Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг - Гудкайнд Террі (бесплатные книги онлайн без регистрации txt) 📗
Раптово з диму галопом вискочив чоловік на величезному бойовому коні. З бойовим кличем він підняв свій меч. Перш ніж Ніккі встигла зробити хоч що-небудь, Сайдин з гнівним іржанням вкусив величезного коня за вухо. Поранений кінь закричав від болю й жаху, крутнувся і збрикнув. Солдат звалився прямо в палаючі тіла.
Ніккі накинула раніше підготовлену мережу магічної сили на солдатів, що поривалися в її бік. Це зайняло всього мить, але було достатньо, щоб зупинити їх серця. Вони різко зупинялися, тримаючись за груди. У якомусь сенсі задуха і смерть товаришів по незрозумілій причині були страшнішими, ніж їх загибель від більш зрозумілих причин. З точки зору Ніккі це було більш ефективно, тому що не вимагало настільки великої затрати сил, як магічний вогонь або блискавка. Так багато солдатів оточувало і атакувало її, що вона потребувала всієї своєї сили, якщо сподівалася виїхати живою з цього табору.
Якщо солдати, які перебували поруч, бачили, що відбувається, у віддалених частинах табору ніхто толком нічого не розумів, крім того, що відбувається щось незрозуміле. Однак, будучи добре навченими воїнами, вони насторожилися.
З усіх боків понеслися стріли. Полетіли списи. Одна з стріл застрягла в волоссі Ніккі, інша вдарила у плече, подряпавши його. Ніккі вдарила Сайдина п'ятами по ребрах і притиснулася до його шиї. Вона дивувалася тій силі, з якою кінь почав біг. Він безстрашно перескакував прямо через ряди атакуючих солдатів. Копита жеребця з огидним звуком вдарили одного з них по черепу так, що солдат, перевернувшись відлетів убік, поки Сайдин перескакував через палаючі намети. Повітря було наповнене жахливими криками. Поки вони мчали через табір, Ніккі користувалася кожною можливістю, щоб знову і знову наносити смерть і руйнування.
Але з височини позаду неї починав підніматися злісний рев тисяч і тисяч чоловіків, що розташувалися в долині. Сила і лютість цього крику лякала.
Ніккі виразно згадала попередження Річарда, що достатньо одного вдалого пострілу, однієї стріли. Тут були тисячі стріл, і Ніккі лише силою магії захищала себе і коня від небезпеки.
Поки Сайдин ніс її крізь солдатів, коней, намети і фургони, Ніккі прибрала свій захист і знову перетворила свою силу в знаряддя вбивства, наче косою зрізуючи все живе, що потрапляло в зону її дії. Гостре і щільне повітряне лезо різало прямуючих їй напереріз солдатів. Її кінь то біг рівно, то стрибав, то огинав перешкоди, від цього смертельне повітряне лезо одних солдатів обезголовлювало, іншим відрізало тільки ноги. Дико кричали коні — їх ноги теж були перерізані і вони падали на землю. Їм вторили поранені люди, що кричали від жаху і болю. Але серед криків страждання і болю знову починали лунати наростаючі гнівні крики.
Під час скаженої гонки через табір, Ніккі помітила групу солдатів, які поспішно всідалися на коней і розбирали піки і списи. Вона пошкодувала, що не може знищити зброю, але була змушена зосередитися на тому, щоб самій утриматися в сідлі, оскільки Сайдин не звертав ніякої уваги на перешкоди, які траплялися на його шляху, включаючи випадкові фургони. Здавалося, кінь вирішив якнайшвидше вивезти її з небезпечного місця, тоді як група солдатів кінних і піших кинулися за нею в погоню.
Минувши останні намети, Ніккі озирнулася через плече. Було дуже гамірно. Вгору тяглися язики полум'я. У декількох місцях до неба тяглися стовпи чорного маслянистого диму. Вона поняття не мала, скількох ворогів вона знищила, але її переслідували кілька тисяч солдатів. Під час цього божевільного галопу вона відчувала, що її спина постраждала досить серйозно.
Але, у всякому разі, Кроноса вона знищила. Вони намагалися обдурити її, але ця хитрість коштувала їм і другого чарівника. Про його присутність не знав ніхто і це могло доставити страшні неприємності захисникам Алтур-Рангу. У цьому випадку удача виявилася на їхньому боці.
Якщо тільки чарівників не було троє.
28
З вершини пагорба вже можна було розгледіти розташоване в низині місто, і вигляд цей був прекрасний. Однак швидкий погляд через плече показав Ніккі, що гримляча копитами кіннота вже просто наступає їй на п'яти. Вона могла чітко розгледіти підняті списи та піки, приготовані для нападу сокири і мечі. Блискаюча в світлі сонця зброя нагадувало голки величезного дикобраза… сталеві голки. Хмара пилу, піднята нападниками майже закривала темніюче на сході небо. Кровожерливі бойові кличі вселяли жах.
І це була тільки кіннота. А слідом за нею потоком рухається ще й піхота.
Б'юче в очі сонце не давало Ніккі можливості роздивитися, що відбувається в місті. Але поки що все йшло по плану. Вона сама хотіла, щоб люди якомога довше залишалися непоміченими. Це втішало, хоч поки що вона залишалася сам на сам з переслідуючими її, наче зграя розлючених шершнів, ворогами.
Вона пояснила Віктору і Іцхаку яким шляхом збирається повертатися назад, щоб вони могли зосередити основні сили захисників на цьому напрямку. Вона сподівалася, що вони встигли приготуватися, хоч них було досить мало часу. Але все ж час у них був.
Наближаючись до міста Ніккі, нарешті, приловчився і просунула праву руку в рукав сукні, потім дотяглася до іншого рукава і просмикнула в нього ліву. Утримуючи поводи однією рукою і схиляючись до кінської шиї, вона в кінці кінців впоралася із застібками сукні, посміхаючись і цій маленькій перемозі.
Показалися перші невеликі будинки міської околиці. Хоча були коротші шляхи, щоб потрапити в місто, Ніккі продовжувала спускатися з горба по головній дорозі. Проходячи через міські ворота, ця дорога перетворювалася на широкий бульвар, що перетинав місто зі сходу на захід — головна вулиця міста. У міру наближення міські будівлі ставали вище, дорога стала пряміше, уздовж неї височіли ряди дерев. Вона зауважила, що на стовбурах, там, де кора дерев тріснула, збереглися шкурки, скинуті цикадами. Це знову викликало швидкоплинний спогад про ту ніч у притулку, про теплу руку Річарда.
Сайдин змок і покрився піною. Вона розуміла, що кінь, мабуть, дуже втомився, але все ж він уперто продовжував рухатися не зменшуючи швидкості. Ніккі трошки притримала коня, щоб підпустити погоню трохи ближче. Вона хотіла, щоб вони думали, ніби майже наздогнали її. Адже хижак, наздоганяючи здобич, зазвичай не помічає нічого навколо. А у цих солдатів інстинкт переслідування був настільки ж сильний, як у справжніх вовків. Ніккі хотіла, щоб вони відкинули всяку обережність у гонитві за нею. Вона навіть трохи нахилялася в сідлі, роблячи вигляд, що поранена і в будь-який момент готова впасти.
Вона скакала прямо посередині дороги, піднімаючи за собою шлейф пилу, і вже проминула кілька будівель. Вона впізнала бачені раніше вікна. Праворуч вона побачила знайомий дерев'яний будинок, пофарбований олійною фарбою і поряд з ним будинок з червоними віконницями. Вниз, уздовж ряду щільно стоячих будов, вела тіниста доріжка. Наскільки вона знала, там розташовувалася пральня, а на мотузках ще сохла білизна. Серед рядів розвішаної білизни Ніккі помітила готових до бою чоловіків. Всі вони стояли пригнувшись. Вона зрозуміла, що майже добралася.
Попереду з'явилися три старих цегляних будинки. В вечірньому гаснучому світлі вона майже не впізнала їх. Поперек дороги лежали шипи, для маскування покриті шаром бруду. Стрімко проскочивши над ними, за рогом вона виявила кількох чоловіків, готових натягнути перешкоду як тільки вона проїде.
— Чекайте поки вони пройдуть подалі! — Гукнула вона до чоловіків, що сиділи в засідці, досить голосно, щоб вони змогли її почути, але не настільки, щоб її могли почути переслідувачі.
Вона побачила, як один із захисників кивнув їй, і сподівалася, що вони зрозуміли. Якщо перешкоду натягнути дуже рано, можна зупинити лише тих, хто йде попереду, давши можливість наступним перегрупуватися і уникнути поранень. У цьому випадку захисники міста втратять шанс розбити кінноту. Ніккі ж було потрібно, щоб чоловіки в засідці проявили себе коли більша частина кінноти проїде вперед.
