Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги бесплатно .txt) 📗
В листі до митрополита — просячи його з свого боку своїм духовним авторитетом вплинути на гетьмана, щоб він не переривав переговорів. Кисіль ще раз підчеркнув вину Нечая і цілком по тарасконськи росписав свої заходи коло затримання спокою незважаючи на сей інцидент. “Сталось як я ворожив! Виграли застав крайні — і перебили заходи коло згоди! Але не з сторони короля ані п. гетьмана війська Запорозького. Звичайна нависна інтермедія (intermedia phracnesis) небіжчика Нечая запалила огонь і сталося згідно з староруським прислівєм: Зла искра сама згинула, а світ запалила” Але Кисіль робив що міг. Се він стримав польське військо від дальшого наступу — инакше б воно незнать куди забігло своїми чатами! Се він намовив Каліновского, що той написав сього листа до Хмельницького, заявляючи готовість іґнорувати вчинене Нечаєм і далі зіставатися в згоді і рішати справу комісією. Нехай же митрополит своєю “пастирською намовою” постарається стримати кровопролитє — “аби не пропасти нам самим і не загубити до кінця віру і нарід Руський”. Бо коли упустити сей момент і війська зійдуться — вже всьому кінець!
Але в дійсности і так був уже кінець усяким переговорам. Саме того дня, 3 березня на фронті відновились операції.
“Не знати яким фатумом наступила инша рада, і військо кинувши розписані кватири, рушило (з Шаргороду) до Черніївець”, — пише Освєнцім. Переночувавши там з 2 на 3 березня воно відновило чистку лінії, і нам також неясно, що дало причину до такої зміни. Може бути, що вплинув на се приїзд Потоцкого, що в тім часі з'являється тут — повний рішучости продовжувати щасливо розпочату кампанію і рушити військо на Винницю (лист його до канцлєра з Мурахви цитований вище) 10). Можливо, що прийшли в тих днях нові обіцянки підмоги з Варшави і заохотили до дальшого походу. Може бути, що й саме військо, аніж спокійно стояти, захотіло ще почистити Подністровє, як висловлявся Каліновский — і трохи полатати свої діри.
Але перша експедиція вислана на місточко Стіну (над р. Русавою, яких 20 клм. від Черніївець) випала дуже невтішно. Каліновский в своїх реляціях, що правда, постарався представити її можливо дуже невинно, але зате Освєнцім описує її дуже кольоритно і докладно. Коли військо зближалося до містечка, каже він, виїхало на зустріч двох міщан в посольстві від війта: просили “миру” іменем громади, і повели військо до міста. Але робили се “мабуть без відома поспольства”, завважає автор, бо коли військо надійшло до передмість, “немала кількість хлопства почала з самопалами, з луками й иншою зброєю випадати на хутори і за хутори — стріляли, відгрожувались дулі показували і за вибаченнєм — зади випинали”. Так доволі довго товклись, не пускаючи до міста, аж нарешті кілька хоругов кинулись на них і розігнали — стративши при тім двох товаришів, а з другої сторони вдарив на долішнє місто воєвода Лянцкороньский з пішим військом і частиною кінности. Так кінець кінцем опановано те долішнє місто, а бунтівники вступилися до горішнього. Але воно було дуже неприступне, і хоч Каліновский велів його штурмовати, нічого з того не виходило, тільки всякі утрати, а обстріл з гармат не робив ніяких значніших шкод облеженцям, і вони не хотіли видати старшину ані послухати инших польських домагань. Нарешті, бачучи, що силою з ними нічого не зробиш, Каліновский мусів згодитись обмежитись чисто номінальними знаками покори: прийняти присягу й контрібуцію 4000 злотих. Та замість 4 тис. другого дня депутація прислала тільки тисячу, котру Каліновский їм віддав назад, і з сим тріумфом завернув назад на Черніївці, тільки на всякий випадок поставив в сусідній долині кілька своїх хоругов. Коли військо відійшло і люде з містечка вийшли на місце де стояв був польський обоз, сі польські рицарі вискочили з засідки і з криком “гала! гала!”, почали рубати нічого невинних і безборонних людей — після капітуляції і присяги. “З півтораста того викосили”, завважає Освєнцім.
В реляціях Каліновского підканцлєрові Радзєйовскому, з 5 і 8 березня, не знаходимо сих барвистих подробиць. В реляції писаній “з обозу під Стіною”, 5 березня він пише:
“Відобравши Шаргород, Черніївці, Мурахву, Садківці і привівши до послушенства, поступився під Стіну — фортецю подібну до Камінця, і завдяки відвазі, наступивши з трьох сторін, взято нове місто з фільварками, обсаджене богатьма тисячами людей. Вищого міста, через його натуральну позицію, не вдалося взяти ні в ніч пяткову ні в суботу 11), і вважаючи що вони просили милосердя, а декотрі хоругви не прийшли, я не відмовив їм — і посилаю форму (присяги):
“Ми... присягаємо Богові всемогучому... перед ясновельм. п. Мартином на Гусятині Каліновским, що ми і потомки наші будемо вірні й жичливі королеві й. м. і його наступникам королям польським. Також панові своєму дідичному будемо віддавати всякі повинности, як також і до скарбу короля і Річипосполитої. Жадних бунтів ні ми ні діти наші не будемо вчинати, ані сотників і козаків у місті не будемо вибирати ні перетримувати. Військові королівському за ординансами ім. п. гетьманів (і) полковників не будемо боронити становищ і нічлігів ані вільного переходу хоругвам. Але так як перед тими козацькими бунтами були послушні, так і тепер обіцюємо бути ми і діти наші, і більше з ними (козаками) сходитися не будемо. Так нам Боже допоможи і мука його невинна”.
“Так відправивши сю процедуру стінську, рушаю до Черніївець, і там не залишу мати око на неприятельські замисли, на потуги Хмеля з своїми й татарськими військами”, пише далі Каліновский в сій реляції, і кінчить проханням присилки пушкарів, файєрверкерів, фурманів під муніцію і т. д. “Бога ради нехай війська наступають поки час і пора, бо потім occasio сalvа, і я боюсь, що з таким малим військом не зможу відповісти завданням мого уряду, особливо з огляду на неприятельський наступ” 12).
Після сих стінських подвигів, під днем 6 березня Освєнцім уміщує раду у гетьмана над тим, де провести решту зими, вичікуючи тих наємних контінгентів, що ніби то мали прибути, а тим часом їх не було. “Стала рада згідна, щоб у Винниці, яко місті просторнім скінчити останок зими і трудів” (266).
Каліновский в черговій реляції з 8 березня, що правда, не згадує виразно про таку раду і ухвалу, але фактично дає зрозуміти, що замість попереднього наміру: стояти на Подністровю й “мати бачне око” на неприятельський наступ, зайшли инакші рішення.
За ласкою божою і високим щастєм його кор. мил. все вже Подністровє заспокоєне. Стіна карк свій схилила — не абияка фортеця тих країв. І Ямпіль з своїми бунтівниками, на великість і силу надію покладавши, добре заплатив за свою непокірність. А що та паскудна бестія (bellua) з Ордами де далі то ближче до війська нашого приступає, приходиться нам зайняти позицію в Винниці, яко місці відповіднішім 13), і там тих монстрів чекати; може Бог дасть, що ті наємні війська, котрих тут іще нема цілком, і ті помічні полки, хоч би й не такі як мали бути в компуті, підтримають наші сили 14).
Супроти таких замірів напад польського війська на Ямпіль — пограничний пункт зборівської лінії і граничне місто з Волощиною, виглядає на цілком добичницький наїзд перед походом. Ніяких конкретних мотивів сього нападу жерела не дають, а Коховский тільки до річи зазначує, що саме був там великий ярмарок, богато поз'їздилося купців з товарами, з ріжних кінців Поділля і Волощини. Се очевидно й дало привід до нападу. В ночи з 6 на 7 березня польські полки несподіваним нападом захопили місто, війшлй на ринок, коли куцці саме відчиняли свої крамниці. Задзвонено на ґвалт — але ніяка оборона була неможлива. Люде кинулися тікати за річку — міст поломився, маса народу потонула, і не було ратунку. Жовніри “в пень вирубали, спалили і страшну силу здобичи набрали — раховано, що вбито там було до 6000 воєнного люду. Козаків і Волохів”, а скільки невоєнного погинуло, того ніхто не рахував. Чимало значних бранців — козаків, Греків, Турків приставили до гетьмана, також армату, порохи, і обловилися великою здобичею. У одного грецького купця “знайшли” 60 тис. золотих 15). Потоцкий з тріумфом сповіщав про сей новий подвиг канцлєра: “Ямпіль твердоустий, позбавивши майна і життя бунтівників, що в нім замкнулися, дорого заплатив за свою надуту упертість: огнем і мечем зруйнований дощенту з понеділка на вівторок” 16).
