Привид - Несбьо Ю (лучшие книги читать онлайн .TXT) 📗

— Рудольф Асаєв. Дубай. А як він примудрився так довго тримати в таємниці свою особу?

Трульс Бернтсен знизав плечима.

— Ми в Оргкримі стикаємося з цим постійно. Є одна річ, яка відрізняє панів Великих Цабе, які не попадаються, від тих, хто попадається: нечисленність організації. Обмаль зв’язків. Вкрай обмежене коло надійних помічників. Ті королі дурману, які впевнені, що особисту безпеку слід підкріплювати цілою армією охоронців, завжди попадаються. Бо завжди знайдеться якийсь зрадливий слуга, якийсь внутрішній конкурент, що прагне зайняти його місце, або стукач, що бажає зменшити собі термін ув’язнення.

— І ти бачив його лише один раз, отут?

— Була ще одна зустріч. У «Сторожовій Вежі». Гадаю, що то був він. Він побачив мене, розвернувся на порозі і пішов геть.

— Отже, є якась доля правди в чутках про те, що він літає по місту, наче привид?

— Хтозна.

— А що ти робив у «Сторожовій Вежі»?

— Хто, я?

— Полісменам заборонено там працювати.

— Там працює нова дівчина.

— Гм. Мартіна?

— А ти її знаєш?

— Це ти там сидів, спостерігаючи за нею?

Трульс відчув, як кров хлинула до його обличчя.

— Та я...

— Розслабся, Бернтсене. Ти щойно уникнув дуже важливих запитань.

— Щ-щ-що?

— Ти — набридливий залицяльник. Саме про тебе Мартіна й подумала, що ти — таємний агент. Ти був у «Сторожовій Вежі», коли вбили Густо, — так чи ні?

— Залицяльник?

— Забудьмо про це. Відповідай на запитання.

— Господи, Холе, невже ти гадаєш, що я... Навіщо мені треба було убивати Густо Ганссена?

— Таке завдання міг дати тобі Асаєв, — відповів Харрі. — До того ж, ти мав поважну особисту причину: Густо бачив, як ти убив чоловіка на Альнабрю. Дрилем.

Трульс Бернтсен поміркував над тим, що йому сказав Харрі. Поміркував, як полісмен, чиє життя є постійною, щогодинною і щоденною брехнею, намагається відділити блеф від правди.

— Це убивство на Альнабрю стало також твоєю спонукою убити Олега Фауке, який був ще одним свідком. Той в’язень, котрий намагався вдарити Олега ножем...

— ...на мене не працював! Повір мені, Холе, я не маю до цього жодного стосунку! Я лише спалював докази і свідчення. Я ніколи й нікого не вбивав. А той інцидент на Альнабрю був просто звичайним нещасним випадком.

Холе схилив голову набік.

— А коли ти прийшов до готелю «Леон», ти теж не збирався мене убивати?

Трульс ковтнув слину. Цей тип Харрі Холе запросто міг уби­ти його, це однозначно, чорт його забирай. Всадити кулю у скроню, а потім витерти свої відбитки пальців і вкласти піс­толет йому в руку. Слідів вторгнення в помешкання немає. Вігдіс А засвідчить, що бачила, як він повертався додому сам, що йому було холодно і він був самотній. Та ще й повідомив колег, що захворів. На депресію. До такого висновку й при­йдуть слідчі.

— А що то за типи заявилися до «Леону»? Люди Ру­дольфа?

Трульс кивнув.

— Гадаю, вони вирішили, що я надто багато знаю. — Він спробував було розсміятися, але замість сміху вийшов грудний кашель.

Вони на мить замовкли, дивлячись один на одного.

— Що ти збираєшся робити? — спитав Трульс.

— Спіймати його.

«Спіймати». Трульс Бернтсен уже давно не чув цього слова.

— Отже, біля нього будуть якісь люди?

— Три або чотири, максимум, — відповів Трульс. — А може, навіть лише оті двоє.

— Гм, ясно. Маєш іще якісь залізяки?

— Залізяки?

— Окрім отих. — Харрі кивнув на кавовий столик, де лежали два пістолети та автомат М5 — заряджені й готові до стрільби. — Я надіну на тебе наручники й обшукаю квартиру, тож краще скажи відразу.

Трульс Бернтсен зважив «за» і «проти». А потім кивнув на спальню.

Холе тільки головою похитав, коли Трульс розчинив ша­фу й увімкнув неонову лампу, яка кинула голубе світло на її вміст: шість пістолетів, два великих ножі, чорний поліцейський кийок, кастети, протигаз і так звана рушниця проти демонстрантів — коротке опецькувате знаряддя з циліндром посередині, куди вставлялися балони зі сльозогінним газом. Більшістю із цього поліцейського обладнання Трульс розжився в крамниці, де робилися знижки з урахуванням незначної зношеності товару.

— Та ти просто здурів, Бернтсене!

— Чому це здурів?

Холе тицьнув пальцем. Трульс позабивав у стінку шафи цвяхи й обвів чорнилом обриси кожного смертельного знаряддя. Все мало бути на своєму місці.

— Куленепробивний жилет на вішалці для піджаків? Щоби не пом’явся?

Трульс Бернтсен промовчав.

— Гаразд, — сказав Харрі, забираючи жилет. — Дай мені оту рушницю проти демонстрантів, протигаз та патрони до М5, що лежить на столику у вітальні. І рюкзак.

Харрі прослідкував, як Трульс наповнив рюкзак. Після цього вони повернулися до вітальні, де він забрав М5.

А потім вони зупинилися на порозі.

— Знаю, що ти думаєш, — сказав Харрі. — Та перш ніж кудись телефонувати або намагатися зупинити мене в якийсь інший спосіб, згадай ось про що: все, що я знаю про тебе та цю справу, зберігається в одного юриста. Він уже отримав від мене вказівки, як чинити в тому разі, коли зі мною щось трапиться. Зрозуміло?

«Брехня», — подумав Трульс, але головою кивнув.

Холе розсміявся.

— Гадаєш, я брешу, еге ж? Але ти не можеш бути впевненим на всі сто відсотків, правда ж?

Трульс відчув до Холе глибоку ненависть. Ненависть до його байдужо-поблажливої посмішки.

— А що станеться, якщо ти залишишся живим, Харрі?

— Тоді твої проблеми зникнуть. Я подамся геть, поїду на протилежний бік земної кулі. І більше не повернуся. І останнє... — сказав Харрі, застібаючи довгий піджак над куленепробивним жилетом. — Це ти видалив адресу «Бліндернвеєн, 74» з того списку, який отримав Бельман та я?

Трульс Бернтсен хотів був сказати «ні», наче той автовідповідач, але щось — чи інтуїція, чи якась незакінчена думка — зупинило його. Правда полягала в тому, що він так і не дізнався, де мешкав Рудольф Асаєв.

— Так, — сказав Трульс Бернтсен, і коліщатка його мозку шалено завертілися, обробляючи інформацію. Намагаючись вирахувати, що це означає. «Список, який отримав Бельман і я». Бернтсен спробував зробити висновок. Але його мозок був неспроможний думати достатньо швидко, кмітливість ніколи не була його сильною стороною, йому для обміркування завжди потрібен був додатковий час.

— Так, — відповів він, сподіваючись, що його подив про­йшов непоміченим. — Звісно, це я видалив ту адресу.

— А оцю гвинтівку я залишу в тебе, — сказав Харрі, відкриваючи патронник і виймаючи звідти патрон. — Якщо я не повернуся, то її слід повернути адвокатській конторі «Бах і Сімонсен».

Холе гепнув дверима, і Трульс почув на сходах його розмашисті кроки. Почекав, переконуючись, що повертатися він не збирається. А потім відреагував.

Холе не помітив «Меркліна», який стояв прихилений до стіни за шторою біля балконних дверей. Трульс вхопив важку снайперську гвинтівку і рвучко розчинив балконні двері. Поклав ствол на поруччя. Було холодно і мрячно, але найважливішим було те, що не було вітру.

Він побачив, як Харрі вийшов з під’їзду внизу, побачив, як лопотіли поли його піджака, коли він швидкою ходою прямував до таксі, яке чекало його на стоянці. Спіймав його в світлочутливий приціл. Німецька оптика й німецька інженерна думка. Зображення було зернисте, але чітке. Він міг без проблем встрелити Холе навіть з такої відстані; куля зі зміщеним центром ваги прошиє його від голови до п’ят. Ні, краще, коли вона увійде в голову, а вийде там, де розміщений його ре­продуктивний орган. Недарма ж ця гвинтівка початково була розроблена для полювання на слонів. А якщо трохи почекати, коли Холе опиниться під одним з ліхтарів на автостоянці, то постріл буде на сто відсотків влучним. Так навіть практичніше: в таку пізню годину людей на автостоянці немає, та й Трульсу не треба буде далеко йти, щоби потім затягнути труп Холе до авто.

Дав вказівки адвокату? Та чорта з два він їх дав. Але треба подумати, чи не слід і його ліквідувати — Ганса Крістіана Сімонсена? Про всяк випадок.