Сестри Річинські. (Книга друга. Частина перша) - Вільде Ірина (книги бесплатно txt) 📗

Навесні вперше в історії господарювання Ілаковичів Орися посіяла цикорій для власного вжитку. І що ви скажете? Орися вміла так приготувати його, що цикорій нічим не уступає фабричному. Відколи Орися в родині, то навіть шипшина на межах не пропадає. Орися робить з неї не тільки вино, але й повидло, таке, що пальці оближеш. З господарського боку гріх би мав той, хто хотів би що-небудь закинути Орисі.

Все було б гаразд, тітка Наталя пробачила б невістці навіть те, що поводиться по-чоловічому нескромно, якби у Славків була дитина. Недаром кажуть у народі, що який початок, такий і кінець, а початок був щонайменше не такий, як у людей.

Вже згодом, по шлюбі, як Славко з Орисею складали візити родичам, завжди хтось поза їх спинами настирливо допитував: як це, власне, між цими двома дійшло до одруження? Ні, справді, з чого це, власне, почалося, ніхто не скаже.

Ніхто не міг сказати що-небудь певне. Нестор сміявся: мовляв, історія почалася з того, що Орися жіночого, а Славко чоловічого роду. Ну так, але справа в тому, що він був ксьондзів панич з незакінченою юридичною освітою, змужичений інтелігент, з манерами економа, якому батько купив на селі п'ятнадцять гектарів землі з тих міркувань, що земля ніколи не зрадить. Вона ж — панна, яка, не без задніх думок, річ ясна, вчилася музики у Львові і всім тутешнім кавалерам, як то кажуть, ледве ноги добачала, так гордовито поводилася. Вінчалися вони перед різдвом, а на початку літа приїхала Орися зі Львова така переіначена, така перефасонена, що спочатку навіть добре знайомі не впізнавали її. Що її дуже відмінювало — це зачіска. Її товсті коси не теліпалися більше на плечах. Вона закручувала їх тепер у грецький кок на потилиці, по-модному закладаючи по одному овальному локончикові на скронях, і чи не одна з перших у містечку наважилась прийти навіть у церкву в сукенці без рукавів.

Отець парох, вважаючи за неслушне безпосередньо зауважити родині всіма шанованого пана Лісного, розвів котроїсь неділі довгу, переконливу проповідь про масонів і бісівську моду.

Ні, це просто не вкладалось в голові: Орися Лісна і Славко Ілакович. Кум і коровай — що? Тут було так, що не тільки він був їй не до пари, але й вона, львів'янка, з голими литками і руками, не підходила йому, хліборобові. Вони, здається, до свого одруження не зустрічались навіть, як то між молодими людьми буває, і теж, очевидно, з таких же міркувань: вона нехтувала такими, як він, а він невисоко цінив таких, як вона.

І раптом як стеля на голову: Славко жениться на дочці Лісних.

«Як? Коли? Чому?» — оце були питання, які занепокоїли родину і друзів і на які ніхто не міг дати вичерпної відповіді.

Від самого Славка мати видушила, буквально видушила, як витискається сік з цитрини, тільки те, що він відвів Орисю додому після вечірки в «Бесіді» і що того самого вечора вони між собою вже заручилися. Згодом виявилося, що він навіть і не збирався з цієї вечірки проводити її. Біля Орисі в той вечір крутився хтось зовсім інший, і Орися сама скерувала справу (еге ж, це теж в її стилі!), що відвів її Славко.

— Значить, сама нав'язалася тобі? — зробила висновок тітка Наталя і таки добре засмутилася.

Овшім, овшім, вона далека від того, аби кидати підозри на панночку з такого дому, як панство Лісних, але така нетерпеливість, такий поспіх з боку панночки викликає чимало думок. Тітка Наталя має підстави говорити в цьому випадку про пірвання [147] хлопця. А куди ж це годиться?

Коли стояли в церкві перед престолом, — вона, така висока, велика, пишна, вся у білому добротному шовку, з спокійним, задумливим поглядом, а він біля неї — ніякий, наче позичений, блідий, з червоними, виразно переляканими очима, — то кожному, хто тільки бачив цю пару, насувалася думка, що Славкова миршава постать завжди служитиме тільки тлом для того, щоб ще показнішою, ще розкішнішою могла здаватися ця жінка поруч нього.

«Добре, — міркує Неля, — така жінка Славка, така є невістка Ілаковича, але між цими двома личинами змішується десь і Маркіянова кохана».

Чому саме її образ обрав він собі за ідеал? Не можна спрощувати справи думкою, що єдиною причиною цього, а не іншого вибору була недосвідчена юність Маркіяна.

Буває, чому ні, що юнаки закохуються з першого погляду у сестер своїх товаришів (власне, так, як зробив Маркіян), але кохання це, яке можна назвати тільки репетицією справжнього кохання, скоро вивітрюється. Чому ж у цьому випадку трималося воно Маркіяна навіть тоді, коли він мав уже нагоду бачити інших дівчат і робити порівняння між ними і Орисею?

І так поволі та якась Славкова жінка виростає до загадки, яка позбавляє спокою Нелині сни.

Оцей неспокій і приводить одного дня Нелю у кімнату тітки Клавди.

— Тітонько, не знаю, як найкраще дістатися у Вільхівці до Славків.

Клавда, не виймаючи люлечки з уст, по-парубоцькому підморгує Нелі:

— Ага, меду захотілося! Шкода, що гостриш собі апетитик. Не дадуть. Тобто Славко, може, і дав би, але пасікою відає Оришка, а та не дасть… Та якби могла, то двічі їла б одне і те саме… Хі… Хі… Хтось казав мені, що вона на тих самих кістках двічі суп варить…

Нелі робиться прикро за Маркіянове кохання.

— Та що тіточка таке слухає? Орися навіть не заглядає до кухні… Це вже хтось навмисне наговорив на неї.

— Та, може, і твоя правда. А мені що? Я знаю тільки те, що мене виправила з порожніми кошиками, а тебе — не знаю, — може, матимеш більше щастя.

— То тіточка їздила аж до Вільхівців?

— Їздила, їздила… Ані гадки не мала їхати, але той чорт Нестор спокусив мене. Ще минулого місяця прийшов сюди і почав, як то він уміє, чуда-дива розповідати «пане добродію» про їхнє зразкове господарство, про пасіку, про ферму срібних лисів, про якісь надто модерні сушарні для фруктів, про пивниці для печериць, про якесь спеціальне вино з шипшини. Ага, ще, що найважніше, — сам запропонував мені коней та ще став наказувати, щоб я не забула забрати кілька кошиків з собою, бо з Вільхівців не випускають голіруч і дуже нібито сердяться, як приїздять до них без кошиків чи рюкзаків… Чисто, кажу тобі, загіпнотизував мене той вар'ят… Уяви собі.

Неля ніяк не могла уявити собі тітки Клавди в стані гіпнозу. Не наважувалася очима виразити те, що думалось у ту хвилину про неї. Потупила очі і блукала ними по вилинялих арабесках килима на долівці, міркуючи зі сором'язливим смутком: вона вже дивачіє. Навіть до цього бистрого розуму добирається час. Аж страшно, що вона не бачить, в яке смішне становище попадає, коли вдає з себе наївну, несвідому жінку, яку кожний може ошукати.

З бородавки на лівій щоці стирчав у тітки Клавди довгий, навіжений, на диво чорний волос. Неля мимохіть повела очима по портрету молодої красуні на стіні, і принизливе, жалюгідне співчуття досягло її серця.

— Так, це дуже дивно, — сказала і почервоніла за свою самаритянську брехню, — що тітка так вловилася на жарти стрийка Нестора.

— Дивно? — кинулася Клавда. — А що тут дивного? Відколи живу я на світі, завжди мене підводять і обманюють, завжди так було, є і буде!

Тепер уже Неля знала, що тітка Клавда хоче, щоб її жаліли, і бажання це, напевно, походило не від щирості. Напевно, це було замасковане випробування з боку Клавди: мовляв, чи пожаліють її родичі, коли б сталося так, що її справді треба було б пожаліти? Чомусь видалося Нелі, що тітка Клавда ладна б вмерти для спроби, якщо б така можливість була б в її силах, аби пересвідчитися тільки, хто плакатиме за нею.

Чи цей дурний діалог була ціна, яку повинна Неля заплатити за інформацію, де і коли можна зустрітися з Орисею Ілаковичевою? Неля вирішила, що так. Зацікавилася тітчиним ревматизмом, спитала, чи вікна у спальні вже оглянуті на весну, порадила не виходити в сльоту надвір і щодня перед сном вживати ложку травневого меду. Неля дізналася нарешті, що Орисю можна зустріти щопонеділка на малому ринку, куди вона вивозить набіл [148], городовину та фрукти на продаж. Здалека вже можна її розпізнати. Сидить на фірі, закутана у хустині, і власноручно відважує перекупкам кошелі яблук.