Час смертохристів. Міражі 2077 - Щербак Юрий Николаевич (читать книги онлайн регистрации .txt) 📗
Для закордонних гостей і дипломатів працював окремий КПП, куди майже одночасно прибули Надзвичайний і Повноважний посол Конфедерації Держав Північної Америки Джон О'Салліван — слоноподібний рудий зизуватий чолов'яга вагою під 300 фунтів, що прокачав через свій дипломатичний організм не одну цистерну віскі і пива, і Спеціальний Посланник вождя Чорної Орди Кара-хана, везір Вадим Хлищенко-Хлищов — худющий, засмаглий на степових вітрах каторжник з вічним тавром на чолі. Обидва були вдягнені в чорні смокінги з білими «метеликами». Представники протиборствуючих сторін люб'язно розкланялись і були проведені у приміщення для VIP-гостей, де їх зустрічав сяючий від щастя міністр закордонних справ Руслан Фощенко в темно-бордовому смокінгу й жовтому «метелику» — згідно з останніми трендами євразійської моди.
Для представників народу VIP-зали не були передбачені, й натовп простолюдинів, яких члени Ареопагу і архонти погордливо називали смердами (бо косметичні засоби і дезодоранти продавалися в обмежених кількостях по талонах і коштували дуже дорого), юрмився на першому поверсі навколо буфетів, де кожен міг отримати безкоштовно одну пляшку штучного китайського пива «Янцзи» або дві пляшки «чайна-коли». Щоб не привертати зайвої уваги, Гайдук, як і всі, енергійно штовхався біля буфетної стійки, вислуховуючи матюки, якими представники трудящих щедро нагороджували один одного. Попереду в черзі він запримітив метушливу літню людину, яка прокладала собі шлях до пива гострими ліктями й весело гукала:
— Хлопці, що ж ці бляді роблять з трудовим народом? Навіть пиво пожаліли виставити «Київське»! Якісь кінські сцяки дають, падли. Самі в золоті розкошують. Знаєте, який банкет приготували нап'ятому поверсі? Ікра чорна бочками, лосось, коньяки французькі, а нам що? Що це за влада така? Скільки можна терпіти? Старого мудака вбили, тепер молодого ідіота на нашу голову посадили. Де ж правда?
Веселун озирався навсібіч — чи немає де підтримки його сміливим промовам? Але народ похмуро мовчав, удаючи, що не чує слів незнайомця. Аби тільки пиво холодне отримати — і всістися на трибунах, відчуваючи, як тупий хміль повільно вповзає в голову, і нікого не знати, не чути, ні з ким не розмовляти. Більшість, що стояли в цій черзі, або не брали участі в голосуванні, або натиснули червону кнопку «проти». Однак на шляху від сервера до Центвиборчкому відбулися чудесні перетворення електронних сигналів, передбачені системою МОРД — модифікованої ритуальної демократії.
Гайдук десь бачив це обличчя веселого чвертьінтелігента з сивою шкіперською борідкою, але не міг пригадати — де?
Тільки коли незнайомець, схопивши пляшку пива, ступив у тінь від колони й пожадливо присмоктався до горла — пиво пінисто полилося по його борідці та старенькій краватці невизначено-горохового кольору — Гайдук побачив, як жовто, по-собачому засвітилися очі незнайомого, і згадав: професор Бураго з камери смертників.
Подумав, що зараз найкращий момент, щоб убити цього «гнойка» — кращого за це польське слово Гайдук нічого не пригадав: підійти у тисняві й одним ударом у шию ліквідувати професора Бураго й непомітно розчинитися у натовпі. Але вирішив не псувати молодому гетьману свято демократії. Краще піднести Вітольду Ярополковичу інший, більш суспільно вагомий подарунок.
Зайшов до величезної, яскраво освітленої і прохолодної зали й зайняв своє місце на ближній до сцени верхній трибуні, з якої добре було видно партер і сцену. Екрани розміром 4x5 м були здатні донести до кожного глядача, хоч як би далеко він сидів, усі деталі майбутньої урочистості.
Внизу, на місці хокейного майданчика, розмістився партер: чорними, темно-синіми, темно-зеленими і темно-коричневими рядами дисципліновано сиділи представники силових структур; окремий сегмент був виділений для середніх і малих олігархів — землевласників, кожен з яких мав не менше 10 000 кріпаків, промисловців і купців Першої гільдії. Окремо сиділи чиновники, члени Сейму, представники світу науки і мистецтв, кіно-та телезірки. На спеціальному майданчику, наближеному до ще порожньої сцени, учасники урочистого засідання один за одним давали інтерв'ю на фоні портрета молодого гетьмана — їхні радісні обличчя можна було побачити на екранах і почути слова «щасливий день», «початок нової ери», «світлі надії», «підтримка народу», «мир, свобода і демократія», «блискуча перемога». Вітаємо, вітаємо, вітаємо з заслуженою перемогою.
Вітаємо, fuck you.
Гайдукові зверху було добре видно, як по широкому проходу між рядами партеру, встеленому червоною килимовою дорожкою, пройшла Індіра Голембієвська в чорному довгому сарі, супроводжувана офіцером безпеки, який провів її до 7-го ряду і всадовив поряд з мером Києва Крішною Сінгхом у рожевій урочистій чалмі. Поспіхом пробіг Никифор Саливон, автор сценарію дійства інавгурації, заклопотано розчісуючи п'ятірнею довгі сивіючі патли. Гайдук побачив генерал-хорунжого Іванишина — свого колишнього заступника, а нині — начальника управління військової розвідки при Державній Варті України. Багато персонажів того давнього, назавжди минулого, короткого і примарного верхнього життя пройшли перед Гайдуком, не викликавши в його душі жодних почуттів.
Нарешті гості всілися, червонокилимний прохід було звільнено, і зазвучали фанфари зведеного оркестру всіх родів військ, театру опери і балету та джаз-оркестру Фіми Могилевського. Неповторний головний бас України — голос Мирона Швайки — зазвучав на всю потужність, сотнями децибелів відлунюючи в легенях і серцях учасників зборів:
— Почин-н-наймо офіційну цер-р-ремонію інавгурації Його Величності, Лідера всіх народів території Україна, Голови Києво-Дніпровської Держави пана Вітольда Ярополковича Кли-и-инке-вича! Прошу всіх встати!
Це вже було щось нове: і назва посади Клинкевича (вже не гетьман), і назва України. Але сюрпризи тільки починалися.
На сцені з'явився молодий виспортований лідер всіх народів. Він широко всміхався, показуючи відполіровані дантистом білі зуби. Був у чорному напіввійськовому френчі зі стоячим комірцем і золотими еполетами, в червоних галіфе та лакованих чоботах з високими лискучими халявами. Публіка, що затамувала подих, зрозуміла, що з гетьманським періодом в історії України покінчено. І влаштувала бурхливу овацію новому господарю території Україна.
— На сцену запрошується Верховний магістр церкви Христової Смерті отець Калерій та його супровід, а також члени Вищої Конституційної Конгрегації на чолі з маршалом юриспруденції Іваном Оврамовичем Крейдою.
Червоною доріжкою сунула в оточені Воїнів Світла — святих отців-опричників — група, що складалася з трьох осіб: о. Калерія — Сигізмунда Сансизбаєва, Борисоглеба Чикирисова та ігумені Сильфіди — настоятельки жіночого монастиря імені Марії Магдалини в Суздалі. Всі були в чорних ризах та вовчих шапках з вишкіреною пащекою, лише Сансизбаєв вдягнув червону мантію кольору молодої крові, що нагадала Гайдукові день арешту: такого ж кольору був жупан гетьмана Махуна. Опричники несли червоні хоругви, на яких лик Христа був замальований чорною фарбою; на грудях смертохристів замість хрестів висіли золоті важкі знаки у вигляді літери «Т»: ці знаки символізували розп'яття, на якому загинув Христос, і, водночас слово terminus — кінець, смерть. Чикирисов тримав у руках глиняне, обпечене вогнем блюдо, на якому лежала зчорніла від часу книга — так зване Євангеліє від Якова-погребенника, розповідь про справжню незворотну смерть Христа.
Маршал Крейда крокував позаду у супроводі людей у наполеонівській уніформі. Можливо, серед них був і той, хто приходив до тюремної палати, де лежав Гайдук. Процесія вийшла на сцену. Клинкевич встав на коліна перед Сансизбаєвим і попрохав, покірливо похиливши голову:
— Благословіть, Ваша Святосте.
Сансизбаєв обережно наблизив широку долоню з товстими короткими пальцями до голови Клинкевича, намагаючись не порушити ідеальний порядок відлакованого, ретельно розчесаного на окремі прядки волосся (це все було видно на крупному плані телеекранів) і сказав:
