Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Гудкайнд Террі (читаем книги онлайн без регистрации .TXT) 📗

— Мені не потрібно йти до неї по секретній дорозі. Я не боюся чаклунки. Але якщо вже я заплатив, то дослухаю все до кінця. І про дві дороги, і про саму чаклунку.

Чоловічок знизав плечима:

— Якщо ви в своєму розумі, просто скачіть на захід, як роблять усі, кого запросила Алтея. Ви проїдете рівнини і досягнете покритої снігом гори. Обійшовши її, повертайте на північ і спускайтеся в каньйон. Ідіть по ньому, поки не доберетеся до болота. А там тримайтесь протоптаної стежки. Залишайтеся на стежці, нікуди не звертаючи. Вона призведе до будинку чаклунки Алтеї.

— Але в цей час року болото замерзає.

— Ні, пане. Місце, де живе чаклунка і її грізна магія, нечисте. Болото алтеї взимку не замерзає.

Обі підняв зап'ястя торговця так, що той ледь не закричав.

— Ти думаєш, я дурень? Взимку всі болота замерзають.

— Запитайте будь-кого! — Запищав чоловічок. — Запитайте будь-кого, і вам скажуть, що місце, де живе Алтея, не підвладне зимі Творця. Воно гаряче цілий рік і не замерзає.

Обі опустив зап'ястя торговця:

— Ти сказав, є обхідний шлях. Де він?

Той завагався і знову облизав потріскані губи:

— Його нелегко знайти. Там є кілька знаків, проте їх важко виявити. Я можу розповісти, як знайти їх, але ви можете щось пропустити і подумаєте, що я збрехав вам. Ці знаки важко відшукати, якщо ви не знайомі з тамтешніми місцями.

— Я подумую про те, щоб повернути свою монету.

— Я дбаю про вашу ж безпеку, пане. — Торговець видавив з себе вибачливу посмішку. — Я не хочу, щоб така людина отримала тільки частину необхідного і не бажаю шкодувати про це все життя. Я виконую свої обіцянки сповна.

— Продовжуй.

Торговець прочистив горло, сплюнув убік, витер рот брудним рукавом.

— Гаразд, пане… Найкращий спосіб знайти обхідний шлях — це провести вас туди.

Обі глянув на літню пару, що проходила мимо, а потім потягнув чоловічка за собою:

— Відмінно. Йдемо.

Торговець уперся п'ятами в землю:

— Стривайте… Я погодився розповісти вам і зроблю це. Але ви не можете очікувати, що я кину мій бізнес і стану провідником. Я ж на довгий час втрачу заробіток.

Обі сердито подивився на нього:

— І скільки ти хочеш за те, щоб показати мені шлях?

Торговець важко зітхнув, складаючи про себе цифри.

— Ну, пане, — сказав він нарешті, піднімаючи вгору палець, що стирчав з в'язаної рукавички з подертими пальцями. — Гадаю, я зможу відлучитися на декілька днів, якщо мені заплатять золоту марку.

Обі розсміявся:

— Я не дам ні золотої, ні навіть срібної марки за роботу провідника. Я заплачу тобі ще один срібний пенні, і це все. Бери або повертай мій перший пенні і провалюй.

Торговець похитав головою, продовжуючи бурмотіти про себе. Нарешті він глянув на Обі покірно.

— Мої амулети останнім часом продаються не дуже добре. Якщо чесно, гроші б мені придалися. Ви знову перемогли, пане. Я покажу вам дорогу за срібний пенні.

Обі відпустив зап'ястя торговця:

— Йдемо.

— Шлях туди лежить через Азерітську рівнину. Нам потрібні коні.

— Тепер ти хочеш, щоб я ще купив тобі кінь? Ти в своєму розумі?

— Йти пішки важко. Я знаю людей, які продадуть пару коней. Якщо ми будемо поводитися з кіньми добре, я впевнений, що ці люди погодяться викупити їх, коли ми повернемося, за трохи меншу суму. Обі обдумав пропозицію. Він хотів потрапити в палац, але вирішив, що буде краще спочатку відвідати сестру Латеї. Потрібно дещо з'ясувати…

— Це звучить розумно. — Обі кивнув торговцю. — Підемо купимо коней і вирушаємо.

Вони рушили по головному торговому ряду, заповненому натовпом людей. Навколо було безліч привабливих жінок.

Деякі з них кидали погляди на Обі, який ясно бачив в їх очах поклик. Вони жадали відповідного погляду, і Обидва роздавав їм посмішки, як знаки того, що пізніше все може трапитися. Він бачив, що навіть ця обіцянка розбурхує їх уяву.

І тут йому спало на думку, що бродячі по ринку жінки напевно низькородні селянки. А ось у палаці знаходяться дами високого становища, і з ними цілком можна зустрітися. Адже він не заслуговує меншого.

Зрештою, він — Рал, майже принц або щось в цьому роді. А може, навіть більше ніж принц.

— До речі, як тебе звати? — Запитав він. — Раз вже ми будемо подорожувати разом…

— Кловіс.

Свого імені Обі називати не став. Йому подобалося, коли його називають «пан». Це було єдине гідне звернення.

— Стільки людей на ринку, — сказав Оба. — Чому ж амулети погано продаються? Чому в тебе важкі часи?

Торговець глибоко зітхнув, явно засмучений.

— Це сумна історія, і я не хочу обтяжувати вас, пане.

— Думаю, я задав просте питання.

— Так, пане. — Торговець прикрив від сонця очі долонею. — Розумієте, пане, деякий час тому, на початку зими, я зустрів красиву жінку.

Обі недовірливо глянув на цього згорбленого, зморшкуватого, розпатланого торговця, що дріботів поруч:

— Зустрів?

— Чесно кажучи, пане, я запропонував їй амулети. — Кловіс раптово зупинився, ніби наткнувся на якусь перешкоду. — Її очі… Її великі блакитні очі… незвичайно блакитного кольору. — Кловіс глянув на Обі. — Річ в тому, пане, що її очі дуже схожі на ваші.

— На мої? — Насупився Обі.

— Так, пане, — кивнув Кловіс. — У неї були такі ж очі, Як у вас. Подумати тільки. Щось у ній було… Щось дуже схоже, але ось що точно… важко сказати.

— Яке відношення вона має до твоїх труднощів? Ти віддав їй усі гроші, але так і не зміг прилаштуватися між її ніг?

Кловіса, здавалося, почуте просто шокувало.

— Ні, пане, нічого подібного. Я спробував продати амулети, щоб її супроводжувала удача.

Обидва скептично посміхнувся:

— Тримаю парі, вона плескала віями і посміхалася, запустивши руку в твою кишеню, а ти був надто збуджений, щоб зрозуміти, що ж вона насправді робить.

— Нічого подібного, пане, нічого подібного. — У голосі торговця зазвучала гіркота. — Вона підіслала до мене свою людину, і той відібрав всі мої гроші. Це зробив він, але напевно за її наказом, я впевнений в цьому. Вони вкрали мої гроші. Позбавили мене всього, що я заробив за рік.

В голові Обі як ніби щось кольнуло. Він почав переглядати свій уявний список дивних і незв'язаних вражень. І деякі з них починали зв'язуватися.

— Як же виглядала ця жінка з блакитними очима?

— О, пане, вона дуже красива, з рудим волоссям.

Навіть якщо ця жінка пограбувала торговця, позбавивши всіх заощаджень, вираз його очей підказав Обі, що цей тип все ще перебуває під владою її чар.

— Її обличчя — обличчя доброго духа, а фігура така, що захоплює подих. Але за цим диявольськи спокусливим рудим волоссям я повинен був здогадатися про її підступність.

Обі зупинився і схопив торговця за руку:

— Її звали Дженнсен?

Кловіс з жалем знизав плечима:

— Пробачте, пане, вона не відрекомендувалася. Але я не уявляю собі другої жінки з такою зовнішністю. Ці блакитні очі, ця вишуканість, ці локони рудого волосся…

Обі погодився: опис ідеально підходило Дженнсен.

Але чи мало це хоч якесь значення? Кловіс показав вперед:

— Туди, пане. Там людина, яка може продати нам коней.

36

Обі скоса глянув у темряву під покривом рослин. Важко було повірити, що під деревами-вежами біля підніжжя хребта може бути настільки темно, коли на лузі трохи вище — яскравий сонячний день. Крім того, дорога попереду виглядала сирою.

Перш ніж зробити крок під сплетіння рослини і звисаючі нитки моху, він глянув назад, на пологий майданчик на скелі, де він залишив Кловіса поруч з багаттям — охороняти коней і речі. Обі був радий, що хоч на деякий час позбувся рухомого чоловічка. Той був докучливим, як муха, що дзижчить над вухом. Поки вони їхали через Азерітські рівнини, маленький торговець базікав про все і ні про що. Обі волів би позбавитися від нього і їхати один, але той був правий: знайти дорогу до болота Алтеї виявилося дуже важко.