Львiвська гастроль Джимі Хендрікса - Курков Андрей Юрьевич (читать книги полные .TXT) 📗
– Середа.
– Середа, – заусміхався Єжи. – Мені пора! Я сьогодні у Винниках бомжів стрижу! Може, й Оксану побачу! їй привіт од тебе переказати?
– Ні, будь ласка, не треба! – попросив Тарас.
Зачинивши за сусідом двері, Тарас зайшов у ванну і добряче вмив обличчя холодною водою. Він із жахом уявив собі, що скаже Оксана, коли дізнається, що свідком на весіллі буде Єжи. Ні, поки що він їй говорити про це не буде. Краще в останню мить.
І тут задзвонив телефон. Оксана немов відчула, що він думає у цей момент саме про неї.
– Ну? – запитала вона. – Де я можу подивитися на твою обраницю?
– У «Старому роялі», о першій, – повідомив він.
– Чудово, ти спеціально вибрав ресторанчик поряд із моїм будинком?! Дякую!
Після розмови з Оксаною Тарас довго й нерухомо сидів за столом і налаштовувався на щастя. Він згадав, як один знайомий, захопившись східними філософіями, розповідав, як щоранку налаштовувається внутрішньо на щастя і потім увесь день у нього минає здорово, «як після викуреного косяка з травичкою». Хвилин через п'ять Тарас зрозумів, що налаштовуватися внутрішньо йому не вдасться. Видно, не вистачало саме того косяка, про який полюбляв говорити знайомий. Тому одягнувся Тарас і вирушив до площі Ринок, туди, куди через годину само і своїми ніжками мало прийти його щастя.
Розділ 54
Коли до входу в ресторан залишалося метрів двадцять-тридцять, із неба посипалася колюча крижана крупа і вітер різко похолоднішає. Здивований Тарас зупинився, подивився вгору і побачив сотні крижаних крупинок, що падали. Вони били по щоках, ударялися об тротуар і розсипалися під ногами, немов білі іскри.
– От і зима. – Тарас зітхнув.
І відразу іншою, більш поспішною ходою заквапився до «Старого рояля».
У першому залі ресторану всі столики були зайняті. Клієнти, обідаючи, жваво розмовляли. Слова, що виривались із загального гамору, підказували: серед тих, хто обідав, були і бізнесмени, і прокурори. Другий зал, зазвичай використовуваний для банкетів, виявився майже порожнім. Лише одна парочка там обідала, з вигляду абсолютно не закохана, а радше об'єднана якимись діловими стосунками. У жінки, красивої й немолодої, праворуч від тарілки та приборів лежав великий калькулятор, до якого вона регулярно повертала свій погляд, одночасно й жуючи їжу, і розмовляючи з пристойно одягненим чоловіком, у якого праворуч від їжі лежали файлики з документами. Він раз у раз міняв їх місцями, нахилявся над черговим витягнутим наверх пачки файлом і щось диктував своїй співобідниці. Тарас зайняв кутовий столик і подивився на мобільник. До зустрічі залишалося дванадцять хвилин. Але раптом Дарка злякається, не побачивши його в першому залі?
Тарас вислав Дарці смс-ку зі своїми точними координатами.
Підійшла офіціантка, вручила йому меню в твердій обкладинці. Спершу Тарас замовив пляшку боржомі.
Пробігши поглядом давно знайоме меню, він раптом замислився не про їжу, а про зиму. Щось підказувало йому: вона дійсно ось-ось почнеться і, як завжди, змінить не лише температуру життя, але і його ритм. У роботі, а отже, і в заробітку настане сезонна перерва. їзда по бруківці, вкритій льодом або снігом, – справа небезпечна, гнати не можна, летіти на своєму «опелі» вгору-вниз по Кримській або Лісовій буде неможливо. Та й клієнти взимку зазвичай утрачають інтерес до власного здоров'я. А якщо і відчують себе погано, то починають удаватися до самолікування і лікуються переважно алкоголем і спогадами про юність. Одне добре, запити у нього ніколи не були зависокі, він умів відкладати гроші на чорний день, і цей чорний день виявлявся довгим і білим. Щоправда, ця зима, що ось настає, могла виявитися дорожчою. Адже вони будуть удвох, а отже, і грошей потрібно буде вдвічі більше. Ні, втричі більше! Адже жінки зазвичай витрачають гроші охочіше, навіть із задоволенням.
І Тарас замислився про Дарку. Від неї він жодного доброго слова про гроші ніколи не чув. Але це було пов'язано з її алергією. А тепер? Тепер, коли вона за його випадковою допомогою вилікувалася від цієї дивної недуги? Може, тепер її ставлення до грошей покращає?!
Тарас занервувався, підраховуючи свої фінансові запаси.
У кишені піджака задзвонив мобільник. Він витягнув його, глянув на монітор. Дзвонила Оксана.
– Привіт! – сказав він.
– Привіт, – із телефону донісся її шепіт. – Я у тебе за спиною. Не обертайся! Все гаразд! Смачного!
– Я ще нічого не замовив, – сказав Тарас, не відразу помітивши, що вона вже дала відбій.
– Ну ти й сховався! – біля столика з'явилася Дарка. На її обличчі – радісна усмішка, на щоках – рум'янці, на руках – атласні зелені рукавички.
Тарас підхопився, обережно поцілував її в щічку. Допоміг зняти дуту зелену куртку на гусячому пуху. Погляд його завмер на рукавичках, але Дарка, сівши за стіл, швидко їх зняла й заховала в кишеню куртки.
– Як у тебе? – запитала.
– Добре, – відповів Тарас, але голос його прозвучав дещо невпевнено.
Біля столу дуже вчасно з'явилась офіціантка.
– Ви вже вирішили? – запитала вона.
– Одну хвилиночку! – попросив Тарас і, розкривши меню, поклав його на стіл між собою й Даркою.
– Я рибу хочу! – заявила Дарка.
– У нас свіжий короп, дуже рекомендую! – діловито, голосом, який вселяє довіру, повідомила офіціантка.
Якби вона була молодою та гарненькою, Тарас би їй не повірив, але цій офіціантці було за сорок і її приємне, серйозне обличчя немов підкреслювало, що вона за свої слова відповідає.
Дарка кивнула.
– Два коропи, – сказав Тарас.
Вони ще замовили по салату і по склянці апельсинового фрешу.
Офіціантка пішла. Провівши її поглядом, Тарас подумав, що настав відповідний момент для важливої розмови.
– Дарочко! – обернувся він до своєї коханої. – Я тебе люблю!
– Це я знаю, – задоволеним голоском мовила Дарка.
– Ні, не знаєш! – заперечливо хитнув головою Тарас. – Я тебе так люблю, що хочу, аби ти стала моєю дружиною!
У Дарки від несподіванки розкрився ротик.
– Ти добре подумав? – запитала вона після паузи. На її обличчі більше не було усмішки.
– Так, – Тарас кивнув. – Дуже добре!
Дарка зітхнула.
– Я не знаю, – прошепотіла вона. – У мене така робота… Ми вночі не зможемо бути разом… Тобі не сподобається…
Тарасу здалося, що у Дарки в очах блиснули сльози.
– Ти що, – зашепотів він, нахилившись до неї і обійнявши за плечі. – Ти що! Треба тільки вірити, що все буде добре! Та й навіщо тобі ця робота? Сидіти самій у нічній обмінці?!
– А що я ще можу робити? – запитала невпевнено Дарка. – Сидіти вдень у денній?!
– Ні, у мене для тебе є зовсім інша ідея!
– Яка? – Дарка подивилася на Тараса тужливим поглядом. – Скажи!
У пам'яті Тараса несподівано промайнув образ Єжи Астровського, що стояв перед ним навколішки. Він навіть не зрозумів, чому Єжи раптом з'явився в його думках саме у цей момент.
– Скажу, – пообіцяв Тарас. – Тільки ти спочатку відповіси, що згодна бути моєю дружиною!
Дарка мовчала. Вона опустила погляд і мала вигляд абсолютно розгубленої та збитої з пантелику.
– Ну хочеш, я стану перед тобою тут на коліна й голосно тебе попрошу?
– Не треба! Ти що? – злякалася вона. – Тут же повно людей!
Тарас озирнувся й упевнився, що і в їхній залі тепер не залишилося жодного вільного столика. До Оксани, яка сиділа за його спиною, його погляд не дотягнувся.
– Виходь за мене заміж! – повторив Тарас пошепки, тільки тепер його шепіт звучав твердіше і наполегливіше.
«Вона ж не сказала „Ні!"» – подумав Тарас, уважно дивлячись в обличчя Дарці.
Минуло кілька хвилин її безруху й зітхань, і Дарка кивнула.
Тарас од радості випадково вкусив власну губу. Він підвівся, обійняв Дарку і знову поцілував у щічку. Спробував поцілувати в губи, але вона відвела його обличчя ніжним дотиком долоні.
– Тут люди, – зашепотіла вона.
Він сів на місце.
Офіціантка принесла замовлення. Дарка і Тарас узялися за рибу. Короп танув на губах, хоча нижня, вкушена губа Тараса трішки щеміла. Особливо після чергового ковтка апельсинового фрешу.
