Імена твої, Україно - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak" (читать лучшие читаемые книги TXT) 📗
Ізмаїл (1609) та Аккерман (1609).
На відміну від попередників, Сагайдачний усвідомлював, що запорізьке військо
може бути чимось більшим, ніж просто великою групою найманців на окраїнах
Польші. Вони могли також бути потенційним ядром української нації. Атакуючи
османські цілі, він прагнув здобути визнання європейських держав, які вважалися
ворогами турків на Балканах та у Східній Європі. До 1618 р. запорожці були членами
антитурецького об’єднання. Сагайдачний навіть переніс офіційний осередок влади до
старої української столиці Києва й вів іноземну політику, що номінально перебувала
під керівництвом Польської Корони, але для практичних потреб була незалежною.
Під час двох основних походів 1613 року козаки нападали на Кафу та інші
турецькі торгові центри в Криму. Після повідомлення про другий напад Султан
Ахмед І відправив велику флотилію галер, щоб заблокувати гирло Дніпра біля
Очакова. Розуміючи, що напад вдень не принесе успіху, козаки тримали чайки за
горизонтом до настання ночі. У сутінках під керуванням Сагайдачного козацькі судна
з опущеними вітрилами виступили з південного заходу, пливучи на відстані лише
21A.2 футів над водою, що робило флотилію практично невидимою для турків…»
[63] http://209.85.129.104/search?q=cache:PjWlit3vtCgJ:en.wikipedia.org/wiki/
Khotyn+chotyn+battle+1621&hl=ru&ct=clnk&cd=1&gl=ua&client=firefox-a
«The battle, described by Waclaw Potocki in his most famous work Transakcja wojny
chocimskiej, marked the end of the long period of Moldavian Magnate Wars».
[63] «Ця битва, описана Вацлавом Потоцкі в його найвідомішій праці «Transakcja
wojny chocimskiej», позначила кінець довгого періоду Війн Молдовських Магнатів»
[64] http://www.kismeta.com/diGrasse/chocim_1673.htm,
243
Хотинська битва 1673 року
Нарис про польсько-турецькі відносини в середині XVII століття
«Збереження відповідних стосунків із Туреччиною було фундаментальною
метою зовнішньої політики Польського Королівства, а пізніше – Польсько-Литовського
Королівства. Від початку XV століття Польща вважала Туреччину загалом
дружньою, і плани були спрямовані на встановлення Османсько-Польського Союзу
(союз так і не з’явився). Був спільний кордон, інтереси часто збігалися, а жваві
торгові контакти підтримували хороші стосунки. Повільні зміни почали відбуватися
наприкінці XV століття, коли Туреччина почала контролювати Кримське ханство та
берег Чорного моря (з містами Кіліан та Біалогродем).
На Молдавію найбільше вплинула втрата цих міст, і таким чином цю країну
втягнули в польсько-турецькі інтереси, агресивні напади татарів (разом із
експансією турків у Європу) спричинили те, що Польща відчула загрозу. Це не
погіршило загалом добросусідські відносини між обома країнами. Туреччина була
заклопотана зміцненням своєї влади та експансії в Азію та Європу, і мала й без
того багато ворогів. Своєю чергою Польща не була причетна до «святої війни»
проти турків. Очікувалося, що будь-який такий тягар нестимуть поляки, а інші
європейські країни схилятимуться до того, щоб запропонувати лише пасивну
підтримку. Багато переваг від такої війни мало б бути для Габсбургів, які були
прямо задіяні у суперництві з турками через Угорщину. Останні Ягайли також
змогли підтримати дружні стосунки. Дружні договори (1533 р., 1553 р.) узгодили
те, що вони будуть друзями їхніх друзів та ворогами їхніх ворогів. Тепер часи
не збігалися з подіями. Отож, європейці й досі ставили інтереси своєї нації над
релігійним фанатизмом.
Період між Люблінською Унією та початком правління обраних королів
приніс фундаментальні зміни. Навіть Стефан Баторій, бажаючи звільнити рідну
Угоршину від правління турків, був достатньо обережним і створив великий союз
європейських наддержав та наполягав на їхній прямій участі в будь-якій війні
проти Османської імперії.
Його наступник Сигізмунд ІІІ Васа керував королівством у XVІІ столітті,
намагаючись зберегти відносини зі своїм сильним сусідом. На початку століття
він протистояв наміру Міхала Валєчна, який хотів зібрати Зідміоргрод, Валахію
та Молдавію в одну державу. Польща подбала про те, щоб зберегти вплив на цих
землях. Туреччина до цього ставилася з повагою, тому не пропонувала нових дій
проти цих земель.
Однак надалі відносини погіршилися. Із про-габсбурською політикою
Сигізмунда ІІІ з одного боку та з відбиванням нападів татарів на польські землі
з іншого, а також із козаками, які, нападаючи на турецькі землі, спричинили
погіршення відносин. Врешті це призвело до (перед очікуваним вторгненням
турків) до попереджувальних походів молдаванина Золкєвскі (похід закінчився
поразкою біля Цецори) і наступного 1621 року із вторгненням турків на територію
Польщі. Битва 1621 року під Хотином була, напевне, найбільшою битвою, яка
коли-небудь відбувалася в Європі. У ній взяло участь приблизно 170 000 солдатів
(разом зі слугами в таборі). Приблизно 55-тисячна сильна польсько-козацька
армія майже півтора місяця захищала оточений табір. Після цього османські
армії увійшли та затвердили угоди, за якими зберігався «status quo», що вже
існував. Найбільш абсурдна війна (загалом спрямована на те, щоб задовольнити
244244
амбіції малолітнього султана Османа ІІ) була начебто «п’янким напоєм» для досі
хороших польсько-турецьких відносин. Внаслідок цього відносини між тими
країнами погіршилися. Випробовування Туреччиною ситуації після і до смерті
Сигізмунда ІІІ було особистою ініціативою деяких турецьких чиновників (завдяки
військовій готовності королівства, відкритого «для кістки»), а плани погодження
Владислава VI та Турецької імперії, які складалися протягом 40 років, і які поляки
зустріли із нестримною силою і билися з ворогами доти, доки ті не згоріли, як на
сковорідці».
Подгородецькі Лежек. Хотинська битва 1673 року // Відомі битви поляків.
– Мада, 1997.
[65] http://www.speakeasy.invisionzone.com/lofiversion/index.php/t8047.html
«In 1621 the Zaporozhian Cossacks applied their martial skills to a strictly
land campaign. In April of that year, 16-year-old Sultan Osman II led a large army,
conservatively estimated as numbering 100,000 troops with 300 cannons, four elephants
as well as horses and camels, into southwestern Ukraine. His objective was to march
through Moldavia and destroy Poland. The Polish king, Zygmunt III Wasa, was only able
to send a 40,000-man army under the aging Lithuanian hetman Jan Karol Chodkiewicz,
and by the time he reached the fortified town of Khotyn (or Chocim) on the right bank
of the Dniester, about 5,000 of his troops had deserted. To bolster their forces at that
critical time, the Poles asked for Sahaidachny’s help, promising the Cossacks broader
representation in the Polish legislature, or Sejm, broader rights and protection of their
Orthodox religion. Sahaidachny agreed, and in the late summer of 1621 he led a small
detachment toward Khotyn from the north, while the main force approached from
the east. Along the way, Sahaidachny’s column was ambushed and he was among the
