Точка Обману - Браун Дэн (читать книги полностью txt) 📗
Рейчел проігнорувала пілота, відчуваючи, як у душі зростає тривога через те, що вони прямують у відкрите море.
Толланд повернувся до неї.
— Як ти почуваєшся? Ти могла залишитися на березі. Я тобі казав.
«Та отож, треба було», — подумала Рейчел, знаючи, що гордість ніколи б не дозволила їй це зробити.
— Усе гаразд, дякую.
Толланд посміхнувся.
— Я наглядатиму за тобою.
— Дякую. — Рейчел з подивом для себе виявила, що теплота в його голосі додала їй впевненості і відчуття безпеки.
— Ти бачила «Гою» по телевізору?
Вона кивнула:
— Це... ну... доволі оригінальний корабель.
Толланд розсміявся.
— Так. Для свого часу вона була надзвичайно передовою конструкцією, але цей дизайн так і не прижився.
— Ніяк не можу збагнути чому, — пожартувала Рейчел, згадавши химерні й кумедні обриси корабля.
— Тепер Ен-бі-сі пресує мене, каже, що треба змінити корабель на новий. На щось таке... яскравіше, таке, що кидається в очі. Ще сезон чи два — і вони таки змусять мене розстатися з «Гоєю». — Від цієї думки Толландові стало сумно.
— А ти не хотів би мати новий-новісінький корабель?
— Не знаю... з «Гоєю» пов’язано багато спогадів.
Рейчел лагідно посміхнулася.
— Що ж, як казала моя матуся, рано чи пізно всім нам доводиться позбуватися свого минулого.
Толланд надовго затримав на ній погляд.
— Еге ж. Я знаю.
98
— От зараза! — вигукнув водій і зиркнув через плече на Габріель. — Схоже, попереду якийсь нещасний випадок. Нікуди ми не їдемо. Принаймні якийсь час.
Габріель визирнула у вікно і побачила проблискові маячки машин «швидкої допомоги», що розрізали темряву ночі. На дорозі попереду стояли кілька полісменів, зупиняючи рух автомобілів довкола Еспланади.
— Напевне, якийсь до біса серйозний інцидент, — сказав водій, кивнувши на полум’я в районі Меморіалу Рузвельта.
Габріель насупилася, вдивляючись у мерехтіння вогню. Ні, тільки не зараз!
Їй треба якнайшвидше дістатися сенатора Секстона з новою інформацією про супутник-сканер та канадського геолога, загиблого за дивних обставин! Цікаво, подумала вона, а чи стане брехня НАСА про те, як вона виявила метеорит, достатньо великим скандалом, щоб вдихнути нове життя в кампанію Секстона? Для більшості політиків — ні, подумала Габріель, але це Седжвік Секстон, чоловік, який збудував свою кампанію на роздмухуванні провалів опонентів.
Габріель далеко не завжди пишалася здатністю сенатора надавати аморального відтінку прорахункам своїх політичних суперників, але ця тактика завжди була ефективною. Майстерне володіння такими інструментами, як непрямі натяки та моралізаторське обурення, запросто могло перетворити цю ретельно підготовлену фальшивку НАСА на всеосяжну проблему моральної гнилості, яка поглинула все відомство, а також — за компанію — і президента.
А за вікном полум’я на Меморіалі Рузвельта, схоже, розгоралося. Запалали декотрі з найближчих дерев, і тепер пожежні машини поливали їх водою з брандспойтів. Водій таксі увімкнув радіо і почав перемикати канали.
Габріель зітхнула й заплющила очі, відчуваючи, як втома хвилями накочується на неї. Коли вона вперше приїхала до Вашингтона, вона мріяла про те, щоб залишитися в політиці назавжди, можливо, щоб одного дня навіть потрапити до Білого дому. Однак зараз їй здавалося, що з неї вже досить політики — дуель з Марджорі Тенч, огидні фотографії, брехні НАСА...
Диктор у випуску новин казав щось про бомбу, закладену в автомобіль, та можливий Терористичний акт.
«Треба якомога скоріше вшиватися з цього міста», — подумала Габріель — уперше за весь час відтоді, як приїхала до Вашингтона.
99
Контролер рідко почувався втомленим, але сьогоднішній день таки дався взнаки. Усе пішло не так, як передбачалося, — злощасне викриття отвору, через який метеорит було введено в кригу, труднощі, пов’язані з перешкоджанням витоку цієї інформації, і ось тепер — список жертв, що зростав.
Ніхто не мав померти... окрім канадця.
Іронія полягала в тому, що технічно найважча частина плану виявилася найменш проблематичною. Введення метеорита в товщу криги відбулося як по маслу кілька місяців тому. Залишалося тільки чекати на запуск супутника-сканера. Цей супутник був запрограмований на вивчення величезних територій за Полярним колом, тому апаратура з пошуку аномалій, встановлена на його борту, рано чи пізно виявила б метеорит і це дало б можливість НАСА заявити про історичну знахідку.
Але бісове програмне забезпечення підвело.
Коли контролер дізнався, що комп’ютерна програма вийшла з ладу і не буде полагоджена аж до виборів, над усім планом нависла загроза. Без супутника-сканера метеорит залишиться непоміченим. Контролеру довелося похапцем видумувати спосіб якомога швидше наштовхнути НАСА на думку про існування метеорита. Новий план полягав у тому, щоб підлаштувати термінове радіоповідомлення від канадського геолога, який перебував у потрібному районі. Геолога, звичайно, довелося вбити негайно після повідомлення і зробити так, щоб його смерть мала вигляд випадкової. Коли безневинного канадця викинули з гелікоптера, це був лише початок. І тепер події розгорталися з небаченою і непередбаченою швидкістю.
Вейлі Мін. Нора Менгор. Обох довелося вбити.
А тепер — зухвале вбивство на Меморіалі Рузвельта.
А невдовзі до цього списку долучаться Рейчел Секстон, Майкл Толланд і доктор Марлінсон.
«Іншого шляху немає, — подумав контролер, поборюючи зростаюче каяття. — Надто багато поставлено на кін».
100
Вертоліт берегової охорони ще не долетів дві милі до точки, де мала розташовуватися «Гоя», коли Толланд гукнув пілота:
— А у вас є на борту прилад нічного бачення?
— Так, — кивнув пілот. — Ми ж з рятувального підрозділу.
Толланд так і думав. Термосистема нічного бачення була призначена для пошуку жертв корабельних катастроф у темряві. Тепло, випромінюване головою плавця на поверхні води, на екрані світилося як яскрава червона цятка на темному тлі океану.
— Увімкніть її, будь ласка, — попросив Толланд.
Пілот розгубився.
— А навіщо? Ми когось загубили?
— Ні. Я хочу, щоб усі дещо побачили.
— З такої висоти ми нічого не побачимо, окрім палаючої плями нафти.
— А ви увімкніть, — наполіг Толланд.
Пілот якось дивно зиркнув на Толланда, натиснув кнопки, налаштовуючи термооб’єктив шукача, змонтований під корпусом машини. Невдовзі вони матимуть змогу бачити поверхню океану в радіусі трьох миль довкола. На панелі приладів засвітився рідкокристалічний екран. І на ньому поволі випливло зображення.
— Ну ні фіга собі! — пілот аж сіпнувся від подиву, й разом із ним сіпнувся і вертоліт.
Рейчел та Коркі витріщилися на екран з не меншим подивом. На чорному тлі океану виднілася величезна червона спіраль. Вона звивалася і пульсувала.
Рейчел з трепетом поглянула на Толланда.
— Схоже на циклон, яким він виглядає з супутника погоди.
— А це і є циклон, — сказав Толланд. — Завихрення теплих течій. Десь півмилі в діаметрі.
Пілот полегшено розсміявся.
— Оце так! Ми їх бачимо час від часу, але про це я ще не чув.
— Воно вийшло на поверхню лише минулого тижня, — пояснив Толланд. — Скоріш за все, протримається не більше кількох днів.
— А чим спричинений цей вир? — спитала Рейчел, ошелешена появою виру посеред океану.
— Вихід магми на поверхню, — пояснив пілот.
Рейчел повернулася до Толланда.
— Це що, вулкан?
— Ні, — відповів океанограф. — Зазвичай на східному узбережжі не буває активних вулканів, але час від часу тут трапляються несподівані «кишені» магми, які набухають під морським дном і створюють «гарячі точки». Ця гаряча точка спричиняє зворотний температурний перепад: гаряча вода — внизу, а холодна — нагорі. В результаті маємо отакі спіралеподібні течії — мегаплюми. Покрутившись кілька днів, вони зникають.
