Приказки - Руданський Степан Васильевич (библиотека электронных книг TXT) 📗
Тут можно читать бесплатно Приказки - Руданський Степан Васильевич (библиотека электронных книг TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
ЩО ДО КОГО
«Хто йде їсти?» - пан питає.
«Я йду!» - циган каже.
«Хто йде жати?» - пан питає.
«То громада скаже!»
ЦИГАНСЬКИЙ ПОХОРОН
У цигана вмерла мати,
Нічого діяти!..
Іде циган до батюшки,
Просить поховати.
«А як хочеш поховати?
Може, по-циганськи?»
«Ні, батюшка, прошу таки
Вже по-християнськи!»
«Та то буде рублів десять
Тебе коштувати!»
«О, нічого то, панотче!
В нас дорожча мати!»
Поховав піп циганиху,
За гроші питає…
Аж тут йому сороківку
Циган витягає.
«Сороківку? - піп питає. -
А то ж твоя мати!
А ти ж за ню рублів десять
Обіцявся дати!»
«Рублів десять!.. - циган каже.
За трупа гнилого!..
Та вона не варта була
І живою того!..»
ВОЛИ
Їде москаль серед літа
Нашими волами.
«Гей, валы, - кричить веселий, -
Чтоб бог ездил вами».
Їде москаль серед зими
Нашими волами.
«Гей, валы, - кричить сердитий,-
Чтоб черт ездил вами!»
ПОЛОТНО
Кричить баба, репетує,
Пукає в вікно,
А москаль припав до плоту,
Тягне полотно.
Стягнув собі. «Прощай, бабка!
Злом не поминай!»
Стара баба у погоню:
«Служба, почекай!»
Москалеві то й байдуже,
Баба вже й клене:
«Нехай тебе, препоганий,
Куля не мине!»
«Пусть себе, - москаль говорить,
Баба паареть,
Вить добраво чаловека
Пуля не вазьметь…»
«Та богдай же тебе господь
Щастям обминув,
Богдай же ти, препоганий,
Дзвона не почув!»
«Что мне, бабка, тваи звоны,
Эка не видал?..
Кабы я лишь ва паходе
Барабан слыхал!»
«Богдай же ти світа-сонця
Більше не видав!
Богдай же ти зозуленьки
Більше не чував!..»
«Что мне слушать, как зазуля
Вашая поеть,
Меня в матушке Рассеи
Й одуд закуеть!..»
ІКРА
Сидить москаль коло лави,
Порох насипає.
Аж підходить стара баба.
«А що то?» - питає.
«А что ж? Икра салдацкая,
Став москаль брехати. -
Вить с энтаво у нас, бабка,
Выходют салдаты!..»
«Почекай же, бісів сину, -
Стара собі каже, -
В мене живо ікра ваша
У печі поляже!»
І йно лихе москалину
З хати одвинуло,
Баба порох та до печі -
Печі як не було!..
«Чи ж не диво з москалями, -
Баба промовляє,-
І в ікрі ще москалина,
А що виробляє?!»
«ВАРЕНИКИ-ВАРЕНИКИ!»
Сидить москаль на прилавку,
Прищурює очі…
Так і знати: москалина
Вареників хоче.
Хоче бідний вареників,
То й ніщо питати!
Та тільки їх по-нашому
Не вміє назвати.
«Хазяюшка, галубушка! -
Став він говорити. -
Свари-ка мне вот энтаво!..»
«Та чого зварити?..»
«Да энтаво… как, бишь, ево
У вас называют?..
Вот, что, знаешь… берут тесто,
Сыром накладают…»
«Та бог його святий знає,
Що вам, служба, гоже!..
Тісто сиром накладають…
То галушки, може?..»
«Не галушки, не галушки,
Я галушки знаю…
Свари-ка мне, галубушка…
Все, бишь, забываю…
Уж с глаз долой, так с памяти!..
Вот энтакой бес-то!..
Да знаешь ли, энтак сыр-то,
А на сыре тесто!..»
«Та бог його святий знає
І добрії люди!..
Сир у тісті?.. Хіба, може,
Чи не пиріг буде?»
«Да не пирог, голубушка…
Экая досада!..
Да знаешь ли, туда масла
Да сметаны надо!..»
А вона-то добре знає,
Чого москаль хоче…
Та чекає барабана,
Заким затуркоче.
Як почула барабана…
Слава тобі, боже!
Та й говорить москалеві:
«Вареників, може?..»
Аж підскочив москалина…
Та ніколи ждати.
«Вареники-вареники!»
Та й пішов із хати.
ДОЧКА - СИН
Пан то хоче сина мати,
Не спить цілі ночки,
Але пані, як на збитки,
Вповиває дочки.
Що півроку, то й повненька,
Що рік, то й дитина…
Отак-отак рада б хлопця,
А вийде дівчина…
П'ятеро вповила пані,
Ще надію має;
Але дідич за границю
З горя виїжджає.
І говорить своїй пані:
«Я хрестом клянуся,
Тільки ще буде не хлопець -
Я вже не вернуся».
Сів на бричку та й поїхав,
Півроку минає…
Але пані, як на теє ж,
Дочку вповиває.
Зажурилась, світ немилий,
І жити не хоче…
«Не побачу, - каже, - більше
Свого пана в очі».
Аж приходить якось Мошко,
Паню оглядає.
«Чи ви, пані, нездорова?» -
Дідичку питає.
Та і каже своє лихо.
«Не журіться, пані,
Та лиш мені, - каже, -дайте
Коня, що на стані,
А я вже вам пана верну…»
Та йому дарує
Їде Мошко за границю
І в пейси не дує.
Найшов пана, поклонився…
«А що?» - пан питає.
«А що ж, пане? Дав бог сина!»
Мошко відвічає.
Дає дідич сто червоних
Жидюкові тому.
Казав коні заложити,
Рушав додому.
Приїжджає, привітався.
«Де моя дитина»
Бере її, розкриває…
Аж воно - дівчина!
«Ах ти ж, шельмо, псяча віро,
Казав - сина маю.
Та я тебе обезвічу,
Живцем закопаю!..»
«Стійте, пане, їдно слово!-
Мошко промовляє -
Ви дивитесь, що дитина
Ще того не має,
Але я дам пейси втяти -
Свідок пан і люди,
Як через шістнадцять років,
І той там не буде!..»
Розсміявся пан із лиха.
«Що, - каже, - діяти?
Коли сина не дождуся,
Треба зятя ждати…»
Похожие книги на "Приказки", Руданський Степан Васильевич
Книги похожие на "Приказки" читать онлайн бесплатно полные версии.
