженні буде лише кілька тижнів. Я що, як для опанування магії мені знадобиться сім? — Якби в кімнаті в цю мить була Сара, то вона попередила б Метью, що моя розсудливість це недобрий знак.
— Сім тижнів якраз вистачило б, — відповів Метью, думаючи про щось своє.
— Що ж, нехай буде так. Терпіти не можу, коли мене підганяють, а тим паче в такий важливий момент, коли мені належить розібратися і вияснити, хто ж я є насправді, — сказала я і широким кроком рушила до Метью.
— Діано, це ж не…
Ми стояли ніс до носа.
— Я не матиму можливості стати гарною матір’ю, якщо не знатиму про силу, що криється в моїй крові.
— Нічого доброго для дитини з цього не…
— Не смій казати, що це недобре для дитини. Дитина — не якесь там безсловесне вмістилище, — відрізала я, відчуваючи, як у мені закипає лють. — Спочатку тобі для наукових експериментів потрібна була моя кров, а тепер — дитина.
А чортів Метью стояв собі спокійнісінько, схрестивши на грудях руки, і суворо дивився на мене своїми сірими очима.
— Ну, що скажеш?!
— А що казати? Вочевидь, моя участь у цій розмові необов’язкова. Можеш запросто поговорити сама з собою. Якщо вже ти закінчуєш за мене мої ж фрази, то можеш сама ж їх і починати.
— До моїх гормонів це не має жодного стосунку, — відказала я. І відразу ж — із запізненням — збагнула, що саме оце твердження і є свідченням того, що справа стоїть якраз навпаки: гормональні зміни таки можуть спричинитися до змін у моїй поведінці.
— Я про це якось і не думав, доки ти сама про це не заговорила.
— Ти мене неправильно зрозумів.
Метью здивовано підняв брови.
— Я та сама людина, якою була три дні тому. Вагітність — це не якийсь там патологічний стан, і вона не усуває ті причини, через які ми тут опинилися. Ми навіть не приступили до пошуків манускрипту Ешмол-782.
— Ешмол-782? — роздратовано перепитав Метью. — Усе змінилося, і ти вже не та сама людина. Ми не зможемо безконечно довго тримати твою вагітність у таємниці. Буквально за кілька днів будь-який вампір зможе нюхом відчути зміни, що сталися у твоєму організмі. Кіт теж дізнається про це досить швидко і почне ставити запитання про батьківство, бо я ж не можу бути батьком, чи не так? Вагітна відьма, що живе з вампіром, — та це ж викличе лють і обурення кожного створіння в цьому місці, навіть тих, кому байдуже до заповіту. Хтось неодмінно поскаржиться на нас Конгрегації. Мій батько почне вимагати, щоб ми заради твоєї ж безпеки повернулися до Сеп-Тура, і мені надзвичайно важко буде прощатися з ним іще раз. — Із кожною перелічуваною проблемою голос Метью ставав дедалі гучнішим.
— Я не думала, що…
