Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги без регистрации txt) 📗
За дній и вЂку — як в книгах історіи старозаконнои пишет — великого оного и горливого закону божого ревнителя Іосіи цара ієрусалимского, гды направовано до Господа Бога, — пресвЂтлоє милостивоє княжа! — Хелкіа великій священник книгу закона господнего (который даный был през руку Моисеа) в дому божом нашедши, Сафону Писарєви дал. Той несши обвЂстил о ней цареви, так же в послух и к вЂдомости всЂх пришла. Не была таєна, але была голошена, абы люд божій закон божій слышачи полнил єго. Якож за тым великая поправа живота сталася в Ізраили.
Подобноє нЂшто по многих лЂтах под час нынЂшнего на православіє наше преслЂдованя, гды благодать Духа пресвятого дом божій — церков мовлю, Господа наш. Іс. Христа, в нашей Россіи нарушеную направует и отновляєт, за зряженем праве бозским сталося. Меновите в дому божом Лавры пресвятои Богородици ПриснодЂвы Марій Печерскои кієвскои гды в БозЂ превелебный є. м. о. кир Єлісей Плетенецкій архімандріт и предстател(ь) в той стой ЛаврЂ за помочю высокой десницы божій порученый собЂ дом божій так духовный яко и матеріальный направуючи и обновляючи, нашол в нем бозскіи отого Іоанна Хризостома архіеп. Нового Рима Константінуполя патріархи и учителя вселенского книги, то єсть БесЂди выкладу на святыи ст. верховного ап. Павла листы и старался о Сафаны, през которых бы єи (книги) магістерством типографіи здЂлавши народови Словянороссійскому переслал и подал. Где по иных вышших мудрецех и толковницех и малость мою в розумную тоєи книги службу причетши, перенести и подати єи вручил ми. Якож тым якоє ми преподаноє єсть от Духа Пресвятого дарованіє так в грецкому яко и в словенском в подаваню архітипу до типографіи и в иных, исправленію належитых з части моєи ласкою божією трудилемся, так теды ласкою Бога Вседержителя... єсть выдана, — от того ж отца и пастыря своєго кир архімандріта малость моя приняла благословеніє тую ваш. княжеской милости святую книгу дедековати и офЂровати.
А слушне и пристойне. АбовЂм як самая тая книга высоце зацный дар єст(ь), так подобне высоце зацного и пресвЂтлого даропріємника потребовала. Таковой зацности и пресвЂтлости ваш. княж, милости поважность найдуєт ся, и слушне зацноє зацному й достойноє достойному офЂровати пристояло.
До которого то зацнои тои книги ваш. княж.милости офЂрованя привели мя причины и зацности твои: Напрод высокаа зацност(ь) фамілии вш. кнж. мсти, которои за оказією сею замолчати не годилося, але так як ся реч маєт, знамените о ней родословити и добре славити, помнячи на Давида царствуючого пророка мовячого: Род правых благословится.
Єст(ь) теды пресвЂтлои фаміліи вашей кнж. млсти (як в лЂтописцах читаємо и як в написах старожитных находимо, и яко з старожитного поданя дом вш. кнж. мл. маєт) в монархов росских на Кіе†тронуючых идучая генеалогія таковая. Святослав або рачей СвЂтослав (якобы рекши: слава свЂту) монарха росскій (же оных давнЂйших за поганства былых зацностій в росских княжатах, продках вш.кж. мл. на сесь час не припомню 1) — свитяжца славный, а Іафетового от Ноа поколЂня йдучи, подобного собЂ сплодил великого оного Володімера.
1 Не згадуючи старших предків — з поганських часів.
Которій першій з монархов росских за зряженєм бозским христіанскую вЂру от столицы апостолской церкве константинополской принял и крещенієм святым з всЂм народом своим росским от неи окрещен был. З цесарми константінополскими сповиноватился 1, взявши в стан малженскій Анну царевну, рожоную сестру Василіа и Константина цесарев всходних. З того межи иными сынми вышол Ярослав; той уродил Изяслава и Всеволода, которій Володімера Мономаха сплодил.
Той Мономах Всеволодович вступивши на столицу кієвскую реч посп. Россійскую нерадами и внутренними войнами сынов и потомков оного Великого Володімера монархи росского утрапленую успокоил и праве раменами своими з близкого упадку выдвигнул. Князства росскіи розорваныи знову дЂлностю своєю в єдно споил и злучил и до єдиновладства по старому привел. Тотже гды ся мЂл з Генуенчиками над морем потыкати, вызвал на самоборство гетмана их, князя кафского. Которого, гды обадва до себе скочили, Володімер, з коня мужнє высадивши поймал, звязал и збройного до своєго войск привел. Знял тыж (яко пишет) з него ланцух великій золотый, перлами и каменЂми дорогими коштовне і маістерне саженый, который зоставил по собЂ великим князем потомком своим: мнЂмаю 2, же и до сих днов находит ся на столици. Иж ся сам на сам тот Володімер з непріятелми рад потыкал, названо єго для того по грецку Мономахом, то єсть Самоборцем.
1 Поріднився.
2 Думаю.
Тому ж Володімеру з Константінуполя цар Константин Мономах корону послал, откол теж и Мономах названый єсть. О чом хроніка росская так в собЂ маєт. На великом княжении сЂдши великій Володімер Всеволодович воєвал Фракію панство Царгородскоє, которого часу в ЦаргородЂ царствовал благочестивый цар Константін Мономах. А маючи войну з Персами и Латінниками и слышачи иж Фракію воюют Россове, послав к Володімеру Неофита митрополита ефесского и двох епископов метілінского и мелетійского и Антіпатра стратіга антіохійского, Августаліа Александрійскаго, Евстафеа игемона ієрусалимского и иных зацне урожоных. А знявши з свои шіи крест от самого животворящого дерева, на котором роспятый был владыка Іс. Xc., знял теж з себе и корону царскую, и поставил ю на мисЂ золотой и розсказал принести чарку сердоликову, з которои Август рымскій кесар звыкл ся был веселити. Также и ожерелЂ, которыи на плечах и персех носил, и скипетр з золота аравійского, и инши многіи царскіи дары. И дал митрополиту Неофиту з епископы и благородним послом, росказуючи донести великому князю Володімеру Всеволодовичу. И просил єго мовячи: "Прійми от нас, о боголюбивый княже, тыи зацныи дары, которыи твоєму благородству предзначены сут(ь), и поклоненіє царский жребій 1 пало на славу и на честь и на вЂнчаніє твоєго самоволного и самодержавного царства. А от твоєго благородія през послы нашЂ жадаєм покою и любве, абы церквы божій без замЂшаня былы, и все православіє в покои пребывало, под владзею нашего царства и твоєго волного самодержавства великой Россіи. И абысь от того часу был названый боговЂнчаный, то єст(ь) Богом коронованый цар — коронован короною царскою, руками преосвященного митрополіта кир Неофита з єпископы". И так от того часу князь великій Володімер Всеволодович назван был Мономахом и царем Вел. Россіи. И пребывал c царем Константіном в покою и любви. И от того часу тоєю короною царскою коронуются великій князЂ, гды поставляни бывают на великое княженіє Россійскоє 2.
1 На боці: ліосов.
2 На боці: по тых хроника ("досі з хроніки" — якоїсь пізнішої московської компіляції — ця легенда з Володимира Вел. була перенесена на Мономаха як ближчого предка московської династії в московських церковних кругах).
От того теды Володімера Мономаха Всеволодовича всЂ цареве московскіи и многіи иныи княжата росскіи рожай свой порядною генеалогією ведут(ь). Якож з того Мономаха вышол Мстислав; той уроди Изяслава, от которого пошли Всеволод, Ярослав, Святослав; з тых Ярополк и Святополк. Той славен и мужный был сплодил Георгія а той Михайла, который межи иными сынами зродил Александра, который межи иными подЂлу своєго городами обладал городом названых Четвертая — гдЂ в церкви и имя єго на святых церковних сосудах, особливе на потирЂ 1 злотистом находится вырисованое..."
Опускаю дальшу генеалогію, в котрій, між іншим, автор, на свідоцтво про походження дому Четвертинських від Володимира Вел., наводить оповідання (малоправ доподібне щодо своєї автентичності, але характеристичне для цих традицій), що коли 1580 р. Яков Четвертинський був у посольстві в московського царя, той спеціально цікавився його особою, тому що Четвертинські походять так само від Володимера Вел., як і московські царі.
"Ту так вш. кж. мл. генеалогію в коротце преложивши поступую до другои зацности, а тая ес(ть) o???????? ??? ????????, то єс(ть) православіє и побожнос(ть). Княжата бовЂм Четвертенскій и вш. кж. мл. почуваючися истинным оного Володімера крестителя Росского и другого — Мономаха — рожаєм2 и потомком быти, вЂру и набоженство, которое они з Константінополя от столицы святого первозванного апостола Андреа чудовне приняли, держите як в рожаю так в вЂрЂ продков своих не отступуючи и невьщаючи. В чом правицею бозскою з высокости покрЂплены бываєте и сталыми, адамантови подобячися трваєте. О которого натурЂ пишут, иж ани желЂзом ани огнем не бывает змякчен ани розбит — тоєж ся и о цных Четвертенских держит 3 и славит, же ани огонь ани желЂзо от вЂры их отчистоє не отстрашит.
