Сивий Капітан - Владко Владимир Николаевич (книги бесплатно без онлайн TXT) 📗
Марта уже опанувала себе після першого захоплення польотом «Люцифера». Очі її знов посумнішали. Вона тихо спитала:
— Але як? Навіть коли ми встигнемо… не запізнимося…
Дівчина не закінчила думки, надто вже страшною вона була. Та Олесь зрозумів.
— Встигнемо, Марто, це ж ясно. Що саме зробить Капітан, я, звісно, не знаю, але щось зробить таке, що вразить усіх. Недаремно ж «Люцифер» впаде на них прямо з неба!..
2. НОВЕ РІШЕННЯ ЕРНАНА РАМІРО
Ми вже знаємо, що так і сталося. «Люцифер», який спустився на тюремний двір Сан-Сальвадора прямо з неба, врятував Педро Дорілью, приголомшивши всіх своєю несподіваною появою.
Важко ушкоджений гранатою, «Люцифер», мов величезна брила, нависав над кам’яним двором, над завмерлим від страху натовпом фалангістів. На нерухоме тіло Хосе Френко, що лежало посеред двору, не дивився ніхто. Всі погляди були звернені на «Люцифер», на грізну машину, яка нерівними, наче судорожними рухами повільно підносилася вгору, все ще мов націлена передньою частиною вниз, на скам’янілу юрбу.
Що зробить Сивий Капітан, гнівний голос якого ще звучав у вухах кожного з тієї вже напівмертвої від жаху юрби? Вище і вище підіймався «Люцифер», потроху віддаляючись від двору. Може, він так і зникне, може, він нездатний через пошкодження застосувати свою зброю? Але чому ж він усе ще тримає під прицілом носової частини цей тричі проклятий кам’яний мішок, з якого немає виходу? Тремтячі й перелякані, фалангістські наймити почували себе приреченими. І все ж таки десь глибоко в душі у них ще ховалася надія: а може… може…
Даремні сподівання!
Всі вони встигли ще побачити застиглими осклілими очима, як з носової частини «Люцифера» одне за одним вилетіли в напрямі до них двоє чорних кілець. Потім сліпучий виблиск блакитного полум’я спалахнув на місці тих кілець. Але ніхто вже не встиг ні заплющити засліплені очі, ні почути гуркотливого вибуху, який струсонув кам’яні мури тюремного подвір’я в’язниці Сан-Сальвадор. Для тих, хто був у ньому, не існувало вже нічого.
А втомлений «Люцифер» поволі підіймався, хоч і з зусиллям, хоч і якимись ривками, над в’язницею, над її величезним кам’яним корпусом, всередині якого, там, де було неприступне тюремне подвір’я, клекотіло й вирувало полум’я, звивалися клуби чорного диму.
Вище й вище в небо, далі й далі від зловісного Сан-Сальвадора злітав поранений «Люцифер»; все ще покірно, хоч і з помітним зусиллям, здригаючись і наче стогнучи, він виконував те, чого вимагав від нього Сивий Капітан, який, зціпивши зуби, напружено вів його. Куди?
Цього не знав поки що навіть Валенто Клаудо, який вже з хвилину стояв біля дверей кабіни керування, не наважуючись відвернути увагу Капітана від апаратів. Хто-хто, а Валенто добре розумів, у якому складному і загрозливому становищі вони перебувають. Адже він щойно закінчив поверховий огляд тих пошкоджень, яких завдав «Люциферу» і його численним механізмам вибух гранати.
Нарешті Валенто Клаудо наважився:
— Капітане…
Ернан Раміро трохи повернув до нього бліде, напружене обличчя. Його гострі очі на мить спинилися на Клаудо. Тільки на одну мить, і потім знов Капітан перевів погляд вперед, у тому напрямі, куди летів «Люцифер». Але Валенто Клаудо не міг позбутися враження, що Капітан за цю мить наперед дізнався про все те, що він збирався розповісти.
— Доповідайте, Валенто. Я слухаю.
— Не дуже добре, Капітане, — обережно почав Валенто Клаудо.
— Це я знаю. Точніше.
— Розірвана оболонка корпусу. Пошкоджено систему електромагнітної завіси, вона не діє, Капітане.
Валенто спинився. Таку доповідь йому було дуже важко робити.
— Далі?
— Антигравітонна дія передньої частини також порушена. «Люцифер» тримається тільки дією заднього генератора.
— Так. Це збігається з показаннями індикаторів. Полагодити принаймні систему електромагнітної завіси на ходу можна? Ви з’ясували?
Валенто безпорадно розвів руками:
— Неможливо, Капітане. Надто велике пошкодження, вибухом вирвано цілі шари обмотки корпусу. Без бази не обійтися.
Він бачив, як ворухнулися зціплені щелепи Ернана Раміро.
— Велика пробоїна в оболонці, Валенто?
— Загалом близько квадратного метра, Капітане.
— Полагодити на ходу можна?
Валенто Клаудо помітно вагався. Нарешті він відповів:
— На ходу ні, Капітане. Пластира такого розміру в нас немає. Роботу треба провадити на землі.
— На землі? І дати себе при тому розстріляти? Так, Валенто? — Вперше за весь час розмови в голосі Ернана Раміро забриніло помітне роздратування.
Валенто знов розвів руками: він не мав відповіді, яка могла б задовольнити Капітана.
Настала пауза, довга й болісна. Капітан уперто дивився вперед, не знаходячи розради. Мовчав і Валенто, розуміючи, що він не може запропонувати ніякого виходу. Адже тільки на базі, тільки там можна полагодити ці серйозні пошкодження. Але…
Ернан Раміро порушив мовчання першим. І його слова були саме про те, про що не наважувався говорити Валенто Клаудо.
— З такою пробоїною «Люцифер» не може не тільки зануритися під воду, щоб дістатися бази, але й пливти по поверхні води. Значить, це виключено.
— Так, Капітане, — ствердив Валенто Клаудо те, що, як він знав, було найдошкульнішим в їх становищі.
— Лишається тільки посадка на землю, — продовжував Ернан Раміро. — Куди?
Під ними, далеко внизу, пливла земля фалангістської Іберії, і всюди на тій многострадальній землі на них могли чекати і, напевне, чекали пастки, розставлені поліцією і жандармерією. Опинитися на тій землі означало неминучу загибель, бо позбавлений електромагнітного захисту «Люцифер» був безпорадний проти нападу на нього. Та й залишатися надовго в повітрі також було небезпечно: перша-ліпша зустріч з якимсь літаком була б фатальною для «Люцифера». Адже тепер машина Ернана Раміро не мала ні електромагнітного захисту, ні потрібної маневреності…
Крім того, «Люцифер» зараз тримався в повітрі тільки за допомогою одного генератора антигравітонів, розміщеного в задній його частині. Цей генератор весь час приймав на себе подвійне навантаження і дуже розігрівався. Отже, він також міг вийти з ладу. Треба було якнайшвидше лагодити пошкоджений генератор, а для цього не обійтися без посадки на землю. Де?..
Де знайти такий шматок землі, таку бодай крихітну ділянку, де «Люцифер» зустрів би друзів, які стали б на його захист і оборону на час ремонту або хоч не виказали його? Немає таких друзів у «Люцифера», у Сивого Капітана, і навіть у самого Валенто Клаудо не стало їх за останній час. Гіркий досвід з Кристобалем Гомецом красномовно довів це…
І знов Валенто Клаудо мимоволі згадав про нічну зустріч Капітана з Фредо Вікторе.
"Капітане, Капітане, чи вірний ви шлях обрали? Чи не слід було прийняти пропозиції Фредо Вікторе? Ми ж лишаємося самі, самі серед незліченних ворогів!.." — ці слова готові були вже вихопитися в Валенто Клаудо. І знову він стримався, не зміг подолати вимог шанобливої дисципліни: не можна, не можна висловлювати якісь сумніви, докоряти чимось Капітанові, коли й без того йому тяжко, коли створилися такі складні, загрозливі умови!..
Валенто Клаудо мовчав. Мовчав і Сивий Капітан. Про що думала ця загадкова людина? Чи згадувалися їй трагічні сторінки далекого минулого, чи, навпаки, в уяві Капітана малювалося майбутнє? Чи розум його був зайнятий складним вирішенням питання про те, як і де дістати можливість полагодити пошкодження «Люцифера», щоб знову скеровувати його в бій проти запеклих ворогів?..
Мабуть, останнє, бо Ернан Раміро рішуче струсонув головою, мов відкидаючи непотрібні сумніви й роздуми. Його руки енергійно повернули штурвал керування. Сонце, яке досі лило своє вже гаряче проміння крізь правий ілюмінатор, наче стрибнуло назад, скоса зазирнуло ще раз до кабіни і зникло. «Люцифер», підкоряючись Капітанові, круто повернув на північ.
Майже звичайним своїм урівноваженим голосом — хіба тільки, що дзвеніла в ньому все ж таки якась неприродна напруженість! — Ернан Раміро наказав, повертаючись до Валенто Клаудо:
