Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги бесплатно .txt) 📗
Кисіль в листі до короля, писанім в день відкриття сойму, 5 н. с. грудня подає до його відомости одержані від чигринського конфідента: той остеріг його, що Хмельницький рішив, не чекаючи соймових рішень рушити військо “на лінію” для її оборони — “а хто зна чи й не для наступу”. Кисіль з сього приводу, виїзжаючи з Київа, вислав до Хмельницького листа, прохаючи й благаючи не починати ніяких ворожих кроків до соймових рішень, і не обстоювати занадто тяжких вимог що до вимежування козацької території. 12 грудня одержав він заспокоюючу відповідь — що Хмельницький від свого жадання в справі “виділу” (exdivisionis) відступив, і нічого ворожого не буде починати до відповіди на свою супліку 32). Але ті відомости, що він мусів одержати з Варшави “на руських святах”, не лишали місця яким небудь ілюзіям: війна була рішена, і після сього була порішена війна і у козаків — на новорічній раді, що відбулася, як звичайно, в Чигрині. Путивльці що возили до Хмельницького листа від свого воєводи і привезли від нього відповідь, росповідали такі “вісти”. “Писали при них до Чигирина гетьманові: з Умани полковник Богун, з Браслава полковник Нечай, а з Ніжина полковник Шумейко, що польські й литовські люде наступають на козацькі городи і козаків тіснять. І у гетьмана була в Чигрині рада з полковниками й козаками і на раді постановили: йти на Поляків і на литовського гетьмана Радивша, і до кримського царя гетьман післав по Татар” 33).
Примітки
1) Ркп. Осол. 225 л. 346 об.
2) Z dziejow Ukrainy c. 543.
3) Ад. Кисіля.
4) Мик. Кисіля.
5) Себто що Потоцкий збирає військо до обозу.
6) Так евмефістично описано Молдавський похід, що вийшов з мобілізації зробленої на проханнє хана.
7) З Волощини.
8) Ясніше сказати — військо козацьке не може розривати свого союзу з Кримом (а може і з Москвою?) не маючи певности що до безпечности своєї з польської сторони.
9) uwiedl.
10) Згідно з тим, якій церкві ті маєтки були початково надані.
11) ziemia nasza oyczysta.
12) Поляки і Русь, віра латинська і православна.
13) Шукати всяких союзників.
14) Білгор. вістов. стол. 1650-1 р. с. 633 — про миргородського полковника Гладкого, що вернувся коло 5 листопада н. с.
15) Памятники II с. 581-2
16) Білгород. віст. столб. 1651 р. с. 635.
17) Дневник Освєнціма с. 368.
18) Три найстарші духовні сенатори (титули дещо скорочую).
19) їдовита іронія — як справедливо завважив уже Коховский, с. 207 (ареrtissima ironia erat) — пор. те, що говорилось про нього в 1648-9 рр.: т. VIII III c. 45, 62-3 й ин.
20) Сей пункт стоїть в тексті нижче, переношу його сюди для звязку; назва села галицької капітули зіпсована: Krelow.
21) Міхалов. с. 593, також Ос. 225 л. 345.
22) Листи з 5 і 12 грудня, нижче.
23) Осол. 3564 л. 262 об.: Relatia procederu Chmielnickiego przez kozakow imci pana podkanclerzego koronnego, ktorzy z Czehryna duodecima decembris wyiachali millesimo sexcentesimo quinquagesimo primo. Зміст показує що се грудень 1650 р. Німецький переклад, присланий з Ґданська шведській королеві від її резидента і виданий з актів швед. держ. архива, в Архиві Ю. З. Р. III. VI, має дату 13 січня 1651 р. Польський текст подекуди значно коротший, але подекуди дає більше против німецького. Я подаю відомости з обох, пропускаючи зайву титулятуру і міняючи подекуди чергу, в якій вони наступають по собі, бо вони записані без усякого порядку, мабуть так як ті козаки щось принагідно пригадували собі.
24) В пол.: az do swiatek.
25) В нім.: Азова.
26) Фраза неправильна, може бути хибно переложена.
27) Srogi dziwak.
27) На грудневім соймі побілітовано “вірних козаків”: Дмитра Маргевича, Войтіха Гурского й Івана Дорошенка; — Vol. legum c. 155. може сей останній той “Ясько”? Але берестецькі реляції називають Яська Ясноборським (0c. 235. 360).
28) Так говорив в Миргороді торговий чоловік Мисько, що приїхав з полк. Гладким від гетьмана після ради, — на запитаннє московського вістуна, чи не сподіватись приходу війною на українські царські городи гетьмана Хмельницького з Запорозьцями. — “Хто у них и подумает на такое дЂло, и того не попустит твоя (царева) хлЂбъ и соль: как у них, Черкас, с Ляхи была воина, и только б невелЂл руским людям хлЂба и соли продавать, и они б голодом померли”. “А иные Черкасы” — додає вістун — “напився пьяны по корчмам говорят: “Не зарекаютца де они, Черкасы, и твои украинные городы воевать и зипуны русских людей носить!” — Білгор. віст. столбець 1651 р. л. 633 (скорочую).
29) Одписка білогородського воєводи кн. Репнина з 30 грудня: післані за границю Білгородці чули від Черкас, що “Богдан Хмельницкой совсЂм наготове и хочет подыматца вскоре: да прогнал от гетмана к Татарам гонец, чтоб всЂ шли на помочь через Вишневецкого городы; а что гетману итти на твои украинные городы войною, и Черкасы сказывали с клятвою, что у них того отнюдь в мысле не бывало и не будет” — Білгор. віст. ст. 1651 р. л. 517 (скорочую).
30) “Были в Гадече, Рашевке, в Рутках, в Хороле, а слышали что Богдан Хмельницкой с войском в ЧигиринЂ, а мурзы нагайские с Татары кочуют в степи по АрЂли и Самари, а казаки запорозские всЂ на УкраинЂ по своим имЂньем, и запасы всякие возят в степь к мурзам и Татаром и продают. А как де им отпишет гетман Богдан Хмельницкой, и имъ итти к нему, и будет у гетмана с Ляхами бой и в то время и мурзам с Татары итти на помочь на Ляховъ к гетману. А Ляхи де в зборе, и просят с казаками поля. А казаки де меж себя говорят, что де гетману и им, казаком, с Ляхами нынешней зимы послЂднею роздЂлку учинить”. — Оповідання Білгородців Ів. Онуфрієва з товаришом, що повернулися 11 січня (с. с.) з Литовської сторони — Білгород. віст. ст. 1651 л. 480.
31) Архив Ю.З.Р. III. VI с. 48-9. В дійсности Гладкий загинув два роки пізніш; але цікаво, що він і перед тим мав репутацію людини, котрої гетьман не зносить за її безоглядність супроти нього.
32) Недрукований лист 5 грудня з Білгородки — Ос. 225 л. 342 і лист з Гощі 12 грудня в Памятниках II с. 583.
33) Польські справи 1651 р. ст. 10 (аркуші не нумеровані).
СОЙМ 5-24 ГРУДНЯ 1650, ПЕРЕДСОЙМОВІ НАСТРОЇ, ЛИСТ КИСІЛЯ, “ВОТУМ” КИСІЛЯ, ПРОГРАМА ЗАМИРЕННЯ, КОМІСІЯ В КОЗАЦЬКІЙ СПРАВІ, “ПОСПОЛИТЕ РУШЕННЄ”, РОЗВЕСТИ ХАНА З КОЗАКАМИ НЕ ВДАЛОСЯ, ПІДЧЕРКУВАННЯ БАЖАННЯ ЗГОДИ.
5 грудня н. с. почався той екстраординарний, двохтижневий сойм, з котрим звязувалися такі очікування політичних кругів — не тільки польських та українських, але й західнє-европейських: католицьких і анти-католщьких, що рахувалися з можливістю ґрандіозного конфлікту між сими двома світами: католицьким і мусульманським. Коло мусульманського табору зґрупувався цілий ланцюг християнських васальних не-католицьких держав, помножений і скріплений тепер ще й козацькою Україною. Чи вдасться підняти козаків на Турків, чи навпаки — першим актом буде війна Польщі з козаками, а козаки шукатимуть помочи хана, султана, царя против католицького світу — се питаннє дуже займало політичний світ. Не вважаючи на бажання обох ворожих таборів, польського й українського, можливо замаскувати свої воєнні пляни, та переговорами протягнути час до того моменту, коли можна буде розпочати боротьбу з можливо більшими шансами успіху, — їх воєнні наміри були секретом полішінеля. З варшавських реляцій нунція ми бачимо, як там уважно слідили за кожним рухом, за кожним словом Хмельницького — дійсним чи вифантазованим; так само для козацької старшини не були секретом пляни і заходи польського уряду. Хмельницький не пусто покликувався на “приятелів”, що повідомляють його про сі заходи в Польщі і за кордоном: старшина мала своїх “конфідентів” і кореспондентів, і в польських кругах трівожно слідили за ними, силкуючися з їх поведінки відгадати наміри противника.
