Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович (читать книги TXT) 📗
21) Одні наздогад називають батьківщиною Наливайків Сатанів, иньші Гусятин, Ролє (Opowiad. historyczne VI c. 114) виводить навіть докладну дату епізоду з Калїновским — але всe сe гіпотетичні виводи з короткої згадки самого Наливайка.
22) Ксьондз Йончиньский на основі переказів, які ходили в Острозі пізнїйше, так оповідає про сю родину Nalewajko senes erat pellio, habitans in illo circo Ostrogiensi qui vergit Zaslaviam (meis temporibus dicebatur nоvа Ostrogia). Ніс saepius incurrebat parochos, nequitias et latrocinia exercens per excursiones in mare indeque piratu ditescebat. Ніс trium filiorum pater extitit. Maximus natu passus est se sacris initiari. Alter cum satis diu artem pellicinam tractasset, pertesus sedenteriae vitae ad kosacos commigravit... Tertius fratrum, homo ignobilis et contemptus vixit, gleba contentus, cui adscriptus fuit. Protopopa Nalevajko homo cum procerae staturae fuisset, simulator pietatis, acerrimus propugnator schismatis, judicii sui tentacissimus, populi auribus contra unionem virulentas imposturos instillabat atque nоn sоlum ducem (Острозького) et aulam ipsius nobilissimam et frequentissimam (semper enim ad latus ducis bina et amplius hominum millia censebantur), sed et populum ferocissimum contra unitos reddebat, ita ut aperte oppugnare ecllesiam nоn vererentur Russitae Ostrogienses (c. 245-6).
23) Listy c. 65 (Семерий Наливайко — коли се добре прочитано).
24) Kronika c. 1765.
КАМПАНЇЯ 1596 РОКУ: ПОХІД ЖОЛКЄВСКОГО, ПОГОНЯ ЗА НАЛИВАЙКОМ, НАЛИВАЙКО ПІД БРАСЛАВОМ, ПЕРЕГОВОРИ ЖОЛКЄВСКОГО З НИЗОВЦЯМИ І ОБЄДНАННЄ КОЗАЧИНИ, РУЖИНСЬКИЙ І БИТВИ ПІД БІЛОЮ ЦЕРКВОЮ, БИТВА ПІД ГОСТРИМ КАМЕНЕМ.
Жолкєвский способив ся до походу на козаків уже з сїчня, з огляду на визначену комісію, в якій мало взяти участь і коронне військо. Збірним місцем він визначив для неї Кремінець і старав ся намовити сусїднїх маґнатів і достойників до участи в операції, але всї вони показували дуже мало охоти до того, й мало на них було надїї.
Діставши кінець кінцем наказ розпочати боротьбу з козаками власними силами, Жолкєвский, невважаючи на дуже тяжку пору року і невеселий стан свого війська, з завзятєм кинув ся сповняти вложене на нього порученнє 1). Була половина лютого, коли псували ся дороги, топили ся снїги. Військо було ще дуже знищене по молдавськім походї; лишило ся його всього 3 тисячі, а і з того багато було покалїчених, не знаряджених; а при тім платня не була заплачена 2). Невважаючи на се все, Жолкєвский рішив ся взяти швидкістю, наглим натиском, щоб скористати з розірвання сил козачини і не дати їй зібрати ся до купи. Лобода тодї з Овруччини, може зачувши про збори комісії, рушив на полудне, під Білу Церкву. Шавула з запорозькою гарматою стояв на Білоруси, в Пропойску. Наливайко був в полудневій Волини, але прочувши про рухи Жолкєвского, став відступати й собі — на схід, а потім на полудне, в Браславшину 3).
Тодї Жолкєвский рішив захопити Наливайка на дорозї й узявши 10 рот, з ними кинув ся на переріз. Гонив за ними день і ніч на схід, над Случ, і мало не застукав Наливайка під Лабунем: казав, що тільки тому Наливайко встиг уступитись, що оден з ротмистрів польських, Плоский, остеріг Наливайка (потім сей Плоский з другим, ротмістром Чолганским перейшли до Наливайка, тому що їм не заплачено було) 4). Але з иньших відомостей виходило б, що Наливайко не був остережений, і не знав, що польське військо настигає його. З під Лабуня він пішов просто на полудне, на Остропіль, потім на Пиків, користаючи з того, що польське військо спинило ся на спочинок під Острополем. Роти Жолкєвского йшли за ним по пятах, уриваючи й побиваючи, де захопили кого. Сей „початок траґедії”, як зве її оден сучасний кореспондент, мав місце в перших днях марта н. с. В Мацієвичах запопали Поляки дві сотнї козаків, ті боронили ся сильно, але Поляки запалили хату, звідки вони боронились, і побили; в Чорняві Наливайко поставив був на чатах козаків і не зняв — їх теж погромили 5). Всього не мав він при собі більше як тисячу козаків, як казали очевидцї, і тому не відважав ся поставити ся против Жолкєвского, але як каже сучасник, — „хоч відступав спішно, але в великім порядку, ішов табором і в таборі мав до 20 гармат і чимало гаківниць, мав подостатку пороху, а до кождої гармати казав приковати пушкаря 6). Але серед козаків його було велике незадоволеннє, що за тими спішними маршами потратили багато людей, коней, йшли без запасів, голодні, й багато з їх війська тїкало.
Наливайко покладав надїї на своїх давнїх союзників і приятелїв в Браславщинї. Але тепер, перед очима коронного війська сї союзники не відважали ся тримати ся з козаками. В Пикові Наливайка не пустили до міста; він рішив ся йти спішним маршом далї до Браслава, і вислав туди перед собою лист з під Пикова, пригадуючи стару приязнь і союз. Заразом післав післанця й до Отруся, старости браславського, просячи його, щоб був посередником перед Жолкєвским; обіцяв роспустити своїх козаків і видати гармати, забрані і на замках. Жолкєвский відповів, що не хоче крови його й його товаришів і коли він козаків роспустить, а гармати і цїсарську корогву віддасть, — буде просити за нього перед королем, аби йому даровано житє. Але в Наливайковім таборі справи не вважали програною, і разом з тим вели ся переговори з Запорожцями Лободи, що стояли під Білою Церквою, про злуку обох військ 7).
Тим часом погоня йшла далї. Під Пиковим роти Жолкєвского ледве не здогонили Наливайка: він відійшов тільки дві годинї перед приходом їх, і пішов на Прилуку, в напрямі на Браслав. Жолкєвский, побоюючись, аби справдї браславські міщане не прилучили ся до Наливайка, покидав вози й все меньше потрібне, й гонив, щоб не допустити його до Браслава. За Прилукою він був догонив Наливайка й ударив на нього, але Наливайко боронив ся сильно, відстрелюючи ся гарматою, а коли ніч перервала битву, пішов далї на полудне. В однім місцї йому удало ся затримати Жолкєвского, знищивши переправу на багнистій річцї, і поки робили гати, виграв знову певну дістанцію. Гармати, для облекшення, він затопив в ріцї: кулї й порох закопав в землю. Нарештї, не дістаючи нїяких вістей з Браслава на свій лист, він стратив надїю, й звернув на схід, за р. Соб, в дикий, майже не рушаний іще степ. Туди Жолкєвский за ним іти вже не міг і розложив свої роти в Браславщинї на спочинок, узяв ся до екзекуцій над старими союзниками Наливайка; війта браславського й якогось иньшого „бунтівника” скарано смертю „для прикладу” 8). А Наливайко тим часом пересидївши в уманських лїсах, — годуючись конями, яких різали на мясо, — відси пройшов під Корсунь, і тут поправившись, пішов на злуку з Низовцями 9). Переговори, ведені ним з Низовцями ще під час маршу на Браслав і потім з тих степових становищ, закінчили ся угодою й злукою обох військ.
Лобода під час сього маршу вибрав ся було в Барщину, як казали — зводити свої фамілїйні рахунки з тещею, п. Оборскою, й ледве не наскочив на Жолкєвского. Але довідавши ся про його військо, вернув ся з під Погребищ назад до Білої Церкви. З ним було, як казали, коло 4 тисяч; з старшини — Сасько і Шостак. Жолкєвский, бажаючи не допустити до злуки з Наливайком, післав до Лободи до Білої Церкви лист, представляючи, що головним провинником уважав Наливайка, а Низовцям — як би вони схотїли здати ся на ласку королївську і забрати ся з України та „служити королеви стародавнїм способом на своїх місцях”, — обіцяв за ними вставитись до короля. Але Низовцї стріли післанця Жолкєвското непривітно. До них уже дійшли звістки про погоню Жолкєвского за Наливайком, а мабуть і ті умови капітуляції, які йому поставлено, і вони сподївали ся тепер походу Жолкєвского на них. Кричали, що се прийшов шпигун від Жолкєвского і хотїли вбити. Лобода теж вилаяв ся, але як думав Жолкєвский — тільки про око, „при черни”, — не міг, мовляв, гетьман до нього якого порядного шляхтича прислати — „бо той козачок, що я післав, був неособливий”, завважає Жолкєвский. Потім того післанця Лобода відправив назад і дав йому золотого, але відповіди не передав нїякої 10). Козачина не хотїла капітулювати. Шавула з араматою йшов з Білої Руси на Бихів і Остер під Київ. Туди ж виберали ся полки Лободи, щоб злучити ся під Київом. В серединї марта вони зачали стягати ся під Білу Церкву, козаки хотїли, зруйновати місто, але Лобода з полковниками стримали їх. Очевидно, вони не хотїли загострювати без потрібно відносин і сподївали ся, що обставини дадуть нагоду до якогось компромісу й угоди. В 20-х днях марта Шавула злучив ся в Київі з Лободою, щасливо притягнувши туди з арматою й усякими запасами. Що до Наливайка гадки серед Низовцїв були довго подїлені. Одні були за тим, щоб прийняти його й солїдаризуватись усїм; иньші стояли за те, щоб не солїдаризувати ся, а видати Наливайка Полякам. Кінець кінцем взяла гору перша гадка і до Наливайка післали заклик, щоб прибував 11).
