Сповідь відьом. Тінь ночі - Гаркнесс Дебора (читать книги бесплатно полностью без регистрации txt) 📗
— Діано. — Одним подихом і поглядом відчувши мою тривогу й смуток, він швидко зірвав через голову сорочку і, переступивши через свої зняті чоботи, підійшов до мене в одних лляних трусах. На його плечах грали відблиски вогню в каміні, і один із його численних шрамів — довгий та глибокий над ключицею — то щезав з виду, то знову появлявся.
— Тебе поранили? — насилу виштовхнула я зі свого стиснутого спазмом горла, прикипівши поглядом до одежі, що вже палала у каміні. Метью прослідкував за моїм поглядом і стиха вилаявся.
— То не моя кров. — Те, що то була не його кров, мене мало заспокоїло. — Королева наказала мені бути присутнім на… на допиті одного в’язня. — Його швидкоплинне вагання вказало на те, що він хотів уникнути слова «тортури». — Зараз я помиюся, а потім ми разом повечеряємо. — Його слова звучали лагідно, але сам він мав стомлений і злий вигляд. І явно остерігався торкатися мене.
— Ти був у підземеллі. — Про це однозначно свідчив характерний запах.
— Я був у Тауері.
— А той в’язень — він помер?
— Так. — Метью провів рукою по обличчю. — Я сподівався прибути достатньо рано, щоб цього разу мати змогу зупинити це, але не встиг, бо хибно розрахував час припливу й відпливу. І тільки й зміг, що наполіг на тому, аби якомога швидше припинити страждання нещасного.
Метью вже не раз доводилося бачити, як помирають люди. Сьогодні він міг би залишитися вдома і не клопотатися іще однією душею, що загинула в Тауері. Нижча істота могла б, але не Метью. Я простягнула руку, щоб доторкнутися до нього, але він відступив назад.
— Королева шкуру накаже з мене здерти, якщо дізнається, що той чоловік помер, так і не розкривши своїх таємниць, але мені вже все одно. Як і більшість звичайних людей, Єлизавета легко закриває очі на все, якщо це їй вигідно.
— Ким був цей чоловік?
— Відьмаком, — невимушеним тоном відповів Метью. — Його сусіди донесли на нього через те, що він мав ляльку з рудим волоссям. Вони злякалися, подумавши, що та лялька уособлює королеву. А королева злякалася, що поведінка шотландських відьом — Агнеси Семпсон та Джона Фіана — спонукала англійських відьом діяти проти неї. Не треба, Діано, — Метью жестом наказав мені залишатися на місці, коли я знову ступила крок уперед, щоб заспокоїти його. — Тобі не можна підходити ближче до Тауера і до того, що там коїться. Іди до вітальні. Я невдовзі до тебе прийду.
Мені було важко залишати його на самоті, але все, що я могла зробити в цей момент, це виконати його прохання. Вино, хліб та сир, виставлені на стіл, апетиту в мене не викликали, натомість я взяла одну з булочок, куплених вранці, і поволі ум’яла її, залишивши тільки крихти.
— У тебе погіршився апетит, — зауважив Метью, тихо, мов той кіт, прослизнувши до кімнати. Наливши собі вина, він випив його залпом, а потім знову наповнив келих.
— І твій також погіршився, — відказала я. — Ти нерегулярно харчуєшся. — Гелоуглас та Хенкок неодноразово запрошували його на своє нічне полювання, але Метью завжди відмовлявся.
— Я не бажаю про це говорити. Краще розкажи мені, як ти провела свій день. «Допоможи мені забути бачене». Ці несказані слова Метью тихим шепотом рознеслися кімнатою.
— Ми ходили скуплятися. Я забрала книгу, яку ти замовив Ричарду Філду, і заодно познайомилася з його дружиною Жаклін.
— А-а-а, — посміхнувся Метью, і в куточках його рота поменшало напруження. — Нова пані Філд. Вона пережила свого першого чоловіка і зараз крутить своїм новим чоловіком, як циган сонцем. До кінця наступного тижня ви станете подругами нерозлийвода. А ти Шекспіра бачила? Він якраз зупинився у Філдів.
— Ні, — відповіла я, прикінчуючи вже другу булочку. — Я ходила до собору. — Метью напружився і злегка подався вперед. — Зі мною був П’єр, — похапцем додала я, кладучи залишки булочки на стіл. — До того ж, там мені трапився Джордж.
— Він, напевне, тинявся біля «Голови Єпископа», сподіваючись, що туди прийде Вільям Понсонбі і скаже йому щось приємне. — Метью засміявся — і знову заспокоївся, розслаблено опустивши плечі.
— Я так і не добралася до «Голови Єпископа», — зізналася я. — Джордж стояв у натовпі біля хреста Павла, слухав проповідь.
— Натовпи, що збираються послухати проповідників, часто бувають непередбачуваними у своїй поведінці, — спокійно зауважив Метью. — Кому-кому, а П’єру слід було про це не забувати і не дозволяти тобі там вештатися. — Раптом, мов за помахом чарівної палички, з’явився П’єр.
— Ми там не затрималися. Джордж повів мене до свого аптекаря, де я купила кілька нових книжок та деякі товари: сургуч, мило та червоне чорнило.
— Аптекар Джорджа мешкає в районі Кріплгейт, — стурбовано мовив Метью. І мовчки поглянув на П’єра. — Коли лондонці заявляють про скоєння злочину, шериф іде туди і, не довго думаючи, затримує кожного, хто байдикує або має підозрілу зовнішність.
— Якщо шериф зосередив свою увагу саме на Кріплгейті, то чому ж так багато створінь біля Барбіканського хреста і так мало тут, у районі Блекфраєрс?
Питання застукало Метью зненацька.
Блекфраєрс був колись християнською освяченою землею, і тому демони, відьми та вампіри давно взяли собі за звичку селитися деінде й так і залишилися вірними цій звичці. А Барбіканський хрест установили на тому місці, де кілька сторіч тому було гебрейське кладовище. Після того як гебреїв вигнали з Англії, міська влада зробила неосвячене кладовище останнім притулком кримінальників, зрадників та осіб, відлучених від церкви. Звичайні люди вважали, що в цьому місці водиться нечисть, і тому всіляко уникали його.
— Значить, то я відчула невдоволення не лише живих, а й мертвих, — сказала я — і відразу ж пожалкувала. Метью підозріло звузив очі.
Наша розмова ніяк не вгамовувала його розбурхані нерви, а моя тривога зростала щохвилини.
— Коли я спиталася в Жаклін про аптекаря, вона порекомендувала мені Джона Гестера, але Джордж сказав, його аптекар нічим не гірший, зате значно дешевший. А про район я її не питала.
— Той факт, що Джон Чендлер не нав’язує своїм клієнтам препарати опію, для мене є важливішим навіть за його помірні ціни. Однак я не хочу, щоб ти ходила до району Кріплгейт. Наступного разу, коли тобі знадобляться письмові приладдя, пошли за ними П’єра або Франсуазу. А іще ліпше — сходи за ними сама, тут недалеко — через три будинки по той бік Вотер-Лейн.
— Пані Філд не сказала мадам, що в Блекфраєрсі є аптека. Кілька місяців тому мсьє Лон посварився з Жаклін через те, хто з них запропонує найкращі ліки від ангіни, — пробурмотів П’єр як пояснення такого кроку з боку дружини пана Філда.
— Мені байдуже до Жаклін та мсьє Лона — нехай одне одному хоч горлянки перегризуть. Для мене головне, щоб Діана не вешталася містом.
— Небезпечним є не лише район Кріплгейт, — зазначила я, кинувши на стіл брошуру про німецького вампіра. — Я придбала у Чендлера трактат Гестера про сифіліс, а також книгу про те, як ловити звірів. Вони там теж продавалися.
— Що ти купила? — Метью аж похлинувся своїм вином, втупивши погляд у «неправильну» книгу.
— Забудь про трактат Гестера. Ось у цій брошурі йдеться про чоловіка, що змовився з дияволом заради того, щоб перетворюватися на вовка і пити кров. Одним із причетних до цієї публікації є наш сусід, пивовар, що живе неподалік замку Бейнардс. — І я підкреслено постукала пальцем по брошурці.
Метью підсунув до себе неміцно скріплені аркуші. Коли він дійшов до найважливішого розділу, у нього аж дух перехопило. Потім він передав книжечку П’єру, який так само швидко переглянув її.
— Штуббе — вампір, еге ж?
— Так. Ніколи не думав, що новина про його смерть докотиться аж сюди. Кіт має інформувати мене про плітки в листівках та популярних виданнях, щоб ми мали змогу оперативно на них реагувати і — в разі необхідності — глушити. А цю брошурку ми явно проґавили. — Метью похмуро зиркнув на П’єра. — Потурбуйся, щоб хтось зайнявся цим питанням, і зроби так, щоб про це не дізнався Кіт. — П’єр слухняно кивнув головою.
