Втрачений символ - Браун Дэн (читать книги полные TXT) 📗
змушений розлучитися з ленґдоном, але нарешті
маю потрібну вам інформацію.
доказ додається, телефонуйте стосовно частини,
якої бракує. вб
— один додаток (jpeg) —
«Зателефонувати стосовно частини, якої бракує?» — здивувався Малах, розкриваючи додаток.
Додаток виявився фотографією.
Коли Малах побачив її, то аж охнув і відчув, як його серце збуджено закалатало. То був знімок великим планом маленької золотої пірамідки. «Це ж легендарний горішній камінь!» На грані піраміди виднівся красиво вирізьблений напис із багатообіцяльним посланням: «Ця таємниця криється в Цьому Порядку».
А під написом Малах побачив дещо приголомшливе. Горішній камінь неначе світився. Не вірячи своїм очам, він дивився на світний текст, поки збагнув, що легенда виявилася правдою: «Масонська піраміда трансформує себе, щоби відкрити свій секрет гідним».
Як відбулося це магічне перетворення — Малах не знав і не хотів знати. Йому було байдуже. Світний текст чітко вказував на конкретне місце в окрузі Колумбія, точнісінько так, як і йшлося в пророцтві. Майдан Франкліна. На жаль, фото горішнього каменя містило також вказівний палець Ворена Беламі, який навмисне затуляв критично важливу частину інформації на золотій пірамідці.
Ця
таємниця
криється в Цьому Порядку
Майдан Франкліна, ---
«Зателефонувати стосовно частини, якої бракує». Тепер Малах збагнув, що мав на увазі Беламі.
Увесь вечір Архітектор Капітолію співпрацював із ним, але тепер вирішив зіграти в дуже небезпечну гру.
РОЗДІЛ 92
Ленґдон, Кетрін та Беламі сиділи разом із Сато в гостьовій кімнаті кафедрального коледжу під прискіпливими поглядами кількох озброєних агентів ЦРУ Перед ними на столику і досі стояла розкрита шкіряна сумка Ленґдона, з якої визирав золотий вершечок піраміди. Слова майдан Франкліна, вісім уже зникли, не лишивши жодного сліду свого існування. Кетрін благала Сато дозволити їй побачитися з братом, але японка лише хитала головою, не відриваючи очей від мобільного телефону Беламі, що лежав на кавовому столику. Він мав задзвонити.
«Чому ж Беламі не сказав мені правди?» — дивувався Ленґдон. Вочевидь, Архітектор увесь вечір підтримував контакт із викрадачем Пітера, запевняючи його, що Ленґдон успішно просувається у справі розшифровування піраміди. То був блеф, спроба виграти час для Пітера. Насправді Беламі робив усе, що міг, аби завадити кожному, хто загрожував розкрити таємницю піраміди. Однак тепер Беламі перейшов на інший бік. Вони з Сато ладні ризикнути таємницею піраміди, аби лише спіймати цього чоловіка.
— Заберіть свої руки! Не чіпайте мене! — вигукнув у холі старечий голос. — Я сліпий, але не немічний! І чудово орієнтуюся в коледжі! — То гучно протестував настоятель Геловей, коли двоє агентів ЦРУ затягли його під руки до гостьової кімнати й всадовили в крісло.
— Хто тут? — вимогливо спитав Геловей, дивлячись перед собою невидющими очима. — Схоже, вас тут багато. Скільки ж вам треба, щоб затримати стару людину? Ану кажіть!
— Нас семеро, — заявила Сато. — Включно з Робертом Ленґдоном, Кетрін Соломон, а також вашим братом-масоном Вореном Беламі.
Геловей важко опустив плечі, і увесь його гонор вмить випарувався.
— З нами все гаразд, — пояснив Ленґдон. — І ми щойно дізналися, що Пітер у безпеці. Він у поганому стані, але під охороною поліції.
— Слава Богу, — видихнув настоятель. — А...
Від гучного брязкоту всі в кімнаті аж підскочили. То завібрував на столику мобільний Беламі. Всі затихли.
— Що ж, містере Беламі, — мовила Сато. — Не помиліться. Ви чудово знаєте, які високі ставки.
Беламі глибоко вдихнув і повільно випустив повітря. А потім простягнув руку і натиснув на кнопку «відповідь».
— Це Беламі, — сказав він, гучно промовляючи до телефону, що лежав на столі.
Голос, що затріскотів у динаміку, був той самий — напівшепіт із присвистом. Схоже, що чоловік говорив із безконтактного спікерфону в авто.
— Уже за північ, містере Беламі. І я збираюся нарешті позбавити Пітера страждань.
У кімнаті запала напружена тиша.
— Дайте мені поговорити з ним.
— Це неможливо, — відказав чоловік. — Він зв'язаний у багажнику.
Ленґдон та Кетрін обмінялися поглядами, а потім захитали головами, запевняючи усіх присутніх: «Він блефує! Пітера з ним уже немає!»
Сато кивнула Беламі, щоб той наполягав.
— Мені потрібен доказ, що Пітер живий, — сказав Беламі. — Я не дам вам решти інформації...
— Вашому Верховному магістру потрібен лікар. Не гайте часу на переговори. Скажіть мені номер на майдані Франкліна, і я привезу Пітера туди.
— Я ж сказав вам, що...
— Негайно! — вибухнув чоловік. — Інакше я зараз зупинюся — і Пітер помре!
— А тепер слухайте мене, — твердо відказав Беламі. — Якщо хочете мати решту адреси, ви гратимете за моїми правилами. Зустрінете мене на майдані Франкліна. Ви доставите Пітера живим, а я скажу вам номер будівлі.
— А звідки мені знати, що ви не привезете на хвості копів?
— Я не можу ризикувати і грати у подвійну гру. Життя Пітера — не єдиний козир у ваших руках. Я чудово знаю, що сьогодні поставлено на кін.
— Ви прекрасно розумієте, — сказав голос у телефоні, — що коли я відчую на майдані Франкліна хоч найменший натяк на чиюсь присутність, окрім вашої, то просто поїду далі і тоді від Пітера Соломона й сліду не залишиться. І, звісно, це буде найменшою вашою бідою.
— Я приїду сам, — похмуро запевнив Беламі. — Коли ви передасте мені Пітера, я дам вам усе, що потрібно.
— Зустрінемося посеред майдану, — відповів чоловік. — Мені знадобиться принаймні двадцять хвилин, щоб туди дістатися. Раджу почекати на мене стільки, скільки доведеться.
І телефон замовк.
А кімната одразу ж ожила: Сато викрикувала накази, а оперативники, схопивши свої рації, рушили до дверей.
— Мерщій, мерщій!
У цьому хаосі Ленґдон зиркнув на Беламі, чекаючи від нього хоч якогось пояснення, що насправді відбувалося сьогодні, але Архітектора вже хутко повели до дверей.
— Мені треба побачитися з братом! — скрикнула Кетрін. — Ви мусите нас відпустити!
Сато підійшла до Кетрін впритул.
— Я нічого не мушу, міс Соломон. Второпали?
Та Кетрін наполягала на своєму, з викликом прошиваючи поглядом маленькі чорні очиці японки.
— Міс Соломон, моїм першочерговим завдання є затримання отого чоловіка на майдані Франкліна, а ви залишитеся тут з одним із моїх помічників, поки я не виконаю це завдання. Тоді — і лише тоді — ми займемося вашим братом.
— Ви не розумієте однієї важливої обставини, — заперечила Кетрін. — Я достеменно знаю, де живе цей чоловік. Це за п'ять хвилин їзди звідси, у районі Калорама-Гайтс, і в його помешканні можна знайти докази, які вам допоможуть! До того ж ви сказали, що не хочете розголосу. Хтозна, що почне говорити Пітер, коли його стан стабілізується.
Сато міцно стиснула губи, вочевидь зважуючи почуте. Надворі завила турбіна гелікоптера, розкручуючи лопаті. Сато насупилася і повернулася до одного з підлеглих.
— Гартмане, беріть «ескаладу» і везіть міс Соломон та містера Ленґдона до Калорама-Гайтс. Пітер Соломон нікому й нічого не мусить розповісти. Зрозуміло?
— Так, пані, — відказав агент.
— Зателефонуйте мені, коли будете на місці. Скажете, що там знайшли. І не випускайте цих двох з очей.
Агент Гартман коротко кивнув, витягнув ключі від джипа і рушив до дверей. Кетрін поспішила слідком за ним, а Сато обернулася до Ленґдона і кинула:
— Невдовзі побачимося, професоре. Знаю — ви вважаєте мене ворогом, але це зовсім не так. Негайно вирушайте до Пітера. Справу ще не завершено.
