Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович (читать книги TXT) 📗
Козачина готова була втягати в свої усобицї правительство й відкривати йому дорогу до участи в свої відносини на Запорожу. Байбузовцї, очевидно, не сподївали ся дати собі ради з Полоусовцями, а Полоусовцї ще меньше, й вони готові були прийняти старшого від правительства, віддати під його власть свою армату, обмежити свою автономію, аби тільки з помічю правительства підбити противну партию 25). Правда, вони могли добре розуміти, що власть того урядового гетьмана буде доти реальна, доки вони самі того схочуть.
Але правительство, очевидно, за лїпше вважало в сю внутрішню війну не мішатись. „Нехай лїпше вони самі з собою погризуть ся, на будуще може буде лїпша служба від них королеви і річипосполитій" 26), писав Ружинський, переказуючи сї запорозькі новини свому кореспонденту, старостї камінецькому, і очевидно, такого погляду тримав ся й Жолкєвский, якого Байбуза силкував ся втягнути у сї козацькі справи.
Примітки
1) Актовий матеріал про сї конфіскати в моїх Матеріалах до історії козацьких рухів.
2) Архивъ Ю. З. Р. III І ч. 38, див. вище 236.
3) Жерела VIII ч. 67
4) Listy ч. 55.
5) Ркп. бібл. орд. Замойского.
6) Видано в Кіевскій Старинї 1893, Х с. 158.
7) Згадки в листї Байбузи — Listy ч. 60.
8) Listy ч. 58; Жолкєвский виступив особливо против одного місця в листї Замойского, де той жадав аби козаки дали докази своєї льояльности; він висловив побоюваннє, аби козаки thego pytania iako chlopstwo grube w zarth sobie nie obraczali y nie wzdrzaszneli sie, але мабуть се більше за для видимости, а головно невідповідним вважав він взагалї суворий тон листу Замойского — wiecz odrazac ich y inwidia sobie bez przyczyny czynicz zwlascza ze y tych czaszu przypadley Rptey potreby mogloby przedsie zazycz.
9) Arhiwum Sapiegow ч. 184 i 185.
10) Про се чуємо в листї султана з осени 1597 р. — Жерела VIII ч. 68.
11) Пор. лист Байбузи, Listy с. 88.
12) Одна з них, з дня 15/XI (ширша) видана — Listy ч. 60, друга 13-4/X — в ркп. бібл. Замойских.
13) Батько Тихона Михайло Грибунович Байбуза був власником великих маєтностей посульських, спадщини по кн. Глинських, але їх забрав староста черкаський Олександр Вишневецький, — в заміну він виходив Байбузам королївське наданнє на порічє Псла, але вони не потрапили зреалїзувати сих прав (див. т. VI с. 285-6). В потвердженню маєтностей Михайла Байбузи за його синами Семеном і Тихоном 1590 р. згадують ся їх служби на Українї „єще з молодости летъ своихъ" (Чтенія київ. XIV с. 98). В козацькім війську Байбузи перед тим не стрічаємо — коли не ототожняти з ним згадки якогось Тихна в р. 1594 (Listy c. 49).
14) Слова реляції przeszlego liata (Listy c. 88) розуміють так, що тут мова про подїї попереднього року, 1597, але слова сї значать „минувшого лїта"; порівняннє оповіджених тут фактів з иньшими листами не лишає сумнїву, що мова тут про подїї 1598 р., а вихідний момент їх, похід за Татарами, мав місце в місяцї червнї.
15) Розумієть ся мабуть самовільна утеча з війська під час того походу на Татар.
16) Listy c. 88.
17) Про похід козаків на Волощину — Archiw. Radziwillow c. 134, 136, Listy ч. 61, невидані листи Острозького у Жуковича Сеймовая борьба с. 376; про напад козаків на маєтности Ружинських і погром козаків під Котельнею — Arch. Radz. c. 138 і в листї Полоуса — ркп. бібл. Замойских.
18) Ркп. бібл. Замойских.
19) В листї без дати, писанім очевидно десь в осени 1598 р. Полоус рекомендував українській адмінїстрації своїх товаришів (що мали до нього прийти з волости), що вони „не приставали з тими своєвільниками, які повстали були против короля нашого й й. м. князя Кирика Ружинського і хотїли його воювати, а пішовши на Низ Днїпром, товаришів наших, що пішли до держав ваших, обдерли й пограбували, подаючи їм ту причину, що вони не повстали з ними против й. корол. милости й не воювали князя Ружинського; і так почавши зрадливо против короля і річипосполитої і наповнивши ся своєволї на волости, пішли до нас на Запороже, без нас на курінях наших майно наше побрали, пошарпали, товаришів наших, що не були з ними на волости, то значить не повставали з ними на волость против короля і річипосполитої, котрих ми йдучи на курінях зіставили — їх половили, помордували і на нас теж приготовили, чого їм Боже не поможи". ркп. бібл. Замойских. Що Байбузовцї були скомпромітовані таки „на волости", видко з їх обережних виправдувань, що то властиво Полоусовцї їх підбунтували. Се натякало б, що роздїл між козачиною став ся з початку не на точцї льояльности, і між прихильниками Байбузи, який міг справдї репрезентувати потім курс опортунїстичний, опинились і „своєвільники''
20) Listy c. 88-9, ркп. бібл. Замойского (тут оповіданнє про погром Скалозуба, писане 4.Х. 1598: про друге заграбленнє казни ще нема мови)
21) Iakoz bogu у liudziom dawno iest winien Polous, y to w. m. nasz m. pan raczysz wiedziec, iako ot Lobody odstapiwszy w wierzch Dniepra poszedl tamze polkiem swym chodzil, stacyi wybiral y naiazdy na domy szlacheckie czynil.
22) Рукоп. бібл. Замойских — лист ориґінальний, але без підпису й дати; адреса: „ясновельможному нашому милостивому пану" вказувало б на Замойского (одначе може бути адресатом і Жолкєвский), подібність змісту з Байбузиним листом з 15. XI. 1598 вказує на його авторство.
23) Listy ч. 60, ркп. бібл. Замойских.
24) Listy ч. 59.
25) В згаданих пунктах читаємо: A isz bes starszego nam trudno, prosiemy o takiego, ktory by byl slachcicem maietnym i ktory by o nasze krzywdy sie mocno ujal; kniaz Domanta iest dobrze osiadlem slachcicem, o tego prosimy, niech bedzie nad wszistkiemi nami starszy, przy temze i choragiew kro. i. m. bedzie, a my iako nanissi sluzebnicy i. k. m. y rp. za namnieszem roskazaniem i. k. m. y w. m. рр. hetmanow gotowismy shizycz na kozda potrzeba.
26) A thak liepiey ze sie samy z soba pirwy poiedza, tedy na potym moze sie liepsza posluga dzyacz k. iego m. i rzeczypospolytej.
РЕПРЕСІЇ НА КОЗАЧИНУ Й ЇЇ РЕАБІЛЇТАЦІЯ: МОЛДАВСКІ СПРАВИ, ПРАВИТЕЛЬСТВО ЗАКЛИКАЄ КОЗАЧИНУ ДО УЧАСТИ В МОЛДАВСКІЙ КАМПАНЇЇ, КОЗАЧИНА СТАВИТЬ УМОВИ, ПЕРЕГОВОРИ І ПОХІД КОЗАКІВ, МОЛДАВСЬКА ВІЙНА, ПЕРСПЕКТИВА ЛИВОНСЬКОЇ ВІЙНИ Й НОВІ ЗАКЛИКИ ДО КОЗАЧИНИ, ЖАДАННЯ КОЗАКІВ І РЕАБІЛЇТАЦІЯ НА СОЙМІ 1601 Р.
Кореспонденція уриваєть ся на тих листах, і ми не знаємо, як пішли далї сї відносини в серединї низової козачини. Роздїл одначе не потрівав довго: кровожадна радість шляхетських ворогів козачини мусїла скоро розвіяти ся. Незадовго, в подїях 1600 р. бачимо козачину знову як одностайну цїлість. Внутрішнїй роздїл мусїв вигладити ся іще скорше, судячи з того, що 1599 р. був уже виповнений козацькими походами на турецькі землї: був якийсь морський похід, що починив Туркам багато шкоди, ходили вони в поміч воєводї мунтяньскому Михайлу, що вийшов з послушности Туркам, а в осени 1599 р. зайняв Семигород, мабуть также не без козацької участи 1). На чолї козачини знайшов ся зручний провідник Самійло Кішка — герой найславнїйшої з козацьких дум, що оспівала його неволю у Турків і щасливу утечу з неї (незвісну нам з історичних джерел) 2), але не заховала памяти про його полїтичні заслуги перед козачиною. Репрезентант статочнїйшої частини козачини, як і його попередник Байбуза — як і він представник української шляхетської козачини (з роду браславських Кошків або Кощичів, правдоподібно), вів умів в своїх руках задержати провід цїлої козачини і видержати її в полїтицї льояльности супроти правительства в рішучий момент, коли за сю недовгу льояльнїсть можна було вернути собі утрачені привілєґії козацького стану.
