Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги бесплатно .txt) 📗
“Доносимо також до ух в. кор. м., що нарід Руський терпить великі переслідування від панів, як духовних так і світських. Унижено просимо, аби не чинили ніякої пімсти!
“Коли б ми з ласки в. кор. милости отримали відділену лінію, просимо в. кор. милости, щоб і за тою лінією наше духовенство і (вся) Русь зіставалася при давніх вільностях і обрядах, і щоб не мали ніяких кривд від уніятів. Бо ніяким вірам і в чужих землях не діються такі кривди й утиски, як у нашій землі.
“Також і се до ух в. к. м. і Річипосполитої приносимо, що ми з ріжних сусідніх земель від приятелів наших маємо відомости, що до тих земель чи то за відомістю в. кор. м., чи без неї, посилано (посольства з намовами), аби вони зістаючися в згоді з Короною Польською, давали на когось поміч.
“Просимо при тім, щоб в. к. м. нам усе зволив пробачити — бо (що чинимо), чинимо з вірного підданства і для кращої послуги в. к. м. Зволь нас вірних своїх підданих боронити від усякої напасти — бо (инакше) ми, хоронячи голови свої, (теж) мусимо шукати приятелів, запобігаючи нашій біді” 21).
Як бачимо кінець стилізований настільки ж неясно, наскільки виразно висловлені перші постуляти; можливо що над ним пройшла рука нашого Макіявеля, воєводи Кисіля, як то він хвалився в листах до короля, що гетьман його послухав, і найбільш прикрі домагання ослабив 22). З під сеї злизаної стилізації виступають домагання “віддільного козацького панства” і застереження права чи факту заграничних зносин — для забезпечення від ворожих замислів маґнацтва. Вони мабуть були умисно змазані в останній редакції.
Виразніш малюють настрої Хмельницького і його двору в тім часі звідомлення якихось “козаків”, посиланих до нього від нового підканцлєра Радзєйовского, що побували в Чигрині на початку грудня” 23).
Спочатку листу п. підканцлєра не хотів одбірати — аж четвертого дня; удавав, що занятий і затруднений. Потім рад був козакам: казав їм сідати і з часта пив горілку за здоровє п. підканцлєра. Третього дня потім їх відправив, а сам поїхав до Суботова — там слободи заложив, а перше там Чапліньский мешкав. При відправі дав 14 талярів копових і універсал, аби всюди безпечно могли переїхати.
Має при собі синовця волоського господаря, як заставу, з трьома визначнішими Волохами, і при них 30 Волохів: господар прислав їх тому що відложив весілля своєї доньки до зелених свят 24): аби був певний приязни і не приїздив і не наступив до нього з військом за ту проволоку.
Але і Хмельницький не міг післати сина на Волощину, бо наші заступили б йому дорогу, хоч він і визначив 6 тис. чоловіка в конвой, взявши з кождої сотні по 40, з тим щоб дві третини з них стояли на границі, а решта провела молодого до Яс, — все се пропало. А (про заставця) на підпитку кажуть, що то не синовець господаря, тільки так себе називає.
Татар під Чорним Лісом, 6 миль від Чигрина, має бути коло 30 тис. Вони волочаться наоколо по селах аж до Дніпра, щоб добути провіянту. З Кримських Татар нема нікого, тільки Ногайські, голота обдерта. Татар — кажуть козаки — вони не сподіваються сеї зими, бо хан ладиться весною йти на Константинополь — воювати з султаном; Хмельницький обіцяв йому помогти, коли хан йому поможе дійти щирого спокою з нами. Про се говорять усі козаки, і наша шляхта котра приятелює з козаками: всі прагнуть спокою. Хан удає, що хоче бути турецьким цісарем, і всі козаки також. Перед приїздом тих козаків був аґа ханський, в тридцяти конях: присланий відібрати присягу Хмельницького, що в кожній війні буде на поміч; Хмельницький присяг з старшиною. Коли той посол від'їздив, дав йому (Хмельницький) коня турецького з сидженнєм, і кожному з тих Татар дав коня, а було їх 20.
Вислав послів до Очакова 25). А до Москви трьох козаків і Грека — хоче довідатися, чи не задумує Москва сполучитися з його ворогами проти козаків.
Антін, полковник київський, їздив до Турків, але що зробив, не знають; тільки що обдарував його цісар турецький: дав йому сім пар шат золотоголовових і коня з турецьким сідлом.
На кн. Януша Радивила Хмельницький не ласкав дуже: ображається, що не прислав до нього, і дуже відгрожується, так що синовець господаря, не можучи стерпіти, встав від столу.
Від Литви вони найбільше бояться небезпеки, і коло Київа через те великий страх.
Комісарів чекають під Білу Церкву; козаки стріли післанця київського, котрого Хмельницький не допустив до комісії 26).
На й. м. пана краківського дуже злої волі: нема жадного обіду щоб його зле не спомянув. П. воєводу чернигівського (Каліновского) має за свого приятеля.
Виговський в канцелярії своїй має 12 писарів з шляхти польської. З них один — призвище Пясецкий (оповідав), що Хмель знає все що в Варшаві діється: мав таких, що йому найменшу річ описують.
Тиміш, син Хмельницького, великий дивак 27), великий тиран, не статочний. Щоб його поскромнити, батько його тими часами велів до гармати привязати, суворо, аж йому присягнув, що буде добрий, статочний — тоді його велів одкувати. Часто Хмельницький на нього до шаблі поривався, так що той йому тікає з очей.
Ясько, котрому тут дано індіґенат 27), під той час, як сі козаки приїхали, вивіз свою жінку й дітей з Черкасів. Гонили за ним козаки, але не могли догонити, бо трьох коней запрягши в санки, утік до Білої Церкви — 18 миль одним днем. Пан Нарецкий, слуга кн. Вишневецького, вибирав на Україні чинш; козаки зловили його, невипускають, вартують що ночи.
Стацію Хмельницький вибрав по всій Україні аж до лінії: кожен дав півосьмачку збіжа, козак чи хлоп, за універсалами Хмельницького, що має великий розхід і силу послів у себе.
Суконь коштовних, соболіх тридцять скринь погноїв Хмельницький: не пересушували їх до того часу.
Коло Дніпра і по всій Україні хлопи вже нічого не роблять, тільки пють та виють, кожного дня сваволя, lelum-polelum.
Живности за Київом сила, і все дешеве. Але тут — до самого Корця — дорого. Самі хлопи, аж дивно, нарікають на козаків: кажуть, що десять раз воліли б мати Ляхів ніж козаків, бо віддавши панові чинш, були б від усього вільні, а тепер хто прийде. той бере, нема справедливости.
Вийшли універсали Хмеля, аби кождий козак мав пять фунтів пороху і пять кіп куль. Але вони волять пропити і в карти програти, бо дуже розпилися. Трівога між козаками зимою велика, бо тепер голо, міста не оборонні.
З настроїв козацьких мас дещо донесли нам ще московські вістуни. Після волоського походу, мабуть під вражіннями звісток про татарські замисли, богато говорилося про похід на Московські землі, як чергову військову акцію. При тім деякі потішали московських вістунів, що з особливою трівогою — річ зрозуміла — прислухалися до сих балачок, - мовляв Українці памятають московську прихильність в трудних часах і не підіймуть руку на Московське царство. “Але инші, напившися пяні по корчмах говорять: не зарікаються вони, козаки, царські городи воювать, і кафтани з московських людей носить” 28). Але де далі усвідомлялася перспектива чергової війни з Польщею. Білогородці, що їздили до українських городів в грудні, чули тут такі відповіди, що гетьман зовсім уже зладився до війни на Ляхів, і післав уже до Татар гінця, щоб ішли йому в поміч усі, через городи Вишневецького; а що балакають. ніби гетьман піде на московські городи, то козаки клянуться, що у них того і в гадках не бувало і не буде 29). “Ляхи в зборі і просять з козаками поля (хочуть битись), а козаки між собою говорять, що мусить гетьман і вони, козаки, сеї зими останній обрахунок з Ляхами зробити” — такі вісти привезли 11 (21) січня Білгородці з Гадяча, Рашівки, Хоролу 30).
А от що чув про сю раду шведський післанець Йоган Майер, що провожав кримського посла Мустафу-беґа, переїздячи 8 н. с. березня через Красностав — тільки датує її “троьома тижнями перед постом”:
Оповідав мині тут оден гідний віри чоловік, як се у них знову почалося з козаками. Коли Хмельницький наробив уже Полякам багато ріжної шкоди против договору, так що Поляки були змушені взятися за зброю, мав він воєнну нараду з найвищою старшиною, як Нечай, Гладкий й ин. Сей Гладкий мав Хмельницькому сказати в лицеї: “Ей, Хмельницький! польський король наш король і пан і лишиться паном і королем, а ти королем ніколи не будеш, тільки як тепер єси, так і зістанешся нашим братом і товаришом!” Хмельницький там так розсердився, що зараз велів того Гладкого вивести і стяти. Тоді инші козаки бувши руською шляхтою дуже тим обурились і так до Хмельницького говорили: “Що? Коли ти нашу браттю шляхту так негідно стинаєш, так ми тебе самого польському королеві в руки віддамо!” Хмельницькому богато клопоту коштувало, поки він сей бунт заспокоїв. А серед сього стриманого роздраження викликаного смертю Гладкого, зібралось на власну руку 300 козаків, напали на польську шляхту в її маєтках і вирубали, і тим почалась війна 31).
