Прес-центр - Семенов Юлиан Семенович (книги бесплатно без регистрации TXT) 📗
І, слухаючи через мікронавушник убиваючі слова Верньє, шепіт Гала про те, що чай готовий, чиркання сірників Марі, її дзвінки в пансіон, де вона шукала «мосьє Степанофф», шеф увімкнув рацію, попросив негайно знайти Джорджа (псевдонім Френка По) і встановити, де зараз перебуває Племінник (кличка довіреної особи Дона Валлоне, з яким через складний ланцюг була зв’язана тутешня резидентура).
77
26.10.83 (18 годин 06 хвилин)
Ганс Лібіх і Йоганн Шевц затягли один на одному куленепробивні жилети, перевірили невеличкий міномет, встановлений на балконі, поклали на підставочки карабіни з оптичними прицілами і пішли на кухню готувати обід.
(Як тільки автомобіль виїде з президентського палацу, подзвонить Сатторі; він спитає, чи не можна запросити до апарата Еусебіо; це означає, через вісім хвилин «об'єкт» буде тут, на кальє Магельянес, у зоні обстрілу.
Після того як терористи вцілять «об’єкт» у машині на ходу, вони мають за півтори хвилини збігти по східцях у двір; там чекає Здравко в автомобілі марки «фіат»; він везе їх на авеніду де Лібертад, до будинку 174; гальмує біля автомобіля «мерседес», номерний знак «ГАК-04.411»; ключ у замку запалювання; Лібіх і Шевц пересідають у цю машину і їдуть у мотель «Холідей інн»; два номери там для них забронювали; ввечері Сатторі відвезе їх у порт, де стоїть лайнер «Гамбург», що відправляється о 23.50. Сатторі вручає кожному по сім тисяч доларів; наступна зустріч у Західному Берліні, в іспанському ресторані на Курфюрстендам через сорок сім днів, о двадцять третій годині за середньоєвропейським часом.
Така легенда операції.
(Насправді ж Лібіха й Шевца мають розстріляти, як тільки вони вискочать у двір; виконавцем затверджено Франсуа, йому найняли квартиру в будинку навпроти, практику проходив у Міннесоті, на базі ЦРУ «Фрівінд 47».
Сам Франсуа сконає через п’ять хвилин після того, як виконає завдання; за сніданком Сатторі дасть йому пляшку «фанти», приготовлену в підрозділі ЦРУ, який експериментує з отрутами.)
— Поете, хочеш м’яса? — спитав Ганс.
— Ні, — Шевц похитав головою. — Я взагалі стараюсь не їсти м’яса, ти ж знаєш.
— Треба мускулам дати якнайбільше калорій, — заперечив Лібіх. — Бігати доведеться багато, як цирковому артистові.
— Ті не бігають, — відмахнувся Шевц. — У них зовсім інший вид тренування. Для них найголовніше — стрибки. Я свого часу написав поему «Цирк», її, звісно, зарубали, скрізь на ключових постах сидять ліві, агенти КДБ та євреї, вони відчувають мій дух, у них є якісь таємні пристрої, щоб визначати, в кому панує високий дух нації, а хто згоден продатися за копійки, аби лише догодити лівим, усім цим інтернаціональним нелюдам. Ти ким був раніше?
— Я був і залишусь Лібіхом… Красиво звучить — Лібіх, правда? Я люблю вимовляти своє прізвище вголос, воно схоже на морський прибій…
— Честолюбство — не наша риса, Лібіх, це не притаманне арійцям; наша сила в спільності, в підкоренні власного «я» справі національного відродження… Слухай, підсмаж мені сиру, га? Любиш смажений сир?
— Я люблю м’ясо, напівсире, з зіллячком… Знаєш, де воно найсмачніше? В аргентінців, там, кажуть, якісь незвичайні луки, вітер з океану, сонце, і тому трава дуже соковита, м’ясо вбирає в себе її силу, зберігає її…
— Стривай, — перебив Шевц, хруснувши суглобами тонких пальців з обгризеними нігтями, — а що, коли машина спізниться?
— Тоді погано. Нас з тобою заарештують і катуватимуть… О, це дуже цікаво… Тобі повільно встромлятимуть тонкі сталеві голки під нігті і заглядатимуть у вічі, і ти бачитимеш себе — скорченого, закривавленого, із сплутаним спітнілим волоссям — у зіницях людей, які обступлять тебе… Адже це так солодко — бачити страждання подібного до себе…
— Тебе катували?
Лібіх похитав головою.
— Мені доводилось це робити, коли працював у Африці… Я не дамся, — він торкнув комірець сорочки, де була зашита ампула з отрутою. — Хрусь — і в дамки!
— Тут не катують, — дивно посміхнувшись, сказав Шевц. — Ліберали. Санчес — добрий патер, він умовляє…
— Після того як ми його прикінчимо, катуватимуть, — У мене є вірші про жах… Хочеш, почитаю?
— Давай, тільки спершу я піду переверну м’ясо…
«Він схожий на мою матір, — подумав Шевц. — Стара теж могла брязкотіти каструлями або ж пихтіти, миючи підлогу, удавала, як їй важко, коли я сидів за столом і писав вірші. Точно, він такий же самозакоханий, тільки про себе думає. Може, хворий? Усі психи живуть собою, решта для них ніщо, фігури, потрібні для того, щоб слухати їхні тиради й мовчки погоджуватися з усім. Нещасний я, нещасний, у всіх матері як матері, жаліють, пишаються, а в мене…»
Не звертаючи уваги на те, як Лібіх перевертав дерев’яною ложкою криваве м’ясо, що шкварчало на великій блискучій сковорідці, Шевц почав читати приглушено, підвиваючи, рубаючим жестом лівої руки допомагав собі:
— Нічого, доладно… Ти справді віриш, що свастика — це добре? Гітлер же був псих ненормальний…
Шевц рвучко схопився зі стільця; Лібіх жартома вдарив його ребром довгої долоні по руці, гой умить відскочив.
— Як ти смієш, мерзотнику?! Фюрер підняв націю з попелу!
— Та невже, підняв… А в яке лайно він її утопив, хотів би я знати! І не здумай ще раз кидатися на мене, приб’ю… Якщо ти ідейний ідіот, то не бери грошей за діло, яке ми робимо. Теж мені Гітлер… Іж краще… Чого ж це не дзвонить Сатторі, га?
78
26.10.83 (18 годин 06 хвилин)
— Так, дівчинко, — повторив Верньє, — я домовився, і це буде завтра, о десятій ранку…
— Ти певен, що всі прийдуть? — тихо спитала Марі. — Я дуже боюся, таточку, що вони злякаються… В мене так було вчора… Злякалися… Або їх замовчали… Як лаяти американців, то всі лають, кепкувати з Рейгана всі вміють, а от чи надрукують за своїм підписом про твою завтрашню прес-конференцію?.. Сумніваюсь, довірливий мій, добрий тату, дуже сумніваюсь…
— Ну, гаразд, давай ще раз програємо ситуацію, — сказав Верньє. — Виправляй, коли тобі здасться щось не так…
… Резидент ЦРУ, який сидів у машині на рю Вашінгтон, за три квартали від будинку Верньє, жадібно слухав цю розмову. Він спантеличено глянув на свого співробітника Герберта, бо виник якийсь дивний всмоктуючий звук (Герберт спостерігав за Верньє останні сім днів, вивчив професора досить добре, пояснив резидентові: «Це він так п’є каву, смокче, як теля, що ви хочете, безпородний мужик з берлінського робітничого передмістя»).
