Імена твої, Україно - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak" (читать лучшие читаемые книги TXT) 📗
лунко. Дужі коні, вкриті панцером, вершники о залізній
зброї і тим же панцером прихилені, поверх якого
на плечі накинуті білі плащі з витканими великими
чорними хрестами, викликали подивовані погляди
зустрічних. Загін хрестоносців повільно просувався
Володимиром до королівського замку.
Прибульці й собі з подивом роззиралися, оцінюючи
досвідченим оком бувалих вояків оборонні вали та
інші укріплення, охайні вулиці і кам’яні будівлі, зведені,
вочевидячки, в недавні роки, мружили очі від
зблиску сонячних променів на куполах золотоверхих
чисельних храмів.
Король Юрій І, немолодий уже, сивий тою сивиною,
що непомітно переходить, чи навіть перейшла
у крейдяну білизнy, з осяйною короною на голові та
скіпетром у руках, сидів на високому троні з вигадливими
візерунками.
– Світлий королю, ми привезли тобі сердечне вітання
від Великого магістра хрестоносців, – попри
ковані свої обладунки посли кланялися легко і вправно,
наче одіж у них була лляна, а не із заліза. – Великий
магістр наказав нам передати побажання здоров’
я твоїй королівській величності та процвітання
усій землі, що є під твоєю короною – від ріки Німан
на півночі до гирла Дунаю, від Сяну і Вісли на заході
до земель Києва і Чернігова, звідки дужою збройовою
рукою прогнав ти поган татарських.
– Кланяйтеся і від мене Великому магістрові,
невтомному оборонцеві віри Христової, – по хвилі
відказав король, очікуючи слів подальших від прусських
послів.
– Великий магістр, усе рицарство Кенігсберга
і землі нашої вважають, що давні незгоди припадають
пилом віків. Настав для нас час купно єднатися
31
Юрій Львович
«Король Руси» Юрій
титулувався королем
і підписувався
так: «Король
Руський, Великий
князь Київський,
ВолодимироВолинський,
Галицький, Луцький
і Дорогичинський»
3232
Печатка Юрія I.
Напис: «S[igillum]
Domini Georgi Regis
Rusie» — Печатка
пана Георгія-Юрія,
короля Русі. На
звороті: «S[igillum]
Domini Georgi
Ducis Ladimerie»
— Печатка пана
Георгія-Юрія, князя
(Во)лодимирії
супроти поган, які стільки лиха завдають твоїй землі,
а завтра, якщо попустити поганим, можуть дійти і до
городів наших. Ми привезли угоду від Великого магістра
про обопільні дії на випадок біди чи загрози, і
якби твої ясні очі подивилися те написане, то магістр
доручив нам від його імені скріпити договір.
Старший із хрестоносців розгорнув довгий свиток,
писаний латиною, і взявся читати. Бояри, що стояли
праворуч і ліворуч королівського трону, слухали
уважно, лиш інколи недовірливі погляди, не втаївшись,
проривалися ненароком.
Дочитавши, хрестоносець вклонився, скрипнувши
обладунками, і передав свиток крайньому бояринові.
– Хай посли Великого магістра відпочинуть з трудної
дороги, – сказав король на завершення. – А завтра,
як дасть Бог день і хліб на столі, ми обсудимо ту
угоду спільно.
А як стихло відлуння важких кроків гостей під
склепіннями замку, терпеливі бояри гуртом заговорили.
– А чи то не замислив магістр якусь каверзу?
– Хтозна, чи то білі плащі з вишитими чорними
хрестами у них на плечах, чи то овечі шкіри поверх
вовчого тіла…
– Приспати нам очі захочуть, а тим робом рицарі
в нас на кордоні.
Легенько пристукнув Юрій скіпетром і заспокійливо
відповів, видавалося, не з висоти свого королівського
трону, а з висоти сивих літ, що тихо шелестіли
за спиною.
– Недовіра наша серце холодить… Та й не близька
дорога від Кенігсберга… То не птахою долетіти,
то коням у важкому залізі іти – вість неминуче матимемо.
Розбурхалася суперечка, гуляли тривожні голоси
під склепінням, вдарялися об лункі стіни і верталися
знову назад, виговоритися хотілося кожному.
– Королю, а чи ти не забув, скільки з рицарямихрестоносцями
клопотів мав твій дід, король Данило?
В далекому вже 1238 році немало люду нашого полягло
під Дорогичином, немало мечів пощербилося об
панцири хрестоносців, аж доки здолали їх?
– З цими підступними рицарями меча маємо завжди
тримати напоготові!
Король нікого не перебивав, на запеклість вельми
гарячих посміхався лише очима, подумки перегортаючи
сторінки минувшини батькових часів і дідових,
раз уже його тут згадали. Підростав він в походах з
батьком Левом, уже зрілим воїном і державцем водив
рать свою у Литву 1285 року, а через дві зими ходив
ратно на польські землі. Потім сам княжив на Холмщині
й Підляшші, а як настав його час, то вернув і Київ,
і Чернігів, і землі за ними. По батьковій смерті в 1301
році вдалося йому об’єднати та створити ще більшу,
ще могутнішу державу. Той велетенський княжий і
людський досвід привів його до несхибного переконання:
держава не мечем сильна, а добрим життям її
людності. Тож невипадково вінчається він з князівною
Єфимією, сестрою Владислава Локетка, що стане
польським королем. Робиться все для добрих стосунків
з іншими сусідами, розбудовуються нові міста, добрішає
життя люду в кожнім куточку неозорої Волинсько-
Галицької держави. Справедливо зазначиться в
«житії» першого галицько-волинського митрополита
Петра (визнаного Константинополем потім святим),
що за короля Юрія І «була Волинська земля в чести й
повазі, повна багатства й слави». Інколи траплялося,
що один літописець хвалить якогось князя, а інший
осуджує, от тільки за короля Юрія І всі літописці та історики
мов зговорилися. Польський історик Ян Длугош,
описуючи ті часи, про Юрія І згадає так: «Був він
муж мудрий, ласкавий і для духовенства щедрий, за
його влади тішилася українська земля миром і славилася
багатством». Тільки терпеливими перемовинами
та шаною Візантії до короля Юрія І стало заснування
в 1303 році окремої митрополії у його державі.
…Тим часом суперечка його бояр тривала, кожен
висловлював щиро свої вагання і король жодного
не перебив: ніхто не повинен затаїти свою тривогу,
думка кожного має бути зважена і врахована усією
радою. Лише як змовкли бояри, король сказав своє
слово.
– Мудрі мої бояри, не та держава дужа, що наживе
собі більше ворогів чи відштовхне протягнуту
руку, а дужий той, хто другами багатший. Правду мо
3434
вите, що меч має бути завжди напоготові – тільки не
в руках, а в піхвах. Чим більше люд наш триматиме в
руках не меча, а рало, не списа, а будівничу кельму,
тим ліпше нашій землі і її людності. Що ж до замислу
злого, то нема на те ради – лукавий не дрімає. Тільки
не забудьмо Святе Письмо: немає нічого таємного,
що не стало би явним!
А наступного дня, по перемовинах і торгах із послами,
під угодою вже до обіду стояв розмашистий
підпис: «Юрій І, Король Руський, Великий князь Київський,
