Фараон - Прус Болеслав (хорошие книги бесплатные полностью TXT) 📗
— Вона справедливо буде покарана… за брехню, — відповів верховний жрець.
— Ти, достойний отче, гадаєш…
— Я певен, що боги знають і осудять справжнього вбивцю. Біля садової хвіртки їм заступив дорогу управитель палацу
Ками, волаючи:
— Немає фінікіянки! Зникла цієї ночі…
— Нове нещастя, — прошептав номарх.
— Не турбуйся, — мовив Мефрес. — Вона поїхала за царевичем.
З цього достойний номарх збагнув, що Мефрес ненавидить царевича, і серце його завмерло. Якщо він доведе, що Рамзес вбив власного сина, наступник ніколи не сяде на батьківський трон, і важке ярмо жерців ще важче наляже на Єгипет.
Номарх ще більше засмутився, коли йому сказали ввечері, що двоє лікарів із храму богині Гатор, оглянувши труп, висловили переконання, що дитину міг вбити тільки мужчина. Хтось, казали вони, вхопив правою рукою хлопчика за ніжки й розбив йому голову об стіну. Сарина рука не могла обхопити обидві ніжки, на яких виразно було знати сліди великих пальців.
Після цього верховний жрець Мефрес разом із верховним жерцем Семом пішов у в’язницю до Сари і заклинав її всіма богами, єгипетськими й чужоземними, щоб вона призналася, що не винна в смерті дитини, і щоб описала, який на вигляд убивця.
— Ми повіримо твоїм словам, — сказав Мефрес, — і одразу звільнимо тебе.
Але Сара, замість того щоб розчулитись від такого вияву прихильності, страшенно розлютилася.
— Шакали! — кричала вона. — Мало вам двох жертв, то ви ще хочете нових? Я це зробила, нещасна, я!.. Бо хто б міг бути таким підлим, щоб убити дитину? Малу дитину, яка ні перед ким не завинила…
— А ти знаєш, уперта жінко, що. тобі загрожує? — спитав святий Мефрес. — Ти будеш три дні тримати на руках тіло твоєї дитини, а потім підеш до в’язниці на п’ятнадцять років.
— Тільки три дні? — повторила Сара. — Але ж я зовсім не хочу розлучатися з ним, з моїм маленьким Сеті… і не до в’язниці, а до гробу піду я за ним, і мій повелитель накаже поховати нас разом…
Коли верховні жерці вийшли від Сари, побожний Сем сказав:
— Мені траплялося бачити матерів, що вбивали своїх дітей, і судити їх, але жодна з них не була схожа на цю.
— Бо ця не вбивала своєї дитини, — гнівно відповів Мефрес.
— А хто ж?
— Той, кого бачили слуги, коли він зайшов у кімнату до Сари і через хвилину вибіг… Той, хто, ідучи на війну, забрав з собою фінікійську жрицю Каму, яка осквернила вівтар. Той, нарешті, — закінчив піднесено Мефрес, — хто вигнав з дому Сару й зробив її невільницею за те, що її син став євреєм.
— Страшні твої слова! — стривожено відповів Сем,
— Злочин ще страшніший, але ми його розкриємо, незважаючи на впертість цієї дурної жінки.
Святий муж і гадки не мав, що дуже скоро його пророкування збудеться. А сталося це так.
Ще не встиг царевич Рамзес, вирушаючи з військом з ПіБаста, вийти з палацу, як начальник поліції вже знав про вбивство Сариної дитини, про втечу Ками і про те, що Сарині слуги бачили, як царевич вночі входив до її кімнати. Начальник поліції був чоловік кмітливий: він одразу збагнув, хто міг вчинити вбивство, і замість того щоб провадити слідство на місці, помчав за місто ловити злочинців, попередивши. Гірама про те, що. сталося.
І в той час, як Мефрес намагався вирвати зізнання у Сари, найспритніші агенти поліції Пі-Баста і всі фінікійці, на чолі з Гірамом, уже ловили грека Лікона і жрицю Каму.
На третю ніч після того, як царевич вирушив у похід, начальник поліції повернувся до Пі-Баста, везучи за собою велику, покриту полотном клітку, в якій нелюдським голосом кричала якась жінка. Не лягаючи спати, начальник поліції викликав офіцера, який провадив слідство, і уважно вислухав його рапорт.
На світанку обидва верховні жерці, Мефрес і Сем, а також номарх Пі-Баста одержали найпокірніше запрошення, щоб зволили негайно, якщо на те буде їхня воля, прибути до начальника поліції. Коли всі троє зібрались у призначену годину, начальник поліції, низько вклонившись, почав просити їх, щоб розповіли йому все, що знають про вбивство дитини наступника трону.
Номарх, хоч був високий сановник, зблід, почувши це покірне прохання, і відповів, що нічого не знає. Те саме повторив і верховний жрець Сем, додавши, що Сара, на його думку, в цьому не винна. Коли черга дійшла до святого Мефреса, він сказав:
— Не знаю, чи ти чув, достойний начальнику, що вночі, коли було вчинено злочин, втекла одна з жінок царевича, на ймення Кама?
Начальник поліції, здавалось, був дуже здивований.
— Не знаю також, — вів далі Мефрес, — чи сказали тобі, що наступник трону не ночував у палаці, а був у будинку Сари. Воротар і двоє слуг упізнали його, бо ніч була досить ясна.
Здивування начальника поліції, здавалось, досягло найвищої межі.
— Дуже шкода, — скінчив верховний жрець, — що тебе не було два дні в Пі-Басті…
Начальник дуже низько вклонився Мефресові й звернувся до номарха:
— Чи не зволив би ти, вельмишановний номарху, ласкаво сказати мені, як був одягнений царевич того вечора?
— На ньому був білий каптан і пурпуровий фартушок, обшитий золотими китицями, — відповів номарх. — Я добре це пам’ятаю, бо був одним з останніх, хто розмовляв з царевичем того вечора.
Начальник поліції плеснув у долоні, й до канцелярії увійшов воротар Сари.
— Ти бачив царевича, коли він заходив уночі до будинку твоєї повелительки? — запитав він..
— Я відчиняв хвіртку його достойності, хай він живе вічно!..
— А ти пам’ятаєш, як він був одягнений?
— На ньому був каптан в жовті й чорні смужки, такий самий наголовник і фартушок, блакитний з червоним, — відповів воротар.
Тепер обидва жерці й номарх почали дивуватися.
А коли допитали обох Сариних прислужниць, які докладно повторили, як саме був одягнений царевич, очі номарха засвітилися радістю, а на обличчі у святого Мефреса з’явилося зніяковіння.
— Я присягнусь, — мовив достойний номарх, — що царевич був одягнений у білий каптан і пурпуровий із золотим фартушок…
— А тепер, — озвався начальник поліції, — звольте, найшановніші, піти зі мною до в’язниці. Там ми побачимо ще одного свідка…
Вони зійшли вниз, у підземелля, де біля вікна стояла велика клітка, покрита полотном. Начальник поліції одкинув палицею полотно, і всі побачили жінку, що лежала в кутку цієї клітки.
— Але ж це Кама!.. — вигукнув номарх.
Це справді була Кама, хвора і змучена, з дуже зміненим обличчям. Коли вона, побачивши сановників, підвелася і стала проти світла, присутні побачили її обличчя, вкрите мідного кольору плямами. Очі в неї були як у безумної.
— Камо! — сказав начальник поліції. — Богиня Ашторет вразила тебе проказою…
— Це не богиня! — озвалась вона здавленим голосом. — Це підлі азіати підкинули мені отруєне покривало. О, я нещасна!..
— Камо, — вів далі начальник поліції, — над твоїм горем змилосердилися найзнаменитіші наші верховні жерці Сем і Мефрес. Якщо ти розкажеш правду, вони помоляться за тебе, і, може, всемогутній Осіріс відверне від тебе це страшне лихо. Ще є час, твоя хвороба лише починається, а наші боги — всемогутні…
Хвора жінка впала на коліна і, тулячись обличчям до грат, промовила надламаним голосом:
— Змилуйтесь наді мною… Я зреклася фінікійських богів І до смерті служитиму великим богам Єгипту… Тільки відверніть від мене…
— Відповідай, але тільки правду, — сказав начальник поліції, — і боги виявлять до тебе ласку: хто вбив дитину єврейки Сари?
— Зрадник Лікон, грек… Він був співаком у нашому храмі іі казав, що кохає мене… А тепер покинув мене, негідник, забравши мої коштовності…
— Навіщо Лікон убив дитину?
— Він хотів убити царевича, але не знайшов його в палаці, побіг до будинку Сари і…
— Як же цей розбійник міг пройти в будинок, який охороняє варта?
— Хіба ти не знаєш, що Лікон схожий на царевича? Вони схожі, мов два листки однієї пальми…
— Як був одягнений Лікон тієї ночі? — питав далі начальник поліції.
