Янголи і демони - Браун Дэн (чтение книг .TXT) 📗
Убився мало не розсміявся вголос. Це тобі не голлівудськс кіно… Тут перед розв’язкою не буде довгої дискусії під дулом пістолета. Тут усе закінчиться швидко. Просто зараз.
Не відводячи погляду від Ленґдона, убивця пересунув руки по стелі мікроавтобуса, знайшов те, що шукав, і схопився, а тоді…
.. тоді перейшов до рішучих дій.
Того, що сталося, Ленґдон аж ніяк не чекав. На мить йому здалося, що закони фізики перестали діяти. Убивця ніби повис у повітрі, а його ноги зі страшною силою вдарили в обмотаного ланцюгами кардинала. Той вилетів з автобуса у фонтан, здійнявши хмару бризок.
Вода хлюпнула Ленґдонові в обличчя, і він надто пізно збагнув, що ж насправді відбулося. Убивця вхопився руками за верхній поручень і вивільнив ноги. Тепер він летів на нього, ногами вперед.
Ленґдон натиснув на курок, і пістолет вистрілив. Куля влучила в носок лівого черевика вбивці. Тієї ж миті обидві ноги вдарили Ленґдона в груди, і він повалився назад.
Обидва чоловіки разом упали в забарвлений кров’ю басейн.
Спершу у крижаній воді Ленґдон відчув тільки біль. Тоді прийшов інстинкт виживання. Він збагнув, що пістолета в його руці вже немає — убивця вибив його одним ударом. Ленґдон пірнув і почав обмацувати слизьке дно. Рука вхопила щось металеве. Жменю монет. Він кинув їх. Розплющив очі й розглянувся у підсвітленому басейні. Вода навколо клекотіла, наче в холодному джакузі.
Попри бажання вдихнути повітря, страх утримував його на дні. І змушував весь час рухатися. Він не знав, звідки чекати наступного удару. Треба знайти пістолет! Руки відчайдушно обмацували дно.
У тебе є перевага, казав він собі. Ти у своїй стихії. Навіть у мокрому гольфі й штанах Ленґдон плавав чудово. Вода — твоя стихія.
Коли пальці вдруге наткнулися на метал, Ленґдон був упевнений, що нарешті йому пощастило. Те, що він тримав, не було жменею монет. Він схопив і потягнув до себе, але той предмет не зрушив з місця. Ленґдон сам присунувся до нього. Здавалося, металевий предмет прикріплений до дна..
Ще до того, як він опинився над кардиналом, що корчився в передсмертній агонії, Ленґдон зрозумів: він ухопився за один із ланцюгів, якими був обмотаний старий. Він на мить застиг, побачивши під собою спотворене жахом обличчя, що дивилось на нього з дна фонтана.
Кардинал був іще живий. Ленґдон вхопився обома руками за ланцюги й спробував підняти бідолашного на поверхню. Тіло повільно відірвалось від дна… немов важкий якір. Ленґдон потягнув сильніше. Коли голова кардинала виринула з води, той кілька разів судомно хапнув широко розтуленим ротом повітря. Тоді його тіло різко обм’якло, і Ленґдон не втримав слизького ланцюга. Бадджіа каменем пішов на дно і зник під пінистою водою.
Ленґдон пірнув із широко розплющеними очима й відразу знайшов кардинала. Вій знову вхопився за ланцюги, але цього разу металеві пута трохи розсунулися і Ленґдон побачив іще одне жахіття. На грудях у Бадджіа чорніло тавро.
Наступної миті перед очима Ленґона з’явилася пара черевиків. З одного сочила кров.
Як завзятий, гравець у водне поло, Ленґдон мав чималеньким досвід підводних бійок. Запеклі сутички, що точилися під ПО верхнею води, невидимі для суддів, часом не поступалися най жорстокішим змаганням з боротьби. Ленґдона вже били ногами, дряпали, силоміць утримували під водою, а один роззлючеиий захисник, від якого той постійно вивертався, якось навіч і. укусив.
Тепер же, відбиваючись від нападника у крижаній воді фон тана Берніні, Ленґдон розумів, що ця сутичка не йде в жодне порівняння з підводними бійками в гарвардському басейні. Тут він боровся не за м’яч, а за життя. Вони билися вже вдруге — бп суддів і без шансу на реванш. Руки супротивника притискали його обличчя до дна фонтана з такою силою, що в нього не зали шалося сумнівів: його хочуть убити.
Ленґдон інстинктивно, як торпеда, рвонув уперед. Вирвись! Але нападник тримав його міцно, користуючись перевагою, якої не мав жодний ватерполіст-захисник: обома ногами він стояв на твердому ґрунті. Ленґдон спробував вивернутися й собі знайч'и опору. Здавалося, однією рукою вбивця тримає трохи слабше… Однак вирватися не вдавалося.
Тоді Ленґдон вирішив, змінити тактику і зробив те єдине, що йому залишалося. Він перестав рватися нагору. Якщо не можна їхати на північ, то їдь на схід. Зібравши останні сили, він від штовхнувся ногами, а руками зробив гребок, як плавець батерфляєм — тіло пересунулось уперед.
Зміна напрямку, схоже, заскочила вбивцю зненацька. Через той несподіваний ривок він утратив рівновагу й послабив хвач' ку. Ленґдон іще раз брикнувся… Відчуття було таке, наче порвався буксирний трос. Раптом він вивільнився — видихнув з легенів повітря і щосили рвонув до поверхні. Вдихнути він устиг лише раз. З неймовірною силою вбивця знову навалив ся на нього, схопив за плечі і притиснув вагою тіла до дна.
Ленґдон спробував стати на ноги, але вбивця зробив йому підніжку і він упав.
Він знову лежав на дні.
Ленґдон несамовито звивався під водою, усі м’язи в нього пекли. Однак цього разу його маневри були марні. Крізь бульбашки у воді він вдивлявся в дно, шукаючи пістолет. Але побачити щось було неможливо. У цьому місці бульбашок було більше. Убивця притискав його щораз глибше, у бік прожектора, прикріпленого до дна фонтана. В обличчя вдарило сліпуче світло. Ленґдон витягнув руки перед собою і вхопився за прожектор. Спробував ішрватись від нападника, тримаючись за прожектор, але той був встановлений на шарнірах і повернувся в нього під рукою. Ленґдон відразу ж утратив точку опори.
Убивця притиснув його ще глибше.
І тоді Ленґдон це побачив. З-під монет, що вкривали дно, виглядав вузький чорний циліндр. Глушитель пістолета! Ленґдон простягнув руку і схопив цей циліндр, але відчув під пальцями не метал, а пластик. Він потягнув його до себе й побачив, що тримає в руці схожий на змію гнучкий гумовий шланг, близько двох футів завдовжки, з якого виходили бульбашки повітря. Ленґдон знайшов аж ніяк не пістолет Оліветті. Це був один із численних spumanti… безневинних пристроїв, призначених створювати у фонтані бульбашки.
Кардинал Бадджіа лежав на дні фонтана за кілька футів від них і відчував, як душа залишає його тіло. До цієї миті він готувався все життя, однак ніколи не думав, що кінець буде саме такий. Його фізична оболонка жорстоко страждала… обпалена, побита й притиснута до дна басейну важкими залізними ланцюгами. Він нагадав собі, що ці страждання— ніщо порівняно з тим, що довелося пережити Ісусові.
Він прийняв смерть за мої гріхи….
Бадджіа чув, що неподалік б’ються. Йому нестерпно було про це думати. Його кат от-от відбере ще одне життя… життя чоловіка з добрими очима, який намагався йому допомогти.
Біль посилювався. Бадджіа лежав на спині і дивився крізь воду на чорне небо над собою. На мить йому навіть здалося, що він бачить зорі.
Час настав.
Повністю звільнившись від страху й сумнівів, Бадджіа розтулив вуста і випустив подих, який, він знав, буде останнім. Він дивився, як його душа у вигляді зграйки прозорих бульбашок відлітає до неба. Тоді рефлексивно вдихнув. Вода полилася в легені, і йому здалось, що в нього вп’ялося безліч крижаних кинджалів. Біль тривав лише кілька секунд.
А тоді… спокій.
Не звертаючи уваги на пекучий біль у нозі, убивця зосередився на американцеві, якого усім тілом притискав до дна фонтана. Покінчи з ним. Він сильніше вхопився за плечі жертви, знаючи, що цього разу Робертові Ленґдону не вижити. Як він і сподівався, опір дедалі слабшав.
Раптом тіло Ленґдона вклякло, а потім він несамовито затрясся.
Нарешті, зрадів убивця. Дрожі. Вони починаються, коли води потрапить у легені. Він знав, що дрожі триватимуть близько п’яти секунд.
Вони протривали шість.
Тоді, як і очікував убивця, тіло Роберта Ленґдона враз обм’якло, немов здулась велика повітряна куля. Усе скінчилось. Убивця вичекав ще з тридцять секунд, щоб вода заповнила всю тканину легенів. За якийсь час він відчув, що суперник лежить на дні самостійно, без жодних зусиль з його боку. Тоді убивця відпусти 11 його. У фонтані чотирьох рік пресу чекає подвійний сюрприз.
