Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Гудкайнд Террі (читаем книги онлайн без регистрации .TXT) 📗

— Чому ти не використовуєш магію?

Алтея подивилася на нього своїми темними очима, наповненими мовчазним презирством.

— Твій батько зробив з моєю магією те ж, що і з ногами.

Обі здивувався. Невже його батько теж був непереможний? Можливо, Обі — справжній спадкоємець Даркена Рала. Можливо, це його голос розшукав його, щоб надати Обі шанс.

— Ти хочеш сказати, що ти чаклунка, не володієш магією?

По болоту прокотився гуркіт грому. Алтея вказала на підлогу. Коли Обі сів, вона підтягла ближче дошку з позолоченим малюнком.

— У мене збереглися здатності передбачати події, — сказала вона. — І більше нічого. Ти міг би задушити мене однією рукою, тримаючи в іншій чашку чаю. І я не змогла б зупинити тебе.

Обі розраховував, що йому передбачається непогана розвага. Боротьба завжди була самою хвилюючою частиною будь-якої подібної зустрічі. Шкода, що ця безнога каліка не зможе довго боротися! Але ж залишаються ще жах в очах, агонія і спостереження за приходом смерті, цього він чекав з особливим нетерпінням.

— Однак пророкувати ти можеш, так? Ось, значить, як ти дізналася, що я прийду!

— У якомусь сенсі… — Алтея важко зітхнула, немов спроба дістатися до подушки абсолютно виснажила її сили. Але, глянувши на дошку, вона, здавалося, звільнилася від втоми. — Я хочу показати тобі одну річ, — сказала вона довірчим тоном. — Це, можливо, пояснить тобі дещо.

Обі нахилився вперед, задоволений, що чаклунка так мудро вирішила розкрити секрети. Він любив дізнаватися нові речі.

Він спостерігав, як Алтея розбирає купку каменів. Вона уважно оглянула кілька штук, перш ніж знайшла той, який потрібний.

Решту вона відклала убік в якомусь їй одній зрозумілою порядку, хоча Обі здавалося, що всі камені абсолютно однакові.

Потім чаклунка піднесла обраний камінь до очей Обі.

— Це ти, — сказала вона.

— Я?.. Що значить «я»?

— Цей камінь зображує тебе.

— Чому?

— Він так вирішив.

— Ти хочеш сказати, що ти вирішила, що він буде представляти мене.

— Ні. Я хочу сказати, що камінь вирішив, що він буде представляти тебе. Або, скоріше, так вирішило те, що контролює вирішення каменів.

— А що контролює камені?

Обі здивувався, побачивши посмішку, яка повільно виникла на обличчі Алтеї і через кілька секунд переросла в злісний оскал. Навіть Латея ніколи не виглядала такою злісною.

— Магія контролює, — прошипіла чаклунка. — Вона і вирішує!

Обі довелося нагадати самому собі, що він непереможний. Він зробив непевний жест рукою, намагаючись зберегти спокій.

— А як щодо решти? Хто тоді вони?

— Я думала, ти хочеш дізнатися про себе, а не про інших. — Чаклунка нахилилася до Обі з виразом зверхності і впевненості на обличчі. — Інші люди не значать для тебе нічого, правда ж?

Обидва розглядав її посмішку.

— Так.

Алтея потрясла камінь у кулаці. Не відриваючи погляду від очей гостя, вона кинула камінь на дошку. У вікнах блиснула блискавка. Камінь прокотився по дошці і зупинився за зовнішнім колом. За стінами прогуркотів грім.

— Ну? — Запитав Оба. — І що це означає?

Не відповідаючи йому і не дивлячись на дошку, чаклунка схопила камінь.

Її погляд був прикутий до Обі. Вона знову потрясла камінь і без єдиного слова кинула на дошку. Яскраво спалахнула блискавка. Неймовірно, але камінь покотився туди ж, що і в перший раз. Точно на те ж саме місце… Дощ тарабанив по даху, сухий тріск грому рознісся по болоту.

Алтея схопила камінь і кинула його в третій раз. Блискавка тепер блиснула зовсім близько. Обидва облизав губи, чекаючи, куди впаде зображає його камінь.

За його тілу побігли мурашки: камінь і цього разу встав на те ж саме місце. А коли зупинився, грянув грім.

Обі поклав руки на коліна і відкинувся назад:

— Це якийсь фокус.

— Це не фокус, — сказала Алтея. — Це магія.

— Мені здавалося, ти більше магією не володієш.

— Не володію.

— Тоді як ти це робиш?

— Я ж сказала тобі, що не я це роблю. Це роблять самі камені.

— Добре… І що ж означає те, що камінь зупинився три рази на одному місці.

Обі усвідомив раптом, що злісна посмішка чаклунки зникла.

Алтея вказала пальцем на камінь.

— Це місце означає нижній світ, — глухо сказала вона. — Світ мертвих.

Обидва намагався виглядати не дуже зацікавленим.

— І яке відношення це має до мене?

Темні очі дивилися прямо в його душу.

— Ось звідки йде голос, який ти чуєш, Обі.

Він похолов:

— Звідки ти знаєш моє ім'я?

Алтея нахилила голову, і лице її наполовину занурилося в тінь.

— Одного разу, дуже давно, я допустила помилку.

— Яку помилку?

— Я допомогла врятувати твоє життя. Я допомогла твоїй матері втекти з палацу, перш ніж Даркен Рал зміг виявити твоє існування і вбити тебе.

— Ти брешеш! — Обидва схопив камінь з дошки. — Я — його син! Навіщо йому вбивати мене!

Вона не відвела від нього пронизливого погляду.

— Можливо, йому було відомо, що ти станеш слухатися голосу, Обі. Убивши тебе, він би зупинив це. Він думав, так буде краще…

— Ти була подругою моєї матері?

— Ні. Я не знала її. З нею була знайома Латея. Твоя мати виявилася однією з молодих жінок, які потрапили в положення і яким загрожувала смертельна небезпека. Я допомогла їм. За це Даркен Рал зробив мене калікою. Якщо ти сумніваєшся в його намірі щодо тебе, то можеш тішитися кожною відповіддю, яку сам придумаєш.

Обі обдумав її слова, зіставляючи їх з подіями зі свого уявного списку. Прямого зв'язку не було.

— Ви з Латеєю допомагали дітям Даркена Рала?

— Ми з Латеєю були дуже близькі один час. Ми обидві взяли на себе зобов'язання допомагати тим, хто потрапив у біду. Але Латея стала ненавидіти подібних тобі нащадків лорда Рала через ту біду, яку він наслав на мене. Вона не могла дивитися на мої страждання і поїхала. Я знала, що вона не зможе пересилити себе. Я любила її і ніколи не просила відвідати мене, хоч і дуже нудьгувала. Ми ніколи більше не зустрічалися. Єдина добра справа, яку я могла зробити для неї, — це дозволити їй втекти. Я передбачала, що вона не дуже добра до тебе. У неї були на це причини, хоч, можливо, і не дуже вагомі.

Розповідь не викликала в Обі ніякого співчуття до цієї жахливої жінки. Він уважно розглянув темний камінь і простягнув його Алтеї.

— Ці три рази… це просто випадковість. Кинь знову.

— Ти б не повірив мені, навіть виконай я це сотню разів. — Вона повернула йому камінь. — Кинь сам.

Обі ретельно потряс кулаком, в якому знаходився камінь, — так само, як робила чаклунка. Алтея відкинулася назад, спершись спиною об ніжку стільця. Очі її потьмяніли.

Обі жбурнув камінь на дошку з такою силою, щоб той викотився за її межі і довів, що чаклунка помиляється. Коли камінь вилетів з його руки, блиснула блискавка — так сліпуче, що Обидва здригнувся і подивився на стелю, побоюючись, що вона вдарила в дах. Тут же грянув грім, стрясаючи будинок до самої основи. Потім все затихло, і тільки дощ продовжував люто бити у вікна і по даху.

Обі полегшено посміхнувся, подивився на дошку і побачив проклятий камінь на тому ж місці, що і в попередні три рази. Хлопець підскочив, наче його вжалила змія, і витер раптово спітнілі долоні об стегна.

— Фокус, — сказав він. — Всього лише фокус. Ти чаклунка і всього лише проробляєш магічні фокуси.

— Цей фокус проробив ти сам, Обі. Ти сам відкрив свою душу пітьмі.

— І що з того?

Алтея посміхнулася з цього визнання:

— Ти можеш слухатися голосу, але обраний не ти. Ти всього лише його слуга, не більше. Він повинен обрати посередника, якщо хоче принести темряву в світ.

— Ти не знаєш, про що говориш!

— Ні, знаю. Ти здатний бути дірою в світі, але тобі не вистачає одного компонента.

— Якого?

— Грушдева…

Обидва відчув, як на потилиці заворушилися волосся, хоча і не зрозумів значення цього слова…

— Безглузде слово. Воно нічого не значить.