Москва Ординська. Книга друга - Білінський Володимир Броніславович (читать книги онлайн TXT) 📗
Не будемо уточнювати, що вчинили московити із містом Ксня тином після 1485 року. Пам’ятаймо, що починаючи з сімдесятих років XVII століття, правителі із роду Романових стирали з лиця землі цілі міста, щоби викорінити згадку про династію Чингісидів. Так, наприклад, міста Твер, Кострома, Ярослав було зруйновано вщент, переплановані, навіть напрямки вулиць змінено. Послухаймо: «После реформ Петра І большой размах получило… градостроительство… Быстро развивались Архангельск, Воронеж, Тула. Новые города строились по регулярным планам. На протяжении 2–й пол(овины) 18–1–й пол(овины) 19 вв. на основе специально разработанных генеральных планов были перестроены Тверь, Ярославль, Кострома, Псков, Калуга, Полтава и мн(огие) др(угие) города» [2, т. 7, с. 211].
Плани повної перебудови міст були затверджені в часи Катерини II. Ось деякі з них:
1. План Твері затверджений у 1763–67 роках,
2. План Ярославля у — 1778 році,
3. План Костроми у — 1781–84 роках,
4. План Богородська (Ногінськ) у — 1784 році.
Тож як був зруйнований Кснятин можна тільки здогадуватись.
5. «Холм». Сьогодні місто перейменоване на «Красный Холм». В Енциклопедії (третє видання) немає жодної згадки про їхнє давнє поріднення. Москва не згадує про давній Холм. Адже звідти походить Ширинський рід знаменитих князів Холмських. Саме татарський рід князів Мещерських — Холмських допоміг Івану III (Якубові) у 1471 році завоювати Новгород.
То навіщо московській історіографії зайвий раз нагадувати сучасним людям про своє давнє минуле.
6. «Микулин». І цього міста не знає Велика Радянська Енциклопедія (третє видання). Скромненько мовчить. Напевне, місто, звідки пішов рід ширинських Князів Микулинських, теж було зруйновано вщент та так і не відбудовано.
На сучасних картах про місто Микулин — удільну столицю мещерських князів — Микулинських нагадує тільки село Ми кулино на річці Шоша. Сьогодні воно належить до Московської області, аби не муляло очі тверським патріотам. Про те, що Микулино розташовано на давніх руїнах міста Микулин, свідчить такий факт: у книзі професора Олександра Ратшина є запис.
«Уничтоженные монастыри: Николы Лапотника, муж(ской), существовавший некогда от Твери в 30, а от Микулинского городища (нынешняго села, а прежде, как известно, особого удела Микулинских князей) в 18 верстах…» [19, с. 516–517].
Отак відшукалось ще одне Тверське удільне місто (князівство), яке в 1485 році хан Менглі–Гірей передав Московії.
7. «Кашин, город в Калининской (Тверській. — В. Б.) обл(асті) РСФСР. Расположен на р(еке) Кашинка (приток Волги)… в 204 км от Москвы… В летописи упоминается под 1238. Ок(оло) 1300–го К(ашин) — вотчина кн(язя) Дмитрия Борисовича (из рода князей Ростовских). В 1382 К(ашин) присоединен к Тверскому княжеству, вместе с к(ото)рым в 1486 вошел в Московское» [2, т. 11, с. 556].
Це надзвичайно цінне свідчення, яке показує, що Кримський хан Менглі–Гірей провів звичайний обмін Тверського князівства на Касимовське, після чого Московія отримала суцільний кордон із Великим Литовсько–Руським князівством.
Москва боялася визнавати приєднання Тверського князівства та передачу братові Кримського хана Нур–Дуалетові — Каси мовського в одному році. Тому й развела ті події на 1485 та 1486–ті роки. А от укладачі одинадцятого тому Великої Радянської Енциклопедії допустили звичайний недогляд, і московська вигадка потрапила на очі.
8. «Дорогобуж». Одразу попереджаємо читачів, що то не сучасний Дорогобуж Смоленської області. На теренах Великого Тверського князівства у XIV–XV століттях існував другий (свій) Дорогобуж. Він теж був зруйнований московитами у XVII столітті. Певно, мав багато давніх пам’яток роду Чингісидів, тому і не відновлювався.
Напевне, тверський Дорогобуж розташовувався теж на річці Шоша в районі сучасного села Дорожаєво. Він теж у 1485 році в складі Тверського князівства був приєднаний до Московії.
Ми перелічили усі вісім міст, які у складі Великого Тверського князівства Кримський хан Менглі–Гірей у 1485 році передав московитам. Таким чином кордон Московської держави став із заходу межувати з Великим Литовсько–Руським князівством. Але той кордон покищо не виходив на корінні землі литовців та русичів. Ми пам’ятаємо, що з часів Великого князя Ольгерда була завойована у Золотої Орди значна частина сучасних російських областей: Смоленської, Брянської, Тверської та Новгородської. А пізніше, в часи хана Тохтамиша, до великого Литовсько–Русь кого князівства були передані значні території сучасних областей: Тверської, Московської, Смоленської, Калузької, Брянської, Тульської, Орловської та Курської.
Із1404 року Смоленське князівство, яке, зверніть увагу, до цього часу не мало ніякого зв’язку із Москвою і не було завойоване Золотою Ордою, увійшло добровільно до Великого Литовсько–Руського князівства.
Саме на ці землі золотоординські хани з часів Тохтамиша, а пізніше — Кримські хани, видавали ярлики Литві та отримували із тих земель данину(лодатки).
Ми уже наводили з цього приводу цитати.
Отож, аби вивести московитів на корінні землі сучасних держав: України, Білорусі та Литви, які складали головний кістяк Великого Литовсько–Руського князівства, Кримський хан Менглі–Гірей відібрав у Великого Литовського князя ярлик на ті землі та передав його Московському князю Івану III, так звані «35 городов во главе с Одоевым».
Але вже ті землі Московському князівству довелося відвойовувати. Велике Литовсько–Руське князівство добровільно передати ті землі до Московії відмовилося. Розпочалася довга війна, яка закінчилася тільки 1689 року підписанням «Вічного миру» між Польщею та Московією.
Майже усі війни, які Московія із 1486 року вела з Великим Литовсько–Руським князівством, а після 1569 років — з Річчю Посполитою, були війнами за опанування Московською державою землями, які їй передав Менглі–Гірей у своєму ярлику 1485 року, отими «35 містами на чолі з Одоєвом».
Османська імперія та Кримський хан досягли мети. Вони на довгі 200 років залучили Московію до жорстокого протистояння з Європою. І хоча війна велася з перервами, та антогонізм Москви до Європи настільки заволодів свідомістю московитів, що вони досі ставляться до Європи вороже і підозріло.
Ми ніде в московській так званій історичній науці не знайдемо згадки, що московити 200 років воювали «Дранг нах Вест», за ярликом Кримського хана. Вони загорнули ті дії в патріотичний пакунок: «собирание земли русской». Хоча ніколи не мали ніякого відношення до Русі.
Щоби читачі не думали, що автор щось вигадує, послухаємо про деякі умови «Вічного миру» 1686 року. Вони дуже цікаві.
«“Вечный мир” 1686, договор России (Московії на той час. — В. Б.) с Польшей… подписанный… 6 мая… Текст договора состоит из преамбулы и 33 статей… Оба гос(ударст)ва обязывались не подписывать сепаратного мира с тур(ецким) султаном. С заключением “Вечного м(мира)”… (Московия. — В. Б.) становилась участником антитур(ецкой) коалиции в составе Польши, Римской империи и Венеции и обязалась организовать воен(ный) поход против Крымского ханства» [2, том 4, с. 599].
За цим мирним договором Московія просто виходила із ту рецько–кримської коаліції 1474 року та переходила на бік «анти турецкой коалиции». Тобто Московія кидала своїх мусульманських опікунів і переходила на бік європейського союзу, який у ті роки вів війну, надзвичайно важку, з Османами та Кримом. Турецькі війська на той час завоювали Поділля і стояли під Віднем. З Віденського розгрому 1683 року і почалося їхнє витіснення з Європи.
Отож, Москва зорієнтувалася швидко і перекинулась на бік сильнішого уже в 1686 році.
ІІ
ОНУК УЛУ–МУХАММЕДА — ВАСИЛЬ III
1
