Хрест: постбіблійний детектив - Базів Василь (читаем книги онлайн бесплатно полностью без сокращений .TXT) 📗
Зі славетним ученим Кушніруку зустрічатися не доводилося. Однак масштаб цієї особистості спонукав до відповідного ставлення. Один із батьків ядерної могутності СРСР. Один із найсвітліших умів Радянського Союзу.
І раптом – у таку глушину. Генералові нетерпеливилось. Він задовго до прибуття гостя вийшов на ґанок управління й чекав його із, прямо сказати, величезним нетерпінням. По-перше, сам Цукерман і ця глушина в момент виверження ідеологічного вулкана. По-друге, що може бути спільного в Комітету з цим головним ядерником? Саме тут і тепер?
Академік виявився доволі приємним і доступним. Він найперше попросив просто повозити його вулицями містечка. Мовчки, але дуже уважно оглядав усе навколо крізь вікно автомашини. Врешті, завернули в управління.
– А это, чтобы вы знали, мой родной город, товарищ генерал, – академік не приховував особливої радості від самої нагоди приїхати сюди.
– Должен признаться, Вениамин Абрамович, что это нам известно, – розсміявся Кушнірук.
– О да, конечно! – стрепенувся жвавий професор. – Я забыл, с кем имею дело. Вы ведь все знаете. И обо всех. В тоталитарной системе владение информацией должно быть тотальным.
Оце вільнодумство Кушніруку не сподобалося, але він промовчав.
– А дело такое, товарищ генерал. Направили из ЦК партии ко мне ваше донесение для экспертной оценки, так сказать. И я решил, что мы должны немедленно взять в оборот этого молодого товарища.
– Это кого вы имеете в виду, товарищ Цукерман? – Кушнірук миттєво проаналізував ситуацію з притаманною йому глибиною і вже не мав сумніву, що мова йде про цього геніального Пашу. Але до чого тут Академія наук і творець ядерного щита Батьківщини.
– Ну этот – как он себя подписал? – тамплиер.
– Извините, не понял, товарищ академик?
– Ну так он подписал свое сочинение, которое вы приложили к своему рапорту.
– А, этот молодой бандит? Так он еще пацан, а уже на такое способен. Очень глубоко пустила свои корни эта бандеровщина, особенно среди молодежи, – чекіст почувався в темі.
– Да, он на многое способен, доложу я вам, – Цукерман перебував чомусь у дуже піднесеному настрої. – Он не просто способен. Он, заверяю вас совершенно авторитетно, – гений. Самый настоящий. Этими тремя листиками своего открытия он поставил на уши не только Академию наук СССР, а всю мировую науку.
– Не понял. О чем вы?
– Да и не надо, товарищ генерал. Это наши специфические научные вопросы. Но этот сельский парнишка сам, наверное, не знает, что своими гениальными познаниями открыл новый, неведомый доселе человечеству источник энергии.
Кушнірук сам дивувався тій чудасії, яку повписував цей школяр у свій учнівський твір на вільну тему, який слідство організувало для того, щоб установити почерк автора листівок. Для встановлення почерку злочинця, що підняв на бунт село, і не більше. А в зміст ніхто й не вникав особливо. Кушнірук сприйняв це як шизофренію релігійного фаната, якому привиділася в банальному спалаху бензовоза дія геоплазми, схожої на дію Ковчега Заповіту, сконструйованого самим Господом Богом. Ну яка нормальна людина може повестися на таку ахінею? Аж тут сам Цукерман, який поставив на коліна перед створеним ним ядерним щитом увесь імперіалізм США разом із агресивним і безпомічним блоком НАТО!
– Задача состоит в том, чтобы немедленно забрать его отсюда. Где он сейчас, кстати? Небось, сидит себе в селе паренек и пока не подозревает, что он гений. Поехали побыстрее.
– Куда поехали? – академік почав діставати генерала своєю геоплазмою. Зараз цей єврей ще скаже, що Мойсей насправді мав ядерний реактор, яким знищував ворогів, як писав цей шмаркач.
– Куда! Он же как появился тогда на церкви, так и скрылся после этого навсегда. Может, на небо вознесся, раз он такой гениальный?
Найбільше зрадів Феофанов, коли Бальтазари з’явилися в них у хаті. Гоша провів їх із заднього двору. Доїхали машиною, яка привозила Феофановим харчі, бо сестрам – господині і приїжджій москвичці – було заборонено виходити з хати. Поки конвоїри куняли на сонці, Гоша провів утікачів у дім.
– Вы не волнуйтесь, Мария Васильевна и Ярема Игнатьевич. Здесь вы в безопасности. Вот видите – я вооружен и очень опасен. Но опасность для них не в том, что в руках у меня автомат, а в том, что в сердце моем Господь Бог.
Бальтазари дуже насторожено сприймали те, що відбувається. Виглядало так, що їх справді викрали із камери, але завезли додому до… начальника КГБ. У районі всі добре знали цього душогуба. Феофановим лякали малих дітей. Не було в громадській думці більшого втілення зла, ніж він.
– Это они меня не понимают, а вы, люди верующие, скоро меня поймете. Оттуда, с того света, я вернулся уже другим человеком.
У пориві, з яким він розповідав це, він знову знесилив себе і, як це вже було раніше, у стані цілковитого виснаження просто задрімав. Ліза послухала пульс. Зміряла артеріальний тиск і знаком показала – все в порядку, нехай відпочиває. Уже на кухні Олена розказала про все, що коїться з її чоловіком, несподіваним гостям. Вони всі тут перебувають у стресовому стані й не відають, що з ними буде далі.
– А ви не переживайте. Вам треба радіти, що ваш чоловік повернувся до Бога, – без жодної нотки здивування чи потрясіння від несподіваного й невідомого сприйняла почуте Марія.
– Но он от власти и от государства отвернулся. А это опаснее, чем Бог. Бог там, на небе, а эти здесь, за окном.
– Не бійтеся. Бог є всюди, – це вже Бальтазар заговорив. – Не для того він повернув його сюди, щоби покинути напризволяще.
– Ну, хорошо, – втрутилася в розмову москвичка. – Вы, я вижу, люди умные. Рассудительные. Вы что, в самом деле верите в то, что он говорит? Ну, ладно, уверовал в Бога, после болезни вернувшись к жизни. Такие изменения в психике людей допустимы. Но то, что он был там и оттуда вернулся?
– А як можна вірити в Бога й не вірити у вічність життя та безсмертя? – Мати Андрія полюбляла цю тему особливо. У селі вона збирала чималий гурт сусідів і, як апостол, проповідувала. – Ви ж лікар, а саме лікарі зафіксували сотні випадків саме такого прозріння, як це сталося з вашим родичем. Багато людей, що вийшли з клінічної смерті, розповідають одну й ту ж історію. Про шум у вухах. Про відчуття лету. Про шалене переміщення. Про зустрічі з померлими родичами та знайомими. Про те, як їм ведеться там. І усі, зверніть увагу, розповідають одне й те ж. Так можуть говорити лише люди, які побували в одному й тому ж місці. Хоча траплялося це з людьми, що виходили з коми, в різних кінцях планети й у різні часи.
До перебування в комі Феофанов був атеїст, як і належить видатному й заслуженому чекісту, – атеїст войовничий. Тобто атеїст, який каже, що Бога немає, і тим не менше з ним, з Богом, воює.
Він не знав, а якби й знав, то не повірив би, що життя після смерті в другій половині ХХ століття – експериментально доведено. Воно є фактом не тільки Біблії, а – банально – науки під назвою медицина, яка з бурхливим розвитком реанімаційної техніки ввела в словообіг поняття клінічної смерті. Такої смерті, коли всі прилади зафіксували завершення життя, а людина взяла й ожила.
Якби Радянський Союз не був територією за залізною завісою, то те, що сталося з підполковником Феофановим, увійшло би в книгу американського лікаря-реаніматолога Раймонда Моуді «Життя після смерті», яку він видав у 1975 році. Він зробив статистичну роботу – зібрав докупи сотні свідчень людей, які зазнали клінічної смерті, а відтак ожили. Згодом такі ж матеріали систематизували лікарі Е. Кюблер-Росс і Дж. Річчі. Вони намагалися відібрати випадки з якомога більшою тривалістю перебування в стані смерті.
Свідчення різних людей із різних кінців планети зводяться з практично лабораторною точністю до єдиного сюжету. Усі – де і як би вони не вмирали, а потім оживали – розповідали одне і те ж, а саме:
• В певний момент конвульсій настає пік страждань – біль стає нестерпним. Це момент смерті. Життя з тіла виходить у муках.
