Сніговик - Несбьо Ю (лучшие книги .txt) 📗
— Можливо.
— Ви помітили поряд із будинком щось незвичне?
— Незвичне? Що ви маєте на увазі?
Хелле прикусив нижню губу, добираючи слова:
— Наприклад, щось на кшталт... сніговика?
Андреас Квале поглянув на сина, який щосили, майже перелякано похитав головою.
— Ну що ж, хоч цього нема, — з полегшенням зітхнув Хелле.
Син щось нерозбірливо промимрив.
— Що? — перепитав Хелле.
— Він каже, сніг уже розтанув, — повторив голосніше Квале-старший.
— Ага, ну так. — Хелле сунув блокнот до кишені. — Ми передамо її опис патрульним. Якщо до вечора вона не з’явиться, почнемо розшук. Дев’яносто відсотків, що вона вже буде вдома. Ось вам моя візитка...
Хелле відчув, як долоня Андреаса Квале лягла йому на плече.
— Я маю вам дещо показати, інспекторе.
Томас Хелле слідом за Квале проминув передпокій і спустився сходами до підвалу. Квале відчинив двері до приміщення, де пахло милом та білизною, що сохне. У кутку, поряд із старенькою пральною машиною «Електролюкс», стояв кошик для білизни. Кам’яна підлога йшла похило, у центрі — жолобок для води. Підлога була мокра, на стінах виднілися краплі води, наче все це поливали зі шланга, який тут лежав. Але не це привернуло увагу Томаса Хелле. На сушилці висіла сукня, закріплена двома прищепками, або, точніше, те, що колись було сукнею. Прямо по талії вона була розрізана. Нерівний край обвуглився до чорноти.
Розділ 29. День двадцятий. Сльозогінний газ
Краплі дощу сіялися з неба та падали на Берген, що лежав у синьому вечірньому тумані. Під’їхавши на таксі до контори, де Харрі забронював в оренду катер, старий фінський «Круїзер», він побачив, що той уже стоїть на причалі на набережній біля мосту через Пудде-фіорд.
— Рибалити їду, — сказав Харрі й ткнув пальцем у лоцію. — Можна десь шлях до Фінньой зрізати?
— На Фінньой рибалити? — здивувався конторський хлопець. — Ну, тоді вам знадобиться вудка з грузилом і блешня, але риболовля у тих місцях поганенька.
— Подивимося. Як заводити цю штуковину?
Пахкаючи на малій швидкості мимо Нурнеса, Харрі роздивився крізь туман та голі гілки дерев тотемний стовп. Дощ збивав морське плесо і перетворювався на туман. Харрі пересунув важіль зі штурвалом наперед, ніс відразу задерся вгору, так що Харрі довелося вчепитися в штурвал та вирівняти катер, що рвонувся.
За чверть години Харрі повернув важіль назад і повільно проплив з того боку острова, де з будиночка Рафто його не можна було побачити. Він зупинився, витягнув вудку й прислухався до дощу. Риба його не цікавила. Грузило було нелегке, гачок міцно сидів на лісці. Харрі відчепив водорості, що намоталися на ліску, очистив гачок. Потім спробував закинути блешню, але в котушці щось заїло, і блешня повисла у двадцяти сантиметрах від вудилища — ані туди, ані сюди. Якщо шум мотора і привернув чиюсь увагу, то тепер до нього напевне втратили цікавість. Час діяти, поки не стемніло. Він поклав вудочку на сидіння, відкрив сумку, дістав револьвер та зарядив повний барабан. Порозсовував по кишенях схожі на термоси зелені колби з газом і зійшов на берег.
За п’ять хвилин він вибрався на вершину безлюдного острова й спустився до зачинених на зиму дач. Харрі сховався за гладенькою скелею за двадцять метрів від будиночка Рафто, звідки йому було чудово видно усі двері та вікна. Дощ так само хлющав по плечах, по зеленій армійській куртці. Харрі витягнув зелений циліндр із сльозогінкою та висмикнув кільце. За п’ять секунд він відчув, як пружинить колба в його долоні — газ пішов. Він підбіг до будиночка, тримаючи колбу у витягнутій руці, і жбурнув у вікно. Скло розбилося із різким тонким дзенькотом. Харрі побіг за скелю і витягнув револьвер. За стіною дощу він вирізняв шипіння сльозогінного газу. За вікнами стало сіро.
Якщо вона там, то ще кілька секунд — і вона не витримає. Він прицілився, але і за кілька хвилин нічого не сталося.
Харрі зачекав ще, витягнув другу колбу і підійшов до дверей. Вони були зачинені. Він відійшов на кілька кроків.
Двері мало не злетіли з петель, коли він правим плечем влетів до наповненої газом кімнати. Відразу почало щипати очі. Харрі затримав дихання й рушив до люка в підлозі. Відкинув його, жбурнув донизу зелений циліндр і хутко вискочив надвір. Знайшов калюжу, став перед нею навколішки і сунув голову у воду. Очі та носоглотка пекли несамовито. Він розплющив очі й опустив обличчя глибше, аж чиркнув носом по дну, тоді покліпав. У носі та горлі продовжувало пекельно горіти, але зір відновився. Він знову навів револьвер на будиночок і загорлав:
— Виходь! Виходь, суко!
Але ніхто не вийшов.
Ще за чверть години за вікнами будиночка вже не диміло.
Харрі підійшов та прочинив двері. Кашляючи, востаннє обдивився все всередині. Даремно витратив газ. Недбале марнотратство казенного майна. От чорт!
Коли він ішов до катера, вже стемніло так, що він зрозумів: дорогою назад йому доведеться нелегко. Він відв’язав канат, піднявся на борт і взявся за стартер. У голові промайнула думка, що він не спить уже другу добу, зранку нічого не їв, змокнув до кісток і даремно мотався до цього грьобаного Бергена? Так що коли мотор зараз не заведеться, він нашпигує ліс шістьма шматками свинцю 38-го калібру і вирушить назад уплав. Він уже зібрався дати малий хід, аж раптом побачив її.
Катрина у сірому светрі та чорній спідниці стояла прямо перед ним на трапі, що вів на нижню палубу.
— Руки вгору, — промовила вона не надто впевнено, але чорний револьвер, наставлений на Харрі, не полишав сумнівів у серйозності її намірів. — Якщо не вчиниш, як я скажу, вистрелю тобі в живіт, знерухомлю, а потім у голову. Але почну, звісно, з живота...
Револьвер пересунувся нижче. Харрі випустив важіль і підняв руки над головою.
— Назад, будь ласка, — сказала вона.
Вона піднялася сходами, і Харрі знову помітив, як у її очах грає вогонь. Так само він вигравав, розлітаючись іскрами, коли вони прийшли заарештовувати Беккера, а ще коли розмовляли у барі «Фенрис». Харрі позадкував, поки не вперся ногами у сидіння.
— Сядь. — Катрина ввімкнула мотор.
Харрі плюхнувся прямо на вудочку й відчував, що штани його геть змокли.
— Як ти мене знайшов? — запитала вона.
Харрі знизав плечима.
— Кажи, — зажадала вона й знову підняла пістолет. — Я страшенно цікава, Харрі, ти ж знаєш.
— Ну... — Харрі намагався прочитати хоч щось на її блідому виснаженому обличчі. Неможливо: обличчя цієї жінки не належало Катрині Братт, яку він знав. Гадав, що знав. — У кожного своя логіка. Малюнок. Правила гри.
— І що? Яка у мене логіка?
— Накреслити напрямок і побігти у протилежний бік.
— Он як?
Харрі відчував вагу револьвера у своїй кишені. Він трохи підвівся, відсунув вудочку й поклав праву руку на сидіння.
— Ти пишеш лист від імені Сніговика, надсилаєш його мені, а сама за два тижні з’являєшся у Поліцейському управлінні Осло. Перше, що ти мені сказала: Хаген віддав наказ, щоб я тебе ввів у курс справи. Але Хаген такого не говорив.
— Поки що все вірно. Що іще?
— У Арве Стьопа ти кидаєш пальто у воду, а сама тікаєш дахами. Отже, за логікою, якщо ти підкладаєш мобільний у поїзд, який рухається на схід, сама ти вирушаєш на захід.
— Браво. Ну і як я сюди дісталася?
— Не літаком. Ти розуміла, що аеропорти під наглядом. Гадаю, ти підклала мобільний до поїзда на Центральному вокзалі заздалегідь, щоб мати змогу дістатися до автобусної станції та сісти на найраніший рейс. Гадаю, ти добиралася на перекладних. Пересідала з одного автобуса до іншого.
— Експрес до Нотоддена, — підтвердила Катрина, — звідти рейсовим автобусом до Бергена, але зійшла у Воссе, купила одежу. Потім на рейсовому до Ітре-Арна, а звідти місцевим автобусом до Бергена. Заплатила якомусь рибалці, і він привіз мене сюди, на острів. Непогана мандрівочка, Харрі.
— Здогадатися було неважко. Ми з тобою такі схожі.
Катрина закивала головою:
