Хрест: постбіблійний детектив - Базів Василь (читаем книги онлайн бесплатно полностью без сокращений .TXT) 📗
Товарищ Пальмиро Тольятти обратился официально к властям Ватикана и получил отказ. Однако товарищ Хрущев Н. С., находясь в постоянном телефонном контакте с Генеральным секретарем Компартии Италии, настаивал на положительном решении вопроса. В результате длительных переговоров Ватикан дал согласие, но при условиях, вполне выполнимых советской стороной. Внесено предложение передать в Ватикан скульптурный элемент над церковью села Кедровка Львовской области. Элемент был демонтирован комсомольскими активистами во время проведения выездного семинара и спрятан в неизвестном месте. Имеется также заключение архитектурной службы мерии Рима, в котором сказано об исключительной художественной ценности скульптуры.
Вопрос рассмотрен на заседании Политбюро ЦК КПСС. Принято решение считать условие Ватикана допустимым и не затрагивающим государственные интересы Советского Союза. В ответ выдвинуто требование, предложенное товарищем Хрущевым Н. С., чтобы территория посольства СССР в Риме была больше, чем территория сопредельного государства Ватикан. Мерия Рима требование Политбюро ЦК КПСС приняла к исполнению.
Исходя из вышеизложенного, принято решение в пятидневный срок отправить скульптуру в Италию. Исполнитель – ЦК Компартии Украины.
Комитет государственной безопасности УССР».
Так що даремно ти трудився, Пашка Харкавий. Твій італійський однодумець по марксизму-ленінізму товариш Пальміро хрін поклав на твій войовничий героїзм. Вертай Хреста єзуїтам, і крапка. Рєшеніє політбюро. Товариш Хрущов Нікіта Сєргєєвіч. Обговоренню не підлягає. Однак на Пашине хникання тут ніхто особливо не звертав уваги. Зав. сектором ЦК КПРС товариш Трунов, який прибув особисто з Москви для керівництва операцією, уже на другий день, не знаючи, з ким має справу, послав його на хер, та ще й узув по повній програмі:
– Додуматься только – побросать кресты в эту клоаку. Что ж ты, блядь такая усердная, – закопать не мог их по-человечески? Уже третий день ныряем, и все без толку. Завтра я тебя самого брошу туда искать. Будешь не только альпинистом, но и аквалангистом станешь, ударник хуев.
Паші такі жарти не подобалися. Він бачив, як цей цекіст ганяє тут усіх, наче телят: від нього можна було чекати чого завгодно. Власне, так і сталося. Коли підводники доповіли, що описаної скульптури просто немає там, унизу, Трунов зірвався:
– Теперь так, капитан: берешь это отродье с собой. Надень ему скафандр – пускай сам узнает, что он с церкви сбросил.
Можна було звернутися до Кушнірука. Нехай би пояснив цьому екзальтованому апаратчику, хто такий Паша. Протеже особисто товариша Хрущова! Але хто тепер його звідси відпустить? Ситуація нагрівалася не на жарт. Післязавтра зранку єдиний у світовому сакральному мистецтві «Сидячий Христос» мав уже етапом відбути до Рима, а тут він ніяк не хотів воскресати.
– Товарищ Трунов, вряд ли сейчас время пороть гарячку. Ничего там нет. Ни того креста, ни каких-либо других. Надо посоветоваться с геологами, газовиками. Там как бы есть еще один этаж внизу. Но пробраться туда невозможно. Надо бы небольшой взрывчик, и тогда мы сможем опуститься ниже и там посмотреть, – роз’яснював командир підводників.
– Что за хуйню ты несешь, моряк, – Паші не залишалося іншого, як показати зуби. – Я лично докладывал товарищу Хрущеву Никите Сергеевичу о проделанной мной атеистической работе. Там должно быть крестов: каменных – 12, металлических – 8, распятий – 14, скульптур Марии – 5, скульптур Христа – 13. Своими вот этими руками сначала ликвидировал с лица земли, а потом самолично здесь похоронил. А ты говоришь – нет. Искать не умеете. Не могли они сквозь землю провалиться.
– А вот сквозь землю и могли. Это же вес какой. Надо бы легонько сорвать эту перегородку. Наверно, они там, на втором дне.
Оперативну нараду за участі військових спеціалістів провели миттєво. Підривники взяли сорок хвилин на виготовлення невеличкої вибухівки. Треба було завершити все до заходу сонця, адже без допомоги денного світла жодні прожектори не протинали промінням цю густу магму.
Шеф підводників повернувся нагору за годину.
– Бомба на месте, – доповів він товаришу з ЦК. – Но есть предложение. Давайте во время взрыва уведем судно к берегу. Так, на всякий случай.
– Ты что, забздел? Пока мы отплывем, пока назад вернемся. Уйдет уйма времени. А тебе нырять надо сразу после того, как прочистится путь туда, как ты говоришь, на нижний этаж.
Так і зробили – залишились посеред озера. З готовністю ниряти на новоутворену глибину. Час виходив: товариші Хрущов і Тольятті чекали. Разом із Папою Римським.
Військовий підривник знав своє діло достеменно. Діловито посмикав дротами і повагом повернув ручку. Спочатку почувся глухий і далекий, наче вистріл із пістолета з глушником, вибух. Але вже за мить хвилі з усе більшою силою почало розносити вусібіч і стрімко піднімати вгору. Відтак із гуркотом навколоземної космічної ракети вирвався стрімкий вогненний стовп і піднявся до неба. Як півтора десятка років тому, довкруж усе спалахнуло. Навколишній люд затуляв очі. Очевидці припали до землі, просячи милосердя. На вістрі вогненного стрижня було нанизано, неначе сірникову коробку на зубочистку, судно. Від вибуху кораблик підкинуло, а коли він знову опустився на водяну гладь, могутні пазури потягли його на дно. Цього разу газ горів недовго. Як потім показала експертиза, в результаті вибуху сюди просочилася незначна кількість вуглеводу з головної магістралі підземного сховища, у який було закачано сибірський газ для Європи.
А того дня, коли вже вщух вогонь, ніхто й не помітив, як із заходом сонця до берега прибилося тіло. Опинившись на землі, Паша розплющив очі. Вижив лише він один.
А Пальміро Тольятті скульптуру таки отримав. Сфальшовану копію. У п’ятиденний термін, відведений інстанцією, не вклалися, але завдання партії та уряду виконали. На Тустанському склозаводі – за ескізами, які знайшли в робочому столі Яреми Бальтазара.
Утоплеників не шукали: «с этим блядским газом это не просто жопу мочить – это жизнью рисковать».
На щастя, пам’ять про бандерівщину ще не стерлась – усе списали на хлопців із лісу. «Погиб в борьбе с украинскими буржуазными националистами» – довідалися члени сімей полеглих «героїв», отримавши закупорену газозварювальним апаратом металеву урну для поховання, відкривати яку було заборонено, «чтобы не ужаснуться от зверств украинских бандитов». А пропозицію про вихід із ситуації вніс Павло Михайлович Харкавий: «наебать этих кардиналов, что два пальца обосцать».
Під забудову посольства СРСР в Італії було виділено 0,5 квадратного кілометра. Межа в межу з кордоном держави Ватикан, територія якої складає 0,44 кв. км. Із даху Української духовної семінарії, що на території Ватикану, було видно, як на березі водойми посеред посольства засмагають дружини радянських дипломатів. А ще ліпше було видно незліченний частокіл антен, до яких можна було рукою дотягнутися і які неначе простромлювали папські палати.
Товариш Харкавий на все життя стане почесним гостем у посольстві СРСР в Італії. Почуватиметься тут, як удома. Бо з тими папами, котрі римські, він ще матиме немало клопоту.
– Не бійся. Тепер йому вже нічого не загрожує, – обіймаючи кохану, заспокоював її Андрій. – Вони відпустять його в монастир. Монастирі вони контролюють ще сильніше, ніж психлікарні.
Про його місцезнаходження ніхто не здогадувався. Зробили кілька рейдів у лісах для годиться, понишпорили по партизанських криївках і заспокоїлися. Виглядало так, що вони вважали себе тріумфаторами, тому Андрієве зникнення могли оформити, як розстріл. Під час утечі. Найпоширеніша форма оформлення ліквідації без суду та слідства. А цю юридично подібну процедуру застосовували не частіше, ніж раз із десяти, тому проблеми школяра справді не існувало, оскільки не існувало його самого.
Практично щодня до нього навідувалася Світлана. Вона приносила йому їсти. Свіжі овочі з базару, хліб… Однак тривати так довго не могло. Ця самоліквідація ставала нестерпною. Особливо тяжкою була думка, що там, у лабетах антихристів, залишаються батьки. Чи живі вони ще? Адже вдома їх не було.
