Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович (читать книги TXT) 📗
Уперве комісія 1619 р. виразно висунула сей принціп. По мислї її козацьким імунїтетом можуть користувати ся тільки вписані в реєстр козаки оселі в королївщинах; тут — постановляють комісари — козаки тільки повинні показувати адмінїстрації wszlaka uczciwosc та в крайній потребі їздити на Татар з місцевим урядником, — більше від них не жадають тут (а й того мабуть не робили козаки в дїйсности). Але реєстрові козаки, оселі в маєтностях приватних, або мусять вийти звідти до королївщини, або зрікти ся козацької юрисдикції.
Так проєктували комісарі. Але в козацьких кругах не допускали можливости, аби козак мав підлягати власти панській, і не хотїли робити такого прецеденту; тому в гіршім разї — коли б юрисдикція козацька в приватних маєтностях не могла бути допущена, козацькі круги ставили обовязком для козаків перейти до котроїсь королївщини 33). Але при тім козаки таке обмеженнє козацького імунїтету самими тільки королївщинами вважали за „велику уйму вольностей, наданих привилеями покійних королїв”. Се показує, що по приватних маєтностях вони так само як і по королївщинах весь сей час не хотїли признавати власти дїдичів (про се зрештою свідчать і згадані вище конституції), і тільки за браком подібних реєстрів, які маємо з королївщин, не можемо ми сього представити в цифрах. Даремно король поясняв, що тут входять в гру святі права власности шляхти. „Не може король відібрати у кого небудь права власности, виймаючи підданих з послушности їх панам — він панує над вільним народом” 34), казав він. Але козаки не могли порозуміти сеї аксіоми шляхетського права, і далї просили, а не можучи допросити ся — фактично не хотїли піддати ся сїй нормі.
Від другого десятилїтя XVII в. справа козацької юрисдикції по маєтностях приватних стає на довгі лїта предметом спору: вічні ухвали, вічне витяганнє її показує, що козаки не мирили ся з сим принціпом і однаково не піддавали ся панській власти і юрисдикції як по королївщинах, так і по маєтностях приватних. Для всеї козачини, незалежно від офіціальних обмежень, і незалежно від місця пробутку доконче хотїли вони мати одно козацьке право і оден козацький устрій.
Примітки
1) Gdyz to chlopstwo, ktore z przyrodzenia narodowi szlacheckiemu nie jest przyiazno, moze sie y czego inszego gorszego, bedzie, li zanedbane, powazic. Матеріали до гетм. Сагайдачного в київ. Чтеніях. XV c. 147.
2) Ale i wzgledem naszego wlasnego domowego strachu i niewoli, ktora od swoich ze wlasnych chlopow cierpimy, gdyz predko na nas ta tempestas eruptura est rozney religiey y wzdecia tych ludzi — Listy ks. Zbaraskiego 77.
3) Imminet beli servilis periculum.
4) Жерела VIII с. 179 (уривок у Кулїша Матеріали с. 102, з хибною датою).
5) Sprawy wojenne с. 155.
6) Архивъ Ю. З. Р. III. І ч. 11.
7) Listy ч. 41.
8) Архивъ III. І ч. 22 (Listy c. 39).
9) Лист Лободи з 1596 р. (Listy ч. 42), лист Саська з 1595 ib. ч. 40.
10) A chleba soli w tym kraju zabraniacz ne racz, gdyzechmy nie iest przeciwni zwierzchnosci iego krol. mci naszego msciwego pana, tudziesz y roskazaniu wmci i wiemy iako mamy powazac msciwa laske wmci naszego msciwego pana — l. c.
11) Жерела VIII с. 165.
12) Pisma zolkiewskiego c. 285.
13) Жерела VIII с. 176-7
14) Kozackich domow ktorzy niechca byc pod posluszenstwem.
15) Архивъ Ю. З Р. VII I с. 290.
16) Zrodla dz. XX с. 54.
17) В Архиві: ktorych wiecey 7 osiedli kozacy, се 7 мабуть вийшло через непорозуміннє, в Zrodla dz. V с. 104 його нема, і пор. тамже с. 106.
18) Архивъ VII с. 308.
19) Zrodla dz. XX с. 54.
20) Ibid.
21) Архивъ Ю. З. Р. VII. І с. 312-313.
22) В виданім, текстї 500, але очевидно помилка, пор. цифри 1622 р. (70 послушних і 120 непослушних).
23) Архивъ Ю. З. Р. VII І с. 313-314.
24) Zrodla XX с. 54.
25) Комісарський проєкт 1617 р., як низше.
26) Архивъ Ю. З. Р. VII. І c. 316.
27) Zrodla V с. 131 (цифра козацьких домів 150 тут, очевидно, хибна, Канїв не міг разом мати несповна 300 домів всього (140 послушних).
28) Zrodla dz. V с. 132 і. 136.
29) Vol. legum II c. 401.
30) Постанови 1607 р.: ustawujemy, aby ludzi swowolni, kozacy zaporozcy w dobrach naszych mieszkajacy iurysdycyey starostow naszych y podstaroscich ich, a ktorzy w dobrach panow tak duchownych iako y swieckich, tedy iurysdycyey panow dobr onych podlegali (Volum. legum II c. 447). Постанови 1609 р., з покликом на постанову 1607 р.: iednak mimo te konstytucya y dawne zwyczaie wielkie bezprawie y swywola ci kozacy czynia, (nie) tylko to zwierzchnosci starostow naszych у раnоw swych nie przyznawaia, ale hetmany swe y insza forme sprawiedliwosci swey maia i низше: Miasta tez nasze y mieszczanie chcemy aby sie pod ich jurysdykcye nie podawali y synom swoim tego czynic nie pozwolali (c. 465). Пор. конст. O swywoli ukrainnej 1607 р. (с. 443, див. ще низше).
31) Жерела VIII с. 174.
32) Prawie zapomniawszy wiary y poddanstwa udzielna sobie rzeczpospolita stanowia. Ukraina wszystka iest od nich scholdowana. W miastach y w miasteczkach i. kr. mosci wszystek rzad, wszystka wladza przy kozakach — Жерела VIII ч. 178.
33) Деклярації 1619 р. Pisma zolkiewskiego с. 330 і далї, про сї постанови низше.
34) Жерела VIII ч. 153 (1622).
КОЗАЦЬКИЙ УСТРІЙ І ПОБУТ КІНЦЯ XVI І ПОЧАТКІВ XVII В.: ОРҐАНЇЗАЦІЯ НИЗОВА, СЇЧ, ЧИСЛО КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА, ЙОГО ОРҐАНЇЗАЦІЯ, ЙОГО ПОДЇЛ, СТАРШИНА КОЗАЦЬКА, КОЗАЦЬКА КАНЦЕЛЯРІЯ, ТЕРМІНОЛЬОҐІЯ, ВЛАСТЬ ГЕТЬМАНСЬКА, РАДА, ЇЇ ПРАКТИКА, ШЛЯХТА В КОЗАЦЬКІМ ВІЙСЬКУ.
При кінцї XVI в. козачина в своїй орґанїзації поступила вже досить далеко. Кореспонденція з рр. 1594-1600 і дорогоцїнні записки Лясоти з його подорожи на Запороже 1594 р. рисують її досить докладно 1). Доповнивши їх вказівки з иньших сучасних пізнїйших записок можна виробити собі вже досить повне понятє про форми тодїшнього козацького устрою й козацьке житє, як воно в сих формах розвивало ся.
Головна вага сеї орґанїзації далї лежить на „Низу”, і тут, на свободї від зверхнїх впливів і перешкод, головно розвиваєть ся сей орґанїзаційний процес.
Центром козачини Сїч, що в 1594 р. була на острові Базавлуку, над Чортомликом, „або як вони називають — на Чортомлицькім Днїприщу” 2). Вона розпоряджала козацькими силами Низу і тою козацькою людністю, що „сидять по містах і селах, а признають ся до Запорожцїв” 3); через те „мала великий авторитет не тільки на Українї, але і в цїлій Польщі 4). Чисельні сили її Лясота лїтом 1594 р. рахував так: коло трох тисяч мобілїзованого війська на Низу, а кілька тисяч можна мобілїзувати з козачини, що була під зверхністю запорожського війська, а сидїла на Українї 5); в моменти його приходу 1300 козаків були в походї з гетьманом на чолї, 400 козаків було розложено в засїдках, в чагарниках і очеретах, на татарській переправі, де вони підстерегали Татар; решта в Сїчи і в ріжних пунктах Низу 6). Сама козацька старшина в листї до цїсаря рахувала козацького війська для далекого походу 6 тисяч — „старих козаків, вибраних людей”, окрім козацької хлїборобської людности „в пограничних краях” 7). При тім були ще ватаги козацькі, до яких Запороже не признавалось — „не знало їх і знати не хотїло” 8). Коли в козацькім війську під час кампанїї 1596 року було по польськім звісткам коло 10 тис. 9), то загальний козацький контінґент в 1590-x роках певно треба рахувати більше як у-двоє. Добре ознайомлений з українськими справами біскуп Верещинський, фантазуючи про хрестовий похід на Крим з козаками, рахує козацькі сили на 20 тис. 10).
