Янголи і демони - Браун Дэн (чтение книг .TXT) 📗
Ґлік замислився: можливо, цього вечора йому судилося розкрити ще, одну таємницю — довідатись, де знаходиться «діамант ілюмінатів»?
102
І І’яца Навона. «Фонтан чотирьох рік».
Ночі в Римі, так само як і в пустелі, можуть бути дивовижно холодними, навіть після теплого дня. Ленґдон зіщулився на узбіччі п’яца Навона, закутавшись у свій твідовий піджак. По всьому місту було чути випуски теленовин, що зливалися в суцільний гомін і нагадували далекий шум вуличного руху. Він подивився па годинник. П’ятнадцять хвилин. Щастя, що можна кілька хвилин перепочити.
На майдані не було нікого. Чудовий фонтан Берніні шипів і дивно зачаровував. Над пінистою поверхнею води здіймався химерний туман, підсвічений знизу підводними прожекторами. Відчувалась наелектризованїсть повітря.
Найзахопливіша особливість цього фонтана — його висота. Сама центральна частина композиції — невідшліфована брила італійського вапняку — має висоту двадцять футів. Вона пронизана безліччю отворів і гротів, із яких б’ють струмені води. Брилу з усіх боків обліпили поганські фігури. А нагорі стоїть обеліск, що здіймається в небо ще на сорок футів. Ленґдон побачив на його вершечку невиразну тінь — це примостився на ніч самотній голуб.
Хрест, думав Ленґдон, усе ще вражений тим, як ілюмінати розташували по Риму свої вказівники. «Фонтан чотирьох рік» був останнім олтарем науки. Ще кілька годин тому Ленґдон стояв у Пантеоні, переконаний, що стежки світла більше не існує і що він нізащо не зайде аж так далеко. Виявилось, що він дуже помилявся. Насправді стежка повністю збереглася. Земля, Повітря, Вогонь, Вода. І Ленґдон пройшов нею… від почат ку до кінця.
Не зовсім до кінця, нагадав він собі. На стежці було не чо тири, а п’ять зупинок. Четвертий вказівник — фонтан — якосі. указував на кінцеву точку всього маршруту — священне сховище ілюмінатів, храм Просвітлення. Ленґдон застановився, чи цей храм і досі стоїть. Можливо, саме туди вбивця відвіз Вітторію.
Ленґдон мимоволі почав розглядати фігури на фонтані, шукаючи підказки, у якому напрямку слід шукати сховище ілюмі натів. Хай янголи у пошуку ведуть. Він майже відразу збагнув, що янголів на цьому фонтані немає взагалі. Принаймні з того місця, де він стояв, не було видно жодного… І він не пригадував, щоб колись бачив їх тут раніше. «Фонтан чотирьох рік» був поганським пам’ятником. Фігури людей і тварин на ньому ніяк не стосувалися християнства. Янгол серед них виглядав би прос то недоладно.
Може, я прорахувався? Він згадав хрест на карті, утворений чотирма обелісками. Стиснув кулаки. Цей фонтан ідеально вписується в загальну картину.
О 22:46 з темного провулка з протилежного боку майдану виїхав чорний мікроавтобус. Ленґдон не звернув би на нього жодної уваги, якби той не їхав із вимкненими фарами. Наче акула, що патрулює вночі затоку, авто проїхало по всьому периметру майдану.
Ленґдон присів, сховавшись за величезними сходами, що вели до церкви Святої Агнеси. Він стежив за. мікроавтобусом, відчуваючи, як пришвидшилось серцебиття.
Авто двічі об’їхало майдан і рушило до фонтана Берніні. Автобус проїхав кілька метрів уздовж бордюру й зупинився. Відсувні дверцята опинилися за кілька дюймів від спіненої води.
Над фонтаном клубочився туман.
У Ленґдона з’явилося недобре передчуття. Що це — вбивця з’явився так рано? І в мікроавтобусі? Ленґдон уявляв, що той потягне свою останню жертву через увесь майдан, так само як біля собору Святого Петра, отже, стріляти в нього буде легко. Але той приїхав на мікроавтобусі. Отже, правила гри змінилися.
Раптом дверцята відсунулися.
На підлозі в автобусі корчився в муках голий чоловік. Він був обмотаний важкими ланцюгами. Чоловік відчайдушно намагався визволитися з пут, але ланцюги були надто важкі. Одне кільце затискало йому рот, як вуздечка в коня, і кричати він не міг. Тоді Ленґдон побачив і другу постать — хтось рухався в глибині автобуса позаду бранця. Очевидно, убивця готувався до останнього акту трагедії.
Ленґдон знав, що в нього залишилися лічені секунди.
Він витягнув пістолет, тоді зняв з себе піджак і кинув на землю. Ленґдон хотів, щоб ніщо не сповільнюало його рухів, а крім того, боявся замочити сторінку з Галілеєвої «Діаграми». Нехай краще безцінний документ залишається тут, подалі від небезпеки.
Ленґдон обережно перебіг праворуч. Обійшовши фонтан, він зупинився навпроти автобуса. Центральна брила у фонтані заступала йому огляд. Він швидко, підбіг до краю фонтана, сподіваючись, що плескіт води заглушить його кроки. Переліз через бордюр і скочив у спінену воду.
Вода сягала йому пояса й виявилася крижаною. Зціпивши зуби, Ленґдон побрів по слизькому дну. Пересування ускладнювали іще й монети, що їх туристи накидали «на щастя». Ленґдон відчував, що самого «щастя» сьогодні йому буде замало. Його огорнув туман, і він застановився, від чого тремтить пістолет у руці — від холоду чи від страху?
Він дійшов до центральної частини фонтана і, тримаючись за мармурові фігури, зробив іще кілька кроків ліворуч. Сховавшись за величезним конем, Ленґдон не зводив очей з мікроавтобуса, до якого тепер було лише футів з п’ятнадцять. Убивця присів, поклавши руки на обв’язаного ланцюгами кардинала, збираючись, очевидно, зіштовхнути його через відчинені двері просто у фонтан.
Стоячи по пояс у воді, Роберт Ленґдон підняв пістолет і вийшов із туману. Він почувався якимось водяним ковбоєм, що виходить на вирішальний ґерць..
— Ані руш. — Голос був твердіший, ніж рука із затиснутим пістолетом.
Убивця підвів голову. Якусь мить на його обличчі з’явилося збентеження, так наче він побачив привида. Тоді скривив вуста в злостивій посмішці і здійняв руки догори.
— Он які справи.
— Виходь з автобуса.
— Ти наче змок.
— Щось ти рано з’явився.
— Мені не терпиться повернутись до свого трофея.
— Я вистрелю без вагань'. — Ленґдон наставив пістолет. -
— Ти вже вагаєшся.
Ленґдон відчув, як напружився палець на спусковому курку. Кардинал лежав нерухомо, без сил. Здавалося, він умирає.
— Розв’яжи його.
— Облиш. Ти ж прийшов по жінку. Не вдавай, що це не так. Ленгдон боровся з бажанням покінчити з усім негайно.
— Де вона?
— У надійному місці. Чекає на моє повернення.
Вона жива. У Ленґдона в серці зажевріла надія.
— У храмі Просвітлення?
— Тобі його нізащо не знайти, — усміхнувся убивця.
Ленґдон не йняв віри. Таємне сховище досі існує. Він прицілився.
— Де він?
— Це місце залишалося таємницею багато століть. Навіть мені його відкрили зовсім недавно. Я швидше умру, ніж зраджу довіру.
— Я знайду його й без тебе.
— Ти надто самовпевнений.
Ленґдон показав на фонтан.
— Я ж дійшов до цього місця.
— Сюди багато хто доходив. Останній етап — найважчий. Ленґдон зробив кілька кроків уперед, насилу втримуючись на слизькому дні. Убивця здавався дивовижно спокійним. Він сидів навприсядки у глибині автобуса зі здійнятими вгору руками. Ленґдон націлив пістолет йому на груди, роздумуючи, чи Не варто вистрілити й разом з усім покінчити. Ні. Він знає, де Вітторія. Він знає, де антиматерія. Мені потрібна інформація!
Убивця дивився на свого нападника з глибини мікроавтобуса і майже жалів його. Американець був хоробрий, це він уже довів. Ллє не мав жодного досвіду. І це він теж довів. Відвага без відповідних навичок — це самогубство. Існують споконвічні правила вижибання. Американець не дотримав жодного.
Ти мав перевагу — елемент несподіванки. Ти бездарно її втратив. Американець поводився нерішуче… Можливо, чекав допомоги… або ж сподівався, що вбивця ненароком сам збовкне важливу інформацію.
Допитуй жертву тільки після того, як повністю знешкодиш Ворог, загнаний у кут, — смертельно небезпечний.
Американець знову заговорив. Шукав підходів. Маневрував.
