Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги бесплатно .txt) 📗
Примітки
1) Michalowski c. 609, пор. 622, Oswiecim c. 263.
2) Жерела XVI с. 108.
3) Лист з неможливою датою 16 березня у Міхаловского с. 616, з датою 21 лютого, теж неможливою — у Темберского, с. 164. Судячи з дневників міг він бути писаний не пізніше 27-28 лютого, але не раніше і 26 з огляду на дату: з Шаргороду. Лист Кисіля з Гощі, з котрим він пересилає сей лист Хмельницькому, в друкованій копії Освєнціма (с. 265) і в рукописних: Ос 2286 л. 130, Нарушевича 145 с. 69, датований 3 березня (у Темберского теж неможлива дата — 28 лютого, її треба відкинути). Се дає дату і для листу Каліновского.
4) Лист до канцлєра — Ос. 2286 л. 124, до підканцлєра Наруш. 145 с. 53 цедула до нього ж з 26 лютого — Міхалов. ч .213
5) Co mu nie nowina byla (Нечаєві) bo i w przeszlym roky ... bez woli iego Хмeльницького) zwiodl byl Tatarow kilka set i nazabiral szlachty.
6) Szukal ten zdrajca nie szukano go.
7) Осол. 2286 л. 128.
8) Лист до гетьмана виданий у Освєнціма с. 265, і в латинськім перекладі, але з неможливою датою 28 лютого у Темберского с. 165; про рукописні копії вище с. 191; лист до митрополита Міхалов с. 614
9) Про настрої короля Кисіль нічого не міг знати, і “свобідно” видумував від себе, своїм звичаєм.
10) У Міхаловского сей лист з датою 3 березня, але він говорить про здобуттє Ямполя в ніч під 7 березня, і в дійсности писаний мабуть 9 березня, коли військо стояло в Мурахві (тамже с. 623). Про сей приїзд Потоцкого я поза тим не бачу відомостей, і очевидно його побут при війську був дуже короткий. Незгода між обома гетьманами обгострилася ще більше, так що коли прийшлось потім збирати військо до купи в місяці травні, підканцлєр Радзєйовский спеціяльно їздив до Потоцкого до Галичини (мабуть до Єзуполя, де його побачимо в квітні) “для полагодження ворожнечі між двома гетьманами — великим і польним” (Освєнцім с. 282).
11) Субота 4 березня н. с., лист писаний другого дня.
12) Осол. 2286 л. 130.
13) jako w miejscu sposobniejszym sedem belli w Winnicy obrac nam przyszlo.
14) Осол. 2286 л. 133 об.
15) Michalowski c. 623, Oswiecim c. 264-5, Kochowski c. 227, Раm. Radziwilla с. 435, Spominki II с. 69.
16) Міхалов. с. 613.
НАСТУП НА ВИННИЦЮ, ОБЛОГА ВИННИЦІ, РОЛЯ БОГУНА, КОЗАЦЬКИЙ НАСТУП, УТЕЧА ПОЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКА, ВІДСТУП ПІД БАР І КАМІНЕЦЬ, БЕРЕЗЕНЬ-ПОЧАТОК КВІТНЯ 1651 Р.
По сих трудах військо відпочивало в Черніївцях три дні, і 9 березня н. с. рушило на Винницю: на Мурахву, Садківці, Красне, Сутиска. Ставши на ніч у сім селі, яких 20 клм. на полудне від Винниці над Богом, 10 березня, Каліновский виправив кінним під'їздом наперед воєводу Лянцкароньского. Той в дорозі довідався, що в Винниці стоїть Богун, полковник кальницький, з 3000 козаків, і поспішив своїм під'їздом — не вважаючи на великий сніг, щоб захопити й Богуна неприготованим, як то вдалося з Нечаєм. Виглядало, що козаки стоять безпечно, не держачи сторожі наоколо міста, і польська кіннота без перешкод війшла до передмість, захопила з розгону замок і стала наступати на місто. Козацьке військо стало понад Богом, боронячи приступу. Кіннота польська відважно кинулася в наступ через ріку, ледом, і попала в полонки, повирубувані в леді, — вони трохи замерзли зверху і були притрушені свіжим снігом (Коховский каже, що козаки вирубали ті полонки в переддень і зверху притрусили сіном, щоб вони скорше замерзли — взагалі сі Богунові хитрощі стали лєґендою, яка потім поглиблювалась і розвивалась одним письменником перед другим). Польські лицарі з розгону полетіли в сі полонки, почавши від самого Лянцкороньского і двох ротмистрів що були з ним — Миколи Кисіля старости черкаського і Мелешка новгородського стольника. Лянцкороньского удалось витягти, а ті два ротмистри й богато вояків і коней погинуло; трупи їх довго потім лежали на леді непоховані; про Кисіля казали, що собаки його з'їли цілого, лишивши тільки голову і одну ногу 1).
По такім сюрпризі відступили з великими втратами під замок і спішно післали вістунів до Каліновского, щоб ішов ратувати. Той на вечір наспів з головним військом, а за ним згодом надійшла й армата. Тоді козаки вночи під неділю (під 12 н. ст. березня) запалили місто, а самі відступили до манастирської частини, дуже добре укріпленої. Поляки рахували, що було там до 6000 тис. вибраних козаків з ріжних полків, крім того чимало винницьких міщан і селян з сусідніх сіл. Вони цілу неділю і понеділок відбивали наступи Поляків, вистрілювалися й билися вруч, стягаючися все більше до краще укріплених пунктів наоколо монастиря, і Поляки понесли великі страти в людях, а так звана німецька піхота рішучо стратила охоту до бою (оден з участників іронізує, що то були тільки “німецькі плюдри (штани) і кабати”, а в них ріжні реміснички, що найнялися до війська та зовсім не виявляли воєнного духу). Але Каліновский з Лянцкороньским завзялись добути Богуна і не переставали штурмувати козацьку цітаделю.
Тоді в понеділок під вечір козаки вислали парляментарів, просячи замирення. З польської сторони виїздив ротмистр Гулевич, автор інтересної реляції про сю винницьку облогу, з другим шляхтичем, підстолім браславським Ржевуским; з козацької кілька сотників. Вони вели переговори до пізна, продовжували потім другого дня (ві второк), і були вже договорилися. Поляки домагались видачі Богуна, армати, корогов. Козаки Богуна видати не годились, але віддали захоплені в нещасливій пригоді на Богу польські корогви, коней, давали контрибуцію в худобі, меду і под.; армату обіцяли полишити на місці, виходячи з міста. Поляки мали вийти з міста і дати свобідний вихід козакам. На тім зробили угоду, зложили присягу і обмінялися закладнями: з козацької сторони пішло в застав кілька сотників, з польської два шляхтичі. Але Каліновский з Лянцкороньским знов замишляли “стратеґему” в тім роді як у Стіні, тільки в більш грандіозних розмірах: польське військо мало сховатися в замку і в ріжних частинах міста та окружити козаків, коли вони вийдуть з своєї цітаделі: змусити їx силою, щоб вони видали старшину і зброю, а коли б не згодилися — бити їx. Та козаки про се чи довідались, чи щось помітили, і не схотіли виходити, а допевнялись, щоб польське відійшло на м и л ю від міста. Каліновский не згодився на се, і козаки перервали трактати 2).
Поновлювано їх потім, але ніяк вони не доходили до кінця. В польських кругах одні підозрівали, що се черці винницького манастиря так відпорно настроюють козаків, инші — що се інтриґує шляхта, котрої мовляв в тім війську Богуна було чимало — чоловіка до 70, і вони бояться, що як прийде до капітуляції, то їх як зрадників порозстрілюють. Козаки уступилися до третьої лінії своїх укріплень; коней частину вигнали — і побивали польських джурів, що пробували їх ловити. Поляки пробували відтяти їм воду, але се не вдалось. Обстрілювали їх з гармат, огнистими кулями; але козаки їх гасили, і особливої шкоди не терпіли 3).
Польське ж військо до крайнього нудилося тяжкою службою, вічною сторожею, не розбираючись і не розсідлуючи коней. До того деморалізували їх ріжні суперечки й інтриґи начальства між собою, що кінець кінцем відбивалися на загальній карности. Спиняється на сім спеціяльно Освєнцім, і його подробиці досить характеристичні. Між Лянцкокороньским і Каліновским ішли вічні незгоди. Лянцкороньский як старший ранґою сенатор претендував на певну незалежність від гетьмана, що претендував знов на повну військову субординацію з його боку. Він закидав Лянцкороньскому, що той пише до двору, собі приписуючи всі заслуги кампанії; Лянцкороньский нарікав, що Каліновский не памятає тих послуг, які він йому робив. Коли на якійсь нараді в Шаргороді Лянцкороньский почав пригадувати Калиновскому свої “інтерцесії” за ним перед військом, Каліновский відізвався: “Вашеці інтерцесії були такої ваги як фіґа”, і показав йому дулю. З-за булави Нечая вийшли між ними грубі лайки, бо Ляннцкороньский взяв її собі, а Каліновский добивався, щоб він йому віддав, і позволяв собі грубі вирази. Бачучи се, й нижчі офіцери позволяли собі. Коли Лянцкароньский став раз жалітися перед Каліновским на одного поручника за мародерство, а той став відказувати, і Лянцкароньский позволив собі висловитись, що тому поручникові “подібніш було б биком бути ніж жовніром”, поручник відтяв воєводі: “А тобі подібніш кози пасти, ніж бути сенатором”, і Каліновский не зробив за се ніякої замітки поручникові.
