Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги онлайн без регистрации полностью .TXT) 📗
Особливо гнітюче вражіннє мусіла робити при тім та безоглядність, з якою козацька адміністрація приходила в поміч московським аґентам в усяких конфліктах і суперечках з місцевою людністю в сій процедурі. Найбільш голосні були київські конфлікти з митрополитом, з початку з приводу присяги, потім за церковні ґрунти, що відбиралися під нову московську фортецю-(далі ми до неї повернемо). В наведених вістях маємо цілу низку відгомонів таких же менших-але завсіди дражливих інцидентів. Козаччина здавала свої позиції і силоміць пхала визволену Україну під нову московську неволю. Так само мусіла прикро вражати та безоглядність, з якою заводилися нові кордони на українській землі між територією козацько-московською і польсько-королівською, і розривалися всякі звязки між ними. Зборівська лінія поглублялась і розтинала живе тіло України.
Все се мусіло непокоїти гетьмана і старшинський осередок. Вони йшли на все се, щоб потягнути московський уряд до найскоршої воєнної інтервенції, підняти козацький престиж, підірваний миршавою торішньою кампанією, розходженнєм з Ордою, і т. д. Тим часом війська московського не було, а на Україні підіймалося таке замішаннє, небезпечне і зовсім не бажане! Московські посли виявляли дуже небезпечну тенденцію углублятися в такі дражливі питання, як право царя на збори і доходи, викручуючись одночасно від яких небудь рішучих ґарантій козацького statu quo. А з другого боку московська зграя, розлетівшися по Україні, давала відчути такі можливості нової бюрократичної мережі, що в ній козаччині могло стати ще тісніш як за старого королівського режиму! Ні гетьман ні старшина мабуть ані передбачали чогось подібного, і сі несподіванки мусіли настроїти їx дуже сумно і трівожно.
На жаль, ми не маємо ніяких відомостей з гетьманського осередку протягом сього місяця, що проминув між переяславськими конференціями і виправою козацького посольства до Москви. 13 (23) січня гетьман поїхав з Переяслава разом з Виговським та иншою старшиною. Кілька день він затримався в Корсуні, де його чекали, видно, ріжні люди, котрих він не хотів зводити з царськими послами. Сюди справлено ріжних татарських мурз, які старались запобігти розриву козаччини з Ордою, і ріжних инших післанців. Маємо напр. листа Карач-бея писаний десь з дороги 7 січня, з перепросинами за те що вони лишили гетьмана серед війни, “коли ще Ляхи наступали на м.”, і тепер годують поморених коней “у підданих твоїх” 2). Тут же мав би бути виданий універсал, зловлений Поляками і пересланий ханові:
“Панове полковники, сотники і вся отаманія так війська Запорозького як і городового. Доброго здоровя вам жичу від Бога! Чиню вам відомо тим моїм писаннєм, абисьте обержні були по замках, і приспособляли собі повинности (!) військові, як ваш звичай знаєте: порох, оливо і живність дорочну. Бо ж я жадного миру з королем Ляхом (!) не учинив. Абисьте неприятелів своїх, то єсть Ляхів, били, якби на вас сміли нападати. Бо й. м. цар. великий московський, за віру свою бючися, нам буде допомагати. Затим вас Господу Богу віддаю” 3).
Копія має напись вгорі: “Універсал Б. Хмельницького до старших війська Запорозького, з Переяслава 17.І.1654”. Дата ся не підходить для Переяслава, як бачимо,-17 січна гетьман був мабуть у Корсуні. Можна б припустити, що Переяслав дописано на здогад, а походить вона з Корсуня-коли б бути певним, що вона походить від гетьмана. Полякам вона могла б попасти в такім разі на подільськім фронті-вона могла б бути й видана для сього фронту, в відповідь на вісти про польський наступ в пограничній Шаргородчині 4). Але автентичність сього універсалу здається мені дуже сумнівною. Ми маємо його в польськім перекладі- так як його додано до інструкції послові до хана, Яскульському, 20 лютого, з поясненнєм, що його прислано в тих днях (до Варшави очевидно). Польський переклад покриває чи ослаблює деякі дефекти форми; проте вона все таки здається мені в високій мірі непевною.
Автентичні листи гетьмана і Виговського до Бутурлина і тов. “з Корсуня січня 17”, котрими вони “в друге і третє” просять приспішити прихід царського війська, призначеного до Київа, “що стоїть на границі”-“так як про се устно говорилось”, щоб ішло день і ніч-“аби Запорізьке військо тим утішилось” 5).
Потім з кінцем січня н. с. гетьман з старшиною був у Чигрині, і тут пройшов майже цілий місяць в підготовці посольства до Москви, себто в обміркуванню нових відносин, утворених протекторатом. Се була, очевидно, найбільш серйозна проблема, як виявили останні події: те що сталося в Переяславі й Київі, і що доносилося з місць, як наслідок московських роз'їздів. З другого боку дуже серйозні розміри прибирала і внутрішня ферментація в Польщі, до крайности обгострена таким мізерним і непочесним вислідом останньої кампанії і татарськими спустошеннями, що стали її епільоґом. Саме зачинався сойм (9 н. с. лютого), серед незвичайного роздражнення маґнатів і шляхти на короля; можливість скинення короля і нової елєкції здавалась цілком реальною, а се відкривало цілком нові можливости полагодження польсько-українських відносин, ніж через московську інтервенцію і підпорядкуваннє України завданням і інтересам московської політики. Недурно Ракоцій з своїми союзниками схаменувся перед можливими перспективами дальшого розриву з Хмельницьким, допущеного попередньої осени, в звязку з волоськими подіями і воєнним союзом з Польщею. З кінцем січня він вирядив назад посла Хмельницького Михайла Суличича-затриманого ще з літа і вислав з ним листи від себе, і від своїх союзников-воєводи молдавського і мунтянського, приязного змісту: Ракоцій виправдувався, чому він затримав торік гетьманських послів, і виявляв бажаннє відновити давні приязні відносини 6).
Се було своєчасно-бо якраз Польща робила заходи, щоб посварити гетьмана в усею отоманською системою: з Портою й її васалями. В січню виряджено нарешті до Порти Мик. Бєґановского, хорунжого львівського, визначеного в посольство ще минулого літа, і в інструкції йому головним завданнєм поставлено розірвати союз Порти з Хмельницьким. Вияснити всю непристойність того, що “Порта, така славна і висока держава, так високо поставила собі приязнь хлопа, що приймала його послів і своїх до нього посилала, титул князя руського йому давала”, як то посвідчають грамоти Порти до Хмельницького захоплені під Берестечком. Нагадати його бушуваннє на Волощині, а головно пострашити його залицяннями до Москви, нібито в інтересах православної віри: що з того може витворитися православна ліґа, звернена против Порти, і втягти не тільки землі волоські, але й инші православні: Грецію, Македонію, Сербію, Болгарію, і незмірно піднести впливи патріярха. Нагадати, що Хмельницький взагалі кождий раз як пробував замиритися з королем висував пляни війни з Туреччиною. З тих усіх мотивів посол мав добиватися розриву Порти з козаками й твердих директив ханові, щоб Орда не помагала їм більше против Поляків і не нападала на королівські землі 7).
В сім напрямі король старався вплинути на Порту також через її васалів, а своїх союзників: князя семигородського і воєводу молдавського. При кінці січня вислано до них післанців майже з однаковими інструкціями: впливати через своїх людей на царгородський диван, щоб він розвів хана з козаками. Представити Порті, який може бути небезпечний тісний союз Криму з Козаками, з одної сторони, і замиреннє з королем козаків з другої (коли король буде змушений піти на уступки козакам): в однім випадку і в другім козаки можуть обернутися тільки против Туреччини. Найкраще якби Порта скинула нинішнього хана, союзника Хмельницького, і поставила нового, з ним не звязаного, а як се не можливе, то щоб натиснула на хана, аби розійшовся з козаками, і як кращий знак своєї вірности Порті-зловив Хмельницького і прислав до Царгороду. Що до польської політики посли мали пояснити господареві, що король не замирився з Хмельницьким: ні його до себе не допустив, ані якої небудь деклярації йому не давав; хоче воювати з ним далі, щоб привести до повної покори. Посли мали довідатися, наскільки король може рахувати на поміч союзників в сій війні на весну: яке військо мали б вони прислати на козаків 8).
