Франкенштайн. Ґотичні повісті - Стивенсон Роберт Льюис (книги бесплатно читать без TXT) 📗

Добігав кінця термін присяги — рік, і в останній день, коли один із опікунів зауважив до лікаря, як сумно, що Обрі й досі в такому жахливому стані, й це напередодні весілля його сестри, Обрі раптом живо зреагував. Він нетерпляче запитав, за кого вона виходить. Співрозмовники зраділи, побачивши ознаки розсудку, з утратою якого вже майже змирилися, тож миттю назвали ім’я графа Марсденського. Обрі здалося, що він зустрічав цього юного графа в світському товаристві, тож він залишився задоволеним, і ще більше здивував своїх співрозмовників, коли попросився бути присутнім на весіллі та побачити сестру. Вони відмовилися, та за кілька хвилин з’явилася сестра. Обрі, вочевидь, зворушила її мила усмішка, бо він пригорнув сестру до грудей і поцілував у щоку, вологу від сліз, які потекли від думки, що брат її знову повернувся до життя, знову може відчувати. Він заговорив зі звичною теплотою, привітав її з нагоди весілля з людиною, яка відзначалась і статусом у суспільстві, й особистими заслугами.

Аж тут він раптом помітив медальйон у неї на грудях; він відкинув кришку — й побачив обличчя чудовиська, яке так довго тримало його життя в своїх руках. Він стиснув портрет у пароксизмі люті, а тоді кинув під ноги й розтоптав. Коли сестра запитала, навіщо він знищив портрет її майбутнього чоловіка, Обрі подивився на неї, наче не міг дібрати, що вона каже, а далі, схопивши обидві її руки й утупившись у неї божевільним поглядом, він почав благати її заприсягтися, що вона ніколи не вийде заміж за це чудовисько, бо воно… Далі він не зміг говорити — на саму згадку про власну клятву голос підвів його, наче лорд Рутвен стояв у нього за плечем; він озирнувся — але нікого не було. Тим часом опікуни та лікар, які все чули й подумали, що з Обрі знову стався напад божевілля, увійшли до кімнати та спробували відірвати його від міс Обрі, щоб вона змогла піти. Але Обрі кинувся перед ними навколішки й почав благати та молити, щоб весілля відклали бодай на один день. Його співрозмовники, переконані, що божевілля знову повернулося, спробували заспокоїти його й залишили кімнату.

…Виявляється, лорд Рутвен завітав до Обрі наступного після прийому ранку, але його не прийняли так само, як і інших. Коли він почув про те, що здоров’я Обрі погіршилося, то миттю збагнув, що сам став цьому причиною, та коли дізнався, що Обрі визнали божевільним, піднісся духом і зрадів так, що це важко було приховати від тих, хто йому про це повідомив. Він поквапився до будинку свого колишнього приятеля і, вдаючи, що його щиро непокоїть доля Обрі, до якого він небайдужий, почав вчащати в дім і зрештою прихилив до себе міс Обрі. Та й хто міг би встояти перед ним? Язик його радо сповідався в життєвих труднощах і небезпеках; він запевняв, що йому байдуже до будь-кого на землі, окрім тої, що до неї він зараз говорить; казав, що відтоді, як познайомився з нею, його існування набуло сенсу — йому досить просто слухати її голос, коли вона говорить. Словом, він чудово знав, як скористатися мистецтвом змія, а може, на те була воля небес, що він прихилив міс Обрі до себе. А згодом до нього перейшов титул, який дуже добре приховав його брехню, а до того ж послужив приводом для спішного весілля (незважаючи на кепський стан її брата), бо ж треба одружитися до того, як він вирушить на континент…

Коли лікар та опікуни полишили Обрі самого, він зробив марну спробу підкупити слуг. Тоді він попрохав перо й папір; це йому дали. Він узявся писати листа до сестри, благаючи її, якщо їй не байдужі власне щастя, її честь та честь пращурів, які вже лежать у могилі, а колись гойдали на руках її — надію всієї родини, благаючи відкласти весілля бодай на кілька годин, бо в іншому разі на цей шлюб упаде прокляття. Слуги пообіцяли, що передадуть листа, проте натомість віддали його лікарю, а той вирішив більше не турбувати міс Обрі божевільними — на його переконання — мареннями маніяка. Вночі ніхто в будинку не спав, і Обрі з жахом, який легше відчути, ніж описати, дослухався до звуків, що свідчили про приготування до весілля.

Прийшов ранок, і знадвору долинув шум екіпажів. Обрі зробився несамовитим. А тим часом цікавість слуг переборола їхню пильність, вони один по одному зникали з кімнати й нарешті лишили його під наглядом єдиної старої жінки. Він скористався можливістю, одним стрибком вискочив із кімнати й за мить опинився в залі, де зібрані вже були майже всі. Лорд Рутвен першим помітив його, моментально підійшов, міцно схопив за руку й, утративши мову з люті, поволік геть із кімнати. На сходах лорд Рутвен прошепотів йому на вухо: «Пам’ятайте про присягу та знайте, якщо ваша сестра сьогодні не вийде за мене, я її збезчещу! Жінки такі беззахисні!» З цими словами він підштовхнув Обрі до наглядачів, яких уже встигла сполохати стара жінка та які кинулися на його пошуки. Обрі ледь тримався на ногах; лють не знаходила виходу — і зрештою вибухнула крововиливом; Обрі поклали в ліжко. Його сестрі про це не сказали (а вона не була присутня при сцені з лордом Рутвеном), бо лікар не хотів її хвилювати. Весільний обряд звершився, й молоде подружжя виїхало з Лондона.

Обрі дедалі слабшав; через крововилив він опинився на порозі смерті. Він попросив покликати опікунів його сестри, і коли пробило полуніч, він рівним голосом розповів про все, про що читач уже знає; одразу потому він помер.

Опікуни поквапилися до міс Обрі, щоб захистити її, але запізнилися. Лорд Рутвен зник, а міс Обрі вдовольнила жагу ВУРДАЛАКА.