Кров і пісок - Ібаньєс Бласко (читать книги онлайн бесплатно серию книг .txt) 📗

Шуряк обурився:

— Яка нісенітниця! Ох уже ці жінки! Коли забере собі щось у голову — як стій, щоб було. Для тебе не існує ні влади, ні законів, ні порядку на арені. Гадаєш, досить якійсь полохливій жінці учепитися за чоловіка, і кориду скасують, а публіці покажуть дулю?.. Гаразд, кажи Хуанові все, що хочеш, але тільки після кориди. Інакше нас усіх посадять до в’язниці. З владою жарти погані.

І лимар намалював жахливу картину того, що їх чекає, коли Кармен виконає свій безглуздий намір і не дасть чоловікові виступити на кориді. Усіх трьох заарештують. Антоніо вже бачив себе у в’язниці як співучасника вчинку, що його він по простоті і справді вважав за злочин.

Коли приїхали до Мадрида, лимареві насилу пощастило відмовити Кармен спинитись у тому самому готелі, що й чоловік. Ну, чого вона цим доб’ється?

— Ти тільки розтривожиш його; він вийде на арену в поганому настрої, роздратований, і коли станеться лихо — провина буде твоя.

Це міркування вплинуло на Кармен, і вона зрештою звірилась на шуряка. Дозволивши відвести себе до готелю, який вія вибрав, вона цілий ранок пролежала в своєму номері на канапі, плачучи, ніби лихо вже сталося. Антоніо, задоволений, що приїхав до столиці й добре влаштувався, лаяв Кармен за ці сльози, вважаючи її розпач безглуздим.

— Годі тобі, перестань! Просто біда з вами, жінками. Можна подумати, ти уже вдова, а тим часом твій чоловік зараз готується до кориди, відважний і гарний, як сам Роже де Флор. До чого ж ви всі дурні!..

За сніданком Кармен майже нічого не їла, вона ніби й не чула, як шуряк вихваляє готельного кухаря. Пополудні її знов охопив неспокій.

Їхній готель був неподалік від Пуерта дель Соль, і Кармен чула глухий гомін натовпу, що квапився на бій биків. Ні, вона не може лишатися в цій чужій для неї кімнаті, тим часом як її чоловік важить життям. Вона мусить бути коло нього. У неї не стане мужності дивитися кориду, але вона хоче почувати, що Хуан десь поруч. Вона піде в цирк. Де він, той цирк? Кармен ніколи ще там не була. Як не пустять досередини, вона ходитиме поблизу. Головне — почувати себе поруч із чоловіком; якщо вона буде близько, біда обмине Хуана.

Лимар став її відмовляти. А хай йому!.. Він хотів подивитись кориду; уже був зібрався вийти, щоб купити собі квиток, а тепер Кармен порушує всі його плани.

— Ну що ти там робитимеш, жінко? Чого доб’єшся, пішовши туди? А як Хуанільйо тебе побачить?

Вони довго сперечалися, але на всі доводи Антоніо Кармен уперто відповідала:

— Можеш не проводжати мене. Я піду сама.

Кінець кінцем шуряк здався. Взявши візника, вони доїхали до цирку й зайшли туди через Конюшенну браму. Лимар добре знав цирк та всі його будівлі, бо якось навесні супроводжував Гальярдо до Мадрида на перші кориди сезону.

І він, і служитель, охоплені досадою, розгублено стояли перед жінкою з почервонілими очима й запалими щоками, яка нерішуче озиралася на всі боки… Обох чоловіків нестримно вабив гомін та музика, що долинали від арени. Що ж їм, стовбичити тут до вечора, так і не побачивши кориду?

Та ось служителю спала рятівна думка.

— Може, сеньйора хоче піти в каплицю?..

Парад квадрилей уже закінчився. Крізь ворота, що виходили на арену, клусом поверталися на подвір’я вершники. То були пікадори, які виступали не в першу чергу; вони покидали арену, щоб потім, у разі потреби, замінити товаришів. Прив’язані до вмурованих у стіну кілець, стояли в ряд шість осідланих шкап, які мали поповнити перші втрати на арені. Щоб згаяти час, вершники стали робити пробіжку своїм коням. Один із конюхів пустив учвал гарячу й лякливу кобилу, щоб виморити її і вже потім передати пікадорам.

Замучені ґедзями, шкапи хвицали ногами і смикалися на припонах, ніби відчували близьку небезпеку. Інші коні скакали подвір’ям, розпалені острогами вершників.

Кармен із шуряком були змушені відступити під аркади, і зрештою дружина тореро погодилася піти в каплицю. Там їй буде спокійніше, і там вона зможе хоч помолитися за чоловіка.

Опинившись у каплиці, де застояне повітря нагадувало про безліч людей, що приходили дивитися, як моляться тореро, жінка глянула на скромний вівтар. Перед богоматір’ю з голубом горіло тільки чотири свічки — цей дар видався Кармен убогим.

Вона відкрила сумочку й дала служителеві дуро. Чи не зможе він принести свічок?.. Той пошкріб потилицю. Свічок?.. У всьому цирку їх, мабуть, не знайдеш. Але нараз йому згадалося, що сестри одного матадора завжди приносять свічки і запалюють їх перед виступом брата. Минулого разу вони ледь надгоріли і, певно, лежать десь у кутку каплиці. Після тривалих пошуків їх пощастило знайти. Бракувало тільки підсвічників, але кмітливий служитель приніс кілька порожніх пляшок, запалив свічки і, повставлявши їх у шийки, поставив перед богоматір’ю.

Кармен опустилась навколішки, а двоє чоловіків мерщій кинулися в амфітеатр, щоб не прогавити початок кориди.

Молода жінка з цікавістю дивилась на темне лице образа, освітлене червоним відблиском свічок. Кармен не знала цієї богоматері, але вона мусить бути лагідна й добра, як та свята діва, що їх матадорова дружина так часто молилась у Севільї. До того ж це заступниця тореадорів, та сама, яка вислуховує їхні молитви перед виходом на арену, коли відчуття близької небезпеки сповнює душі цих грубих чоловіків глибокою побожністю. Тут часто молився і її Хуан. На цю думку Кармен відчула таку глибоку довіру до богоматері з голубом, ніби знала її змалечку.

Губи молільниці заворушились, бездумно повторюючи слова молитви, але думки її витали далеко, поривалися туди, звідки долинав глухий гомін величезного натовпу. Той гомін нагадував гудіння вулкана, що вивергає лаву й каміння, або гуркіт далекого прибою. Вряди-годи западала моторошна тиша. Кармен здавалося, ніби вона невидимо присутня на кориді. По тому, як наростав чи стихав гамір, вона вгадувала трагічний розвиток подій на арені. Іноді там вибухали обурені крики та свист; іншого разу тисячі й тисячі голосів хором вигукували якісь слова, але розчути їх було неможливо. А то раптом лунав вигук жаху, довгий пронизливий крик, що, здавалося, летів аж до неба, накочувався хвилями, і в уяві поставали побілілі від хвилювання обличчя, тисячі голів на витягнутих шиях, очі, що жадібно дивляться, як женеться за людиною бик… Та крик раптово замовкав, публіка заспокоювалась. Небезпека минула.

Западала довга, зловісна, могильна тиша, в якій чулося лише дзижчання мух, що літали побіля стаєнь. Так ніби чотирнадцять тисяч глядачів переставали дихати й ворушитись, і тоді здавалося, що Кармен єдина жива істота у велетенському порожньому цирку.

Потім тиша уривалася таким оглушливим, нескінченним гуркотом, ніби враз обвалювалися стіни амфітеатру. То були бурхливі оплески, від яких весь цирк ходив ходором. А тим часом на подвір’ї, що прилягало до церковки, ляскали палиці об шкури жалюгідних шкап, чулася лайка, брязкіт підків і вигуки: «Чия черга?» На арену викликали нових пікадорів.

Раптом десь зовсім близько зазвучали нові голоси. Заскрипіли, відчиняючись, двері, почулося тупотіння ніг і важке дихання кількох людей, які несли щось важке.

— Пусте… трохи забився. Крові нема. Ще й корида не скінчиться, як ти знову сядеш на коня.

Хрипкий, здушений і ослаблий від болю голос ледь чутно простогнав:

— Богородице скорбна!.. Здається, щось у мене зламалося. Погляньте, лікарю… Бідолашні мої дітоньки!..

Почувши рідну андалузьку вимову, Кармен уся затремтіла і втупилась у святу діву розширеними від страху очима. Ніс Кармен від хвилювання, здавалося, загострився й витягся, запалі щоки поблідли. Їй стало так погано, аж вона злякалася, що зараз знепритомніє. Спробувала зосередитись, забутися в молитві, щоб не чути звуків, які проникали знадвору і моторошно відлунювали в стінах каплиці. Але, незважаючи на цей намір, до вух Кармен долинав і зловісний плюскіт води, і чоловічий гомін — мабуть, голоси санітарів та лікарів, які намагались підбадьорити скаліченого пікадора, що тяжко страждав від болю у потрощених кістках.