Вірнопідданий - Манн Генрих (читать книги txt) 📗
Неділя заважала його планам; майора насилу відірвали від партії в кеглі, пасторові довелось відмовитися від родинної прогулянки з Кетхен і асесором Ядасоном, а вчитель уже стояв до розказу своїм двом похлібникам, які встигли напоїти його. Нарешті пощастило зібрати всіх у приміщенні Товариства воїнів, і Дідеріх, не гаючи часу, оголосив їм, що потрібно висунути кандидата від націоналістів і що, беручи до уваги стан речей, мова може йти тільки про майора Кунце. «Слава!» — зразу ж закричав Кюнхен, але брови Кунце зійшлися ще грізніше:
— Ви, мабуть, уважаєте мене за плохуту, — проскреготав він. — Ви гадаєте, що мені страшенно кортить осоромитися. Кандидат від націоналістів у Нецігу! Мене не обходить, що його чекає! Я абсолютно певен у провалі націоналістів!
Дідеріх ніяк не погоджувався з ним.
— У нас є Товариство воїнів; будь ласка, панове, пам’ятайте про це. Товариство воїнів — неоціненна оперативна база. Звідси ми по прямій лінії проб’ємося, коли можна так висловитись, до пам’ятника кайзерові Вільгельму, а там буде виграний і весь бій.
— Слава! — крикнув знову Кюнхен.
Але інші захотіли дізнатися, до чого тут пам’ятник, і Дідеріх повідав їм свою ідею, не сказавши, звичайно, про те, що пам’ятник був предметом змови між ним і Наполеоном Фішером. Він тільки натякнув на те, що вільнодумний притулок для немовлят не користується популярністю і багатьох виборців можна перетягти на бік націоналістів, коли пообіцяти їм, що спадщину старого Кюлемана буде витрачено на пам’ятник кайзерові Вільгельму. Насамперед це дасть роботу великій кількості ремісників і сприятиме пожвавленню в місті, відкриття такого пам’ятника принадить багато народу. Можна сподіватися, що Неціг втратить свою погану славу демократичного багна і грітиметься в промінні монаршої ласки. Тут Дідеріх згадав про свою угоду з фон Вульковом, про яку так само волів краще мовчати.
— А тому, хто так багато зробив і здобув для нас усіх, він натхненно вказав на Кунце, — тому наше рідне старе місто, безперечно, також спорудить колись пам’ятник. Він і Вільгельм Великий будуть споглядати один одного.
— І показувати один одному язика, — підхопив майор, зневіри якого не можна було захитати. — Коли ви вважаєте, що мешканці Неціга тільки й чекають на того великого діяча, який з фанфарами і барабанним боєм поведе їх до націоналістичного табору, то чому ви самі не хочете бути цим великим діячем? — І він пильно глянув Дідеріхові у вічі. Але чесні Дідеріхові очі розплющилися ще ширше; він приклав руку до серця:
— Пане майоре! Мої монархічні погляди знані всім, і вони вже коштували мені тяжчого іспиту, ніж балотування до рейхстагу, і цей іспит, сміливо можу це сказати, я склав! Я не побоявся, як призвідник у бою за справедливу справу, викликати до себе ненависть недобромисних елементів, а цим я позбавив себе самого можливості зібрати плоди принесених мною жертв! За мене нецігські житці не голосували б, за мою справу будуть голосувати, і тому я лишуся збоку: адже ж бути німцем — це значить бути діловою людиною, і я без заздрощів поступаюся вам, пане майоре, усіма почестями й радощами!
Загальне хвилювання. Кюнхенове «браво» звучало слізливо, пастор побожно кивав головою, а Кунце, в’явки приголомшений, не підводив очей. Зате Дідеріх почувався легко і вільно, він висловив усе, що було у нього в серці, виявивши вірність, самозречення і мужній ідеалізм. Поросла світлим волоссям Дідеріхова рука простяглася через стіл, і поросла темним волоссям майорова рука нерішуче, але міцно потиснула її.
Слідом за серцем в усіх чотирьох, видима річ, негайно знов заговорив розум. Майор запитав, чи готовий Дідеріх відшкодувати йому моральні й матеріальні збитки, які загрожують йому в тому разі, коли він виступить проти кандидата вільнодумної зграї і буде переможений.
— От бачите, — і він ткнув пальцем у Дідеріха, який не знаходив слів, приголомшений такою прямолінійністю, — цілковито певною справа націоналізму вам також не здається, а те, що ви за всяку ціну прагнете здобути мене, свідчить — скільки я вас знаю, любий докторе, — про якісь ваші махінації, на яких я, як чесний солдат, дякувати богові, зовсім не розуміюся.
Дідеріх поспішив пообіцяти чесному солдатові орден, досить прозоро натякнувши про згоду Вулькова, і кандидат націоналістів був остаточно завойований… Але за цей час пастор Цілліх встиг обміркувати, чи дозволяє йому його становище в Нецігу зайняти місце голови виборчого комітету. Чи вносити йому розбрат у свою парафію? І, крім того ж, кандидат лібералів — його власний любий зять Гейтейфель! Звичайно, якби замість пам’ятника збудували церкву!
— Бо воістину храми господні тепер потрібні більше, ніж будь-коли, а дорогу моєму серцю церкву пресвятої Марії місто так занедбало, що не сьогодні-завтра вона впаде на голову мені й моїм благочестивим парафіянам.
Дідеріх зразу ж пообіцяв зробити всю понову, якої зажадає Цілліх, лиш з тією умовою, щоб пастор не допускав на відповідальні пости в новій партії тих, хто за певними ознаками давно вже викликає законні сумніви у щирості своїх націоналістичних поглядів.
— Зовсім не бажаючи втручатися до родинних взаємин… — додав Дідеріх і подивився на батька Кетхен, який, очевидно, все зрозумів, бо навіть не писнув.
Але тут висунув свої умови й Кюнхен, який вже давно не кричав «слава». Пастор Цілліх і майор Кунце, поки вони говорили самі, силоміць утримували його на стільці; як тільки вони його випустили, він бурею вдерся в дебати.
— Серед кого насамперед повинні коренитися націоналістичні погляди? Серед юнацтва! Але хіба це можливо, коли директор гімназії — друг пана Бука? Хай би я до надсади горлав про наші геройські подвиги в сімдесятому році…
Одне слово, Кюнхен хотів стати директором гімназії, і Дідеріх великодушно пообіцяв йому цю посаду.
Після того, як політичну платформу було вироблено на здоровій основі особистих інтересів, можна було з чистим сумлінням віддатися тому запалові, що його, як пояснив пастор Цілліх, дарує сам бог, — то ж усі попрямували до погрібця.
На світанку, коли всі четверо поверталися додому, на мурах між білими відозвами Гейтейфеля і червоними — Наполеона Фішера вже красувалися плакати в чорно-біло-червоній рамці, що рекомендували майора Кунце як кандидата «партії кайзера». Дідеріх, наскільки це було йому під силу, твердо став перед одним з них і енергійним тенором прочитав:
— «В нині розпущеному рейхстагу банда людей, які не знають батьківщини, наважилася відмовити нашому блискучому кайзерові в коштах, потрібних йому для звеличення імперії… То ж будьмо гідними великого монарха і розтрощімо його ворогів! Наша єдина програма: кайзер! Є лише ті, хто за мене, і ті, хто проти мене: крамола і партія кайзера!»
Кюнхен, Цілліх і Кунце скріпляли кожне слово криками. Кілька робітників, які йшли на фабрику, з подивом зупинилися, то ж Дідеріх обернувся і взявся витлумачувати їм націоналістичний маніфест.
— Робітники! — вигукнув він. — Ви навіть не знаєте, яке вам випало щастя, що ви німці. Весь світ нам заздрить на нашого кайзера, зовсім недавно я мав нагоду особисто переконатися в цьому за кордоном!
Тут Кюнхен заграв кулаками туш на дошці для об’яв, і всі четверо закричали «слава», а робітники мовчки дивилися на них.
— Хочете, щоб ваш кайзер подарував вам колонії? — спитав їх Дідеріх. — От бачите. Тоді, будь ласка, нагостріть йому меч! Тому я і вимахаю: голосуйте не за соціал-демократів, які не знають батьківщини, а тільки виключно за кайзерового кандидата, пана майора Кунце, — інакше я не поручуся вам за наше місце серед інших держав, і ви ще доживете до того, що в кожну виплату будете приносити додому на двадцять марок менше!
Тут робітники мовчки перезирнулися і пішли далі.
«Партія кайзера» не гаяла часу. Кунце сам, насилу пересуваючи хворі ноги, виступив у Товаристві воїнів.
— Хай це бидло не тішить себе надією, — заявив він, — що й надалі буде належати до вільних професійних спілок! Ми виб’ємо з нього й вільнодумство! Віднині ми заговоримо іншим тоном!
