Львiвська гастроль Джимі Хендрікса - Курков Андрей Юрьевич (читать книги полные .TXT) 📗
– У мене ще пляшка, – сказав Рябцев і глянув під ноги, де стояла спортивна сумка.
– У мене теж пляшка, – признався Винничук.
– Удамо, що горілки більше немає?! – чи то запитав, чи то запропонував Алік.
Але вдати не вийшло. Через десять хвилин моряк прокинувся, і в його очах засвітилася недобрим вогнем така спрага, що після першої ж його згадки про те, що треба б продовжити, Винничук витяг із внутрішньої кишені пальта півлітрівку й виставив на стіл. Рука моряка швидко й жорстко схопила пляшку за шийку й потягла до себе. Він зняв гвинтовий корок, сам налив у свою склянку.
– Секундочку, – зупинив його Винничук. – Я зараз додому побіжу своїх побачити, а ви спускайтеся до душової! Знайдете?
– Як же ми її знайдемо, якщо ми не знаємо, де ми? – запитав Алік.
– Он тією дорогою ввесь час униз і вниз, а потім буде широка вулиця й по ній праворуч. Там дізнаєтеся! – проінструктував їх Юрко і швидкими кроками почав віддалятися щойно розказаним маршрутом.
– А ти коли? – крикнув йому вслід Алік.
– Я на десяту туди прийду. Або подзвоню!
Алік тяжко зітхнув, і тут його затіпало й занудило, й серце закололо, як бувало вже не раз. Він кинув переляканий погляд на моряка і зрозумів, що той тільки-но перехилив склянку горілки. Відступати було нікуди. Алік швидко налив собі й Рябцеву. Вони випили поспішно й навіть, здавалося, не відчули ні смаку, ні міцності горілки. Зате нудота й біль відступили. Прийшло якесь єднальне тепло і дивне бажання залишатись «утрьох».
– Ой, як мені хріново, – забубонів моряк, оглядаючись на всі боки. – Щоранку одне й те саме! Сушить і сушить!
– Може, закусити треба? – запитав Алік співчутливо.
– А щось є?
Алік кинув погляд на Рябцева. Той підняв із землі сумку, розкрив. Витягнув четвертинку чорного хліба, велику чищену цибулину, ножик. Порізав цибулину і хліб.
Бомж вилив у свою склянку горілку, що залишалася в пляшці, й кинув порожню пляшку під стіл. Рябцев нехотя дістав свою горілку з сумки.
– Ти особливо не впивайся, – сказав він морякові. – Ми зараз підемо митися, в душ.
– Одне іншому не заважає, – сказав бомж і взяв склянку в руку.
Рябцев налив собі й Аліку вже зі своєї пляшки.
– За твій від'їзд! – сказав, дивлячись у дещо каламутні очі моряка.
– Куди це я ще мушу їхати? – запитав той невдоволеним голосом.
– Додому, до моря.
– Море і є мій дім!
– І я про це. Сьогодні спробуємо тебе відправити до Одеси!
Бомж, затримавши склянку біля рота, втупився в колишнього капітана КДБ.
– Шо, точно? – перепитав він голосом, що вже «плив» од випитої горілки.
– Точно, – підтвердив Алік, дивлячись на моряка дуже зосереджено. – Але тільки після того, як ми тебе відмиємо! А до душу треба ще дійти! Якщо ми другу пляшку доп’ємо, то все доведеться відкласти.
– Як відкласти? – обурено підвів голову Рябцев і подивився на приятеля-хіпі з нерозумінням.
– Утямив, – миролюбно мовив Алік. – Відкладати нічого не будемо! Просто ховаємо пляшку, і рештою горілки потім відзначимо помийницю, тобто душ.
Вони випили по другій склянці. Рябцев тут же прибрав пляшку з недопитою горілкою назад у спортивну сумку. Закинув у рот кілька шматків цибулі й смачно захрумтів.
Закуска закінчилася вчасно – о пів на дев’яту. За цей час із будинку, у дворі якого вони сиділи, вийшло кілька діточок зі шкільними портфелями й рюкзаками, кілька дорослих, а потім повільно випливла з лівого парадного огрядна, схожа на велику пивну бочку, бабуся і пішла, дивлячись собі під ноги, в їхній бік. Не дійшовши метрів п’яти до столика, вона підвела погляд і різко зупинилася, побачивши перед собою неохайних незнайомих чоловіків.
На її обличчі відразу читалося декілька неприємних слів, подуманих на їхню адресу.
– Ми вже йдемо! – Алік метушливо підвівся з лавки.
Бабуся демонстративно відвернулася. Повернулася до парадного і сіла там на лавку.
Рябцев зібрав зі столу сміття, склав у пакет і заховав у сумку. Поверх опустив склянки й одноразові стаканчики.
– Ну що, підемо? – озирнувся на Аліка.
До будиночка, в якому розташовувалась і пральня, й душова, вони прийшли тільки о пів на десяту.
Алік стукнув по дверях, а потім потягнув за ручку. Двері піддалися. Чоловіки зайшли всередину, і тут же ліворуч відчинились інші двері, а в отворі з'явилася рудоволоса коротко стрижена жінка в білому халаті й капцях. Вона зі здивуванням зупинила погляд на Рябцеві, точніше, на його добротних черевиках, на чорних, не так давно відпрасованих брюках і на сірому плащі. Потім перевела погляд на Аліка.
– Доброго ранку, – сказав він. – Пам'ятаєте, я у вас нещодавно був!
– Так, так, – закивала вона і всміхнулася.
– Ми до вас товариша привезли. Його б гарненько помити, – сказав доброзичливо і трохи запобігливо Алік Олисевич.
– Душ вільний, – сказала вона, – проходьте! Ви ж знаєте куди!
Вони ввели бомжа-моряка до кімнати. Той оглядівся перелякано на всі боки. Але коли побачив у правому ближньому кутку душову кабінку, зітхнув із полегшенням.
– Слава Богу, – мовив він хрипким голосом. – А то я вже думав, що ви мене хочете на органи розрізати…
Рябцев і Алік перезирнулися.
– З якої речі? – незадоволено вигукнув Рябцев і помітив, що працівниця цього доброчинного закладу відійшла од вікна і стала ближче, прислухаючись до їхньої розмови.
– Та мені розповідали, що тут часто заманюють бомжів куди-небудь під виглядом випити, а потім вирізають із них органи та продають олігархам для операцій.
– А у вас що, здорові органи всередині є? – єхидно запитав Рябцев. – Можливо, печінка?
– Печінка навряд, – задумливо мовив бомж.
– Ну, тоді роздягайся й лізь під душ! – скомандував колишній капітан.
Алік відійшов до столу і всівся. Рудоволоса жінка теж сіла поруч.
– Ви якийсь чистий сьогодні, – сказала вона, привітно всміхаючись. – Але, напевно, теж від душу не відмовитеся?
– Нам головне – цього відмити! – Алік жестом руки вказав на бомжа, що присів навпочіпки і пихтів над заплутаними різноколірними шнурками правого черевика.
Алік раптом звернув увагу, що ліва нога бомжа була взута в чобіт із розірваною «блискавкою».
– Од вашого друга погано пахне, – нахилившись ближче до Аліка, прошепотіла жінка.
– Я знаю, – прошепотів Алік у відповідь.
– Давайте я йому новий одяг підберу! – запропонувала вона. – У мене око натреноване, в нього 54-й розмір, а зріст – близько 170 сантиметрів.
Алік схвально кивнув. Жінка вийшла з кімнати. І дуже вчасно, позаяк Рябцев саме закінчував допомагати бомжеві роздягтися. Труси у бомжа-моряка нагадували сіточку, а можливо, вони й не були трусами.
– Аліку, – покликав Рябцев. – Допоможи! Налий швидше мені півскляночки! А то щось мутити починає!
– І мені! – зажадав бомж.
– Тобі після душу! – суворо мовив Алік, підходячи до спортивної сумки Рябцева.
Нарешті бомж увійшов, похитуючись, до кубика душу. Алік, що теж випив півсклянки для захисту здоров'я від вібрацій, які йшли од моряка, ввімкнув воду, перевірив, щоб вона не була надто гарячою. Потім одійшов до полиці, на якій стояли шампуні. Побачив знайомий кропив'яний, але взяв іншу пластикову пляшку, на якій виднілася етикетка з ручним написом «Проти лупи і вошей». Відчинив дверці душу. Звідти відразу вирвалась пекуча пара. Алік відскочив. Пара, розчинившись у повітрі кімнати, порідшала, й Алік побачив бомжа, що стояв під струменями гарячої води зі скам'янілим, дещо спантеличеним виразом обличчя.
– Ти себе звариш! – закричав Алік і кинувся знову до кабіни. Просунув руку до стіни і прикрутив кран гарячої води.
– Дай долоню! – скомандував він бомжеві, але той не почув.
Алік відкрутив кришечку з пластикової пляшки з шампунем і видавив на голову морякові чимало густої тягучої рідини зеленого кольору.
– Голову мий! – мовив він голосно просто йому в обличчя.
Бомж опритомнів, мабуть, відчувши на голові щось стороннє. Алік показав йому жестом на собі, що потрібно мити волосся. І моряк ліниво підвів руки і спочатку повільно, а потім трохи інтенсивніше заходився проривати пальцями свої брудні мокрі пасма.
