Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович (читать книги TXT) 📗
Воєвода Михайло зачепив чулу струну польського правительства, а особливо старого гетьмана Замойского, бо по своїх успіхах в Семигородї піднїс руку на польського васаля — молдавського господаря. На весну 1600 р. Михайло звернув ся на Молдаву, бажаючи й її прилучити до своїх володїнь. З становища польського, сформованнє такого сильнїйшого посереднього полїтичного тїла між Туреччинною й польськими землями могло вважити ся користним. Але молдавський господар Могила вважав ся васалем польським, посадженнє його на молдавськім господарстві гетьман Замойский вважав своєю великою заслугою, і польське правительство вперед рішило боронити Молдаву від претенсій Михайла. Наступає весною 1600 р. спішна мобілїзація сил для сеї кампанїї, а з тим різко міняють ся і відносини польського правительства до козачини: супроти браку готових сил для сеї кампанїї страшенно важно йому притягнути до участи в сїй війнї козаків, і як перед тим воно дуже холодно приймало всї залицяння козаків, так тепер починає їх з усїх боків бомбардувати закликами та заохотами до участи в сїй війнї. Але супроти сеї різкої зміни зміняє своє становище й козачина. Перед тим вона примилювала ся з усїх сил до правительства, тепер, чуючи собі цїну, не хоче за що небудь продавати свою службу. Вона ставить жаданнєм повну реабілїтацію й приверненнє та лєґалїзацію всїх прав і привілєґій козацьких, status ante bellum.
Першу звістку про сї переговори маємо в листї Жолкєвского. Спішно йдучи під Хотин, де замкнув ся Могила, розбитий військом Михайла, він висилає листи до Низовцїв, на Днїпро, і на Бог „ку Пробитому”, намовляючи їх розірвати свої відносини з Михайлом та послужити королеви й річипосполитій против нього, бо він, удаючи, нїби то хоче воювати поган, в дїйсности проливає кров християнську 3). Було се в останнїх днях мая. Гетьман Замойский, що так неласкаво прийняв козацькі залицяння два роки тому, вислав сам лист до запорозького війська, заохочуючи йти чим скорше на Молдаву, до Жолкєвского, що має для них і готовий „упоминок” 4). Козаки одначе не спішили відзивати ся на сї запросини, не ласили ся й на той упоминок, тільки „трівали на своїх звичайних місцях за Порогами, не рушаючи ся нїкуди анї не ходячи по якихось добичах, тільки чекали ласки його кор. милости й річипосполитої, й будучи готові, чекали волї й наказу королївського”. Діждали ся, аж сам король вислав до них лист з закликом до походу, і все таки обмежили ся тільки загальними фразами про готовість свою йти в похід, — але „під певними слушними й їм потрібними кондіціями” 5). Правительству сим разом було спішно, а козакам не так дуже, і вони чекали аж температура прийде до потрібної висоти. В правительственних кругах згадали й Оришовского й звернули ся до його посередництва аби намовив козаків. В червнї висилає до них гетьман Замойский лист з Оришовским, вказуючи, яку то козаки мають дорогоцїнну нагоду придбати собі ласку королївську і річипосполитої, — аби тільки спішили до Молдави. Король теж прислав свого дворянина. Стан. Сєраковского з новим листом і з устними порученнями, кличучи козаків на війну. І сим разом козаки виступили з своїм ultimatum-ом. Маємо два листи їх писані одного дня, 1 липня, оден до короля від тодїшнього старшого Самійла Кішки з старшиною й військом, другий до Замойского — від війська просто 6). В них військо висловляє свої умови, під якими готово йти на службу — в обох листах в виразах подібних, навіть до буквальности, просячи тільки гетьмана від себе просити за них перед королем. Ось сї умови:
По перше — буде скасована банїція, вложена невинно на козаків.
По друге — аби вільности, з котрих користали їх предки спокійно, шануючи надання покійного короля Стефана, були вернені і ласкаво конфірмовані.
По третє — аби були заборонені ті незносні кривди, які терплять козаки від державцїв королївських маєтностей, старостів українних і їх підстаростів в особах своїх і своїх товаришів — убийства і всякі нелюдськости без всякої причини й вини, а також в своїм майнї, що добули вони крівавим потом, не жалуючи житя, шаблею у неприятелїв св. хреста — бо й того не дають їм спокійно уживати.
На обіцянку „упоминку” заявляють гетьману, що трудно їм іти по нього так далеко, аж до Жолкєвского, бо вони не мають з чим вибратись — „обнажені в достатках своїх”. Просять, аби їм той упоминок королївський прислано на місце, на Днїпро. Не вдоволяючи ся ним просять і короля і Замойского, щоб їм була визначена платня, як була призначена їх попередникам. Крім того просять собі „знаку — себто корогви його королївської милости, щоб під тим знаком могли ходити і бути знані як слуги його корол. милости”.
З тими умовами вислали вони до короля своїх депутатів — Родкевича й Онопрія. Обіцяли одначе рушити ся в похід не чекаючи відповіди на свої умови — покладаючи ся на прихильне їх полагодженнє. Оришовский зістав ся з ними, щоб своїми наляганнями підтримати їх в сїм добрім замірі. Дня 16 липня вони рушили з Запорожа, „стараючи ся догодити волї й наказу його кор. милости”. Маємо лист від Оришовского, Кішки і всього війська Запорозького писаний з Білобережа, „шість миль низше Черкас”, дня 1/VIIІ, до Жолкєвского правдоподібно, в відповідь на нові його принаглювання. Тут дуже сильно описано ту незвичайну енерґію, яку вкладали Запорожцї в сей похід, бажаючи догодити королеви. „Ідучи водою вгору й маючи противні вітри, як прийшли до порогів, то ледво не на кождім тягнули морські човни берегом через скали по двіста по триста чоловіка, взявши ся за линви; декому добре падав і крівавий піт з чола — все то приймали на себе, аби тільки догодити волї й наказу його кор. мил. та здобути ласку пана свого (короля) і вашу. Від дати того листу в недїлю будемо певно в Каневі, там мусять зостати ся з тиждень, поки зійдуть ся всї з пограничних міст. Дальша дорога теж мусить забрати часу, яко людям пішим, хоч будуть поспішати і в день і в ночи, беручи підводи де можна; а з Канева до Камінця 50 миль!'' Осібно ще від себе Оришовский засвідчав велику пильність і охоту, яку показує „старший, пан Самійло Кошка”, щоб заслужити ласку королївську собі й війську 7). Невважаючи на се козаки потім піднесли на нього скарги, що він не досить щирости показав, і навіть, як доносить польське джерело — підозріваючи в порозумінню з Михайлом, арештували його і вибрали на його місце гетьманом Гаврила Крутневича, а його хотїли дати на суд Замойского 8), але се мабудь був якийсь партийний вибух, який полагоджено і вернено пізнїйше булаву Кошцї.
В відповідь на посольство козацьке король прислав лист 9), де висловляв подяку козакам за їх готовість іти в похід. Обіцяв постарати ся полагодити їх бажання на найблизшім соймі і посилав їм охоронні листи. Казав, що розішле накази до пограничної адмінїстрації, аби не чинила нїяких кривд і прикростей козакам, їх жонам, дїтям і майну 10). Потім козаки, прибувши в серединї вересня в Молдаву, вислали до короля нове посольство за порадою гетьмана Замойского, що від себе обіцяв перед королем „чинити старання за ними” й посвідчити їх службу. Їздили сим разом: Якуб Осовський, Ждан Серафинович, Петро Одинець. В листї писанім від імени нового старшого, Крутневича, і всього війська, козаки поновляють свої прошення в справі платнї, та просять дати нові листи до урядів українних (до скасовання банїції), аби не було їм кривд після походу 11). Король і сим разом дав їм прихильну відповідь. Повторив, що з скасованнєм банїції і визначеннєм козакам платнї треба почекати до сойму, але він поручить гетьману виплатити їм в друге суму 6 тис. золотих (упоминок), а до старостів роспише мандати — щоб з козаками поводились уже не як з ворогами держави, а її служебниками. Обіцяв гетьману поручити, аби визначив когось „до судів їх” (щось в родї давнього уряду Бадовського — видко козаки того собі бажали, аби забезпечити ся від старостинських судїв). Взагалї запевняв, що скільки буде залежати від нього, то він усе зробить, а в усїм иньшім доложить старань о ich postanowieniu pewnym i gruntownym 12).
